Як змусити Росію заплатити за воєнну розруху

Як змусити Росію заплатити за воєнну розруху

Фото: REUTERS/Клода Кілкойн

У понеділок, 14 листопада, Генеральна асамблея ООН проведе спеціальну, надзвичайну сесію, на якій обговорить підготовлену Україною резолюцію щодо механізмів компенсації збитків, які завдала нашій країні російська агресія.

До початку вересня експерти Світового банку разом з українським урядом визначили, що пряма фізична шкода становить понад 326 мільярдів доларів. Це дуже попередні та орієнтовні цифри, бо війна не вщухає і російські снаряди продовжують свою руйнівну дію.

Ми спробували розібратися, що говорить про компенсації міжнародне право і чи можемо ми спиратися в цьому питанні на світовий досвід.

Репарації – популярні, але, скоріше всього, нереальні

Коментуючи згоду Генасамблеї ООН скликати сесію з українського питання, заступник міністра юстиції Ірина Мудрая сказала, що ми очікуємо принципового рішення, хоча й зазначила, що прийнятий документ матиме рекомендаційний характер.

— Резолюція ООН – це політичне рішення. Для нас важливо, щоб його підтримали якнайбільше країн, і я думаю, що так і станеться, – каже голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко. – Усі голосування в ООН, які стосувалися війни в Україні, закінчувалися із позитивним результатом.

Ми пам’ятаємо резолюції про засудження російського вторгнення, засудження анексії українських територій та так званих «референдумів». Тобто шанси на те, що рішення про створення механізму компенсацій буде ухвалено більшою кількістю голосів, у нас є. Але далі розпочнуться проблеми.

Шанси, що рішення про створення механізму компенсацій, буде прийнято більшою кількістю голосів, у нас є. Але далі почнуться проблеми

Компенсаторні механізми мають кілька видів та термінів. Зараз найпопулярніше слово «репарації» — повне чи часткове відшкодування збитків країною, яка розпочала агресивну війну. Наприклад наводяться репарації, якими розплачувалася Німеччина та її союзники після Першої та Другої світових воєн. Це питання не закрите й досі. Не далі як 28 жовтня нинішнього року МЗС Польщі висунуло Німеччині ноту, в якій фігурує 1,3 трильйона євро. Близько 300 мільярдів євро продовжує вимагати від Берліна Греція.

— Я не вірю у репарації. Вони можливі лише в тому випадку, якщо буде повна, тотальна поразка Росії та її капітуляція, яку зафіксує міжнародний договір. А ймовірність такого сценарію на сьогоднішній день дуже і дуже мінімальна, — зазначає політолог.

Досвід Кувейту не підходить

Важливо розуміти не дуже приємну річ: декларація справедливості та її твердження не завжди можуть бути пов’язані. На побутовому рівні все зрозуміло: якщо сусід побив вам вікна, пошкодив будинок, ви подаєте позов, і суд призначить компенсацію. На світовій арені це не працює.

Зобов’язання держав компенсувати збитки за порушення норм міжнародного права — один із основних принципів міжнародного права. Але єдиного налагодженого юридичного механізму такої компенсації немає.

Рішення про німецькі репарації приймалися країнами-переможцями на Ялтинській та Потсдамській конференціях 1945 року. Пізніша історія знає всього кілька схожих прикладів, і в кожному застосовувалися різні форми.

Для відшкодування збитків від вторгнення Іраку до Кувейту в 1991 році було створено Компенсаційну комісію Організації Об’єднаних Націй, яка була допоміжним органом Ради Безпеки ООН. Туди було подано близько 2,7 мільйона претензій на суму 352,5 мільярда доларів.

У позові Кувейту проти Іраку комісія працювала 13 років і половину претензій вважала необґрунтованими.

Комісія працювала 13 років, у 2005 році було ухвалено рішення про компенсацію у 52,4 мільярда доларів. Тобто половину претензій вона вважала необґрунтованими. Дія мандата комісії була припинена у лютому 2022 року, коли Ірак провів останні виплати.

Теоретично є шанс претендувати на утворення такої комісії по Україні, але Росія як член Ради безпеки ООН може накласти вето на рішення щодо її створення. Саме тому з проєктом резолюції про компенсації Україна звернулася не до Ради безпеки, а до Генасамблеї ООН.

У жодному разі досвід Кувейту нам не підійде, вважає Володимир Фесенко, оскільки там події розгорталися за іншим сценарієм. Рада безпеки ООН ухвалила резолюцію, що дозволяла застосувати військову силу проти Іраку, якщо той добровільно не виведе з Кувейту війська.

— Міжнародна коаліція на чолі зі США провела військову операцію та змусила Ірак не лише покинути захоплені території, а й погодитися на виплату компенсацій. Є велика різниця між Іраком та Росією, – нагадує політолог. – Вона пояснюється двома словами: ядерна зброя. Там була повна військова поразка, а тут, швидше за все, цього не буде. За тим винятком, якщо в Росії виникне глибока системна криза і розвалиться путінський режим.

Але вкрай малоймовірно, вважає Володимир Фесенко, що в РФ знайдеться такий уряд, який погодиться з доброї волі виплачувати Україні репарації.

Приклад Конго не надихає

Третього дня після російського вторгнення – 26 лютого 2022 року — Україна подала позов до Міжнародного суду ООН, який називають Міжнародним судом справедливості. Теоретично це ще один шлях, де можна порушувати питання про компенсації. Але на практиці за свою багаторічну історію суд виніс лише кілька позитивних рішень про компенсації і лише одне з них стосувалося театру воєнних дій.

Це справа про вторгнення військ Уганди до Конго наприкінці минулого сторіччя. Чесно кажучи, результат справедливого суду виглядає не надто стимулюючим.

Держава Конго подала позов у 1991 році, а перше рішення Міжнародний суд ООН виніс 2005-го. Суд визнав агресію Уганди та право Конго на компенсації, але… запропонував двом країнам мирно вирішити питання про виплати. Якщо не вийде, знову звертайтеся.

Міжнародний суд ООН визнав агресію Уганди та право Конго на компенсації, але… запропонував двом країнам самим вирішити питання виплат

Як і слід було очікувати, не вийшло. Перемовини зривалися, Конго втратило десятиліття. Коли 2015 року постраждалі від агресії знову подали до суду ООН, то на винесення рішення знадобилося ще 7 років. У лютому 2022 року – напередодні російського вторгнення в Україну — суд нарешті зобов’язав Уганду виплатити Конго 325 мільйонів доларів. Але ця сума становила лише 3% від позовних претензій. Відмовлення суд мотивував тим, що з моменту агресії минуло надто багато часу і неможливо достовірно підтвердити всі факти.

До цього варто додати, що методика збирання та оцінки доказів у Міжнародному суді ООН дещо відрізняється від загального кримінального права та тієї форми, в якій українські правоохоронні органи документують військові злочини Росії. Суд справедливості схильний спиратися не так на факти, отримані зсередини постраждалої сторони, як на інформацію, яку подають міжнародні гуманітарні та правозахисні організації.

Потрібно створювати прецеденти

Усі питання компенсацій так чи інакше вирішувалися після завершення конфлікту, але це не означає, що зараз Україна надто квапить події. Відсутність єдиного механізму має як «мінуси», так і «плюси». Для нас можуть розробити новий метод покриття збитків через особливий суд, процеси в окремих західних країнах або іншу юридичну форму.

— Наразі йдеться про створення схеми конфіскації заморожених російських активів та передачі їх Україні. Це найреальніший сценарій, але на його розробку та реалізацію підуть роки, тому важливо якомога раніше поставити питання, – каже Володимир Фесенко. – Деякі процеси можуть починатися, не чекаючи на завершення війни, потрібно створювати прецеденти.

Створення схеми конфіскації заморожених російських активів та передачі їх Україні — це найреальніший сценарій

Однак у міжнародному праві, знову ж таки, немає чіткого розуміння конфіскації заморожених активів, бо це конфліктує з правом власності. Потрібні нові закони, але поки що лише одна Канада прийняла такий, що дозволяє здійснити процедуру.

Якою виявиться політична воля інших країн, багато в чому залежить від рішення Генасамблеї ООН.

– Тут немає просто відповіді, – констатує політолог. — Законопроєкт про конфіскацію російських активів розроблений у США, але багато політиків та експертів виступають проти. Не тому, що вони не хочуть допомагати Україні чи підтримують Росію. Усе пояснюється інтересами самих Штатів. Вони бояться, що якщо буде такий закон, інші країни, які тут тримають активи або вкладають гроші в американські цінні папери, припинять це робити. Це називається турбота про майбутнє, ніхто не може гарантувати, що хтось колись не опиниться під санкціями і водночас – під загрозою конфіскації. А американський долар багато в чому тримається на закордонних активах.

Проте завжди є варіанти. Можуть бути ухвалені міжнародні договори, про які говорив міністр юстиції Денис Малюська. Можна внести короткочасні поправки до законодавства країн, що підтримали Україну. Все це ще обговорюватиметься і опрацьовуватиметься.

ТІЛЬКИ ЦИФРИ

За підрахунками газети «Комерсант», у Європі заморожено близько 17,4 мільярда євро активів російського бізнесу та 23 мільярда євро Центробанку. Прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький назвав цифри 350 – 400 млрд доларів.

Наприкінці жовтня британський уряд заявив, що заморозив активи на суму понад 18 мільярдів фунтів стерлінгів (20,5 мільярда доларів), які належать російським олігархам, фізичним та юридичним особам РФ, які потрапили під санкції.

В інтерв’ю журналу «Форбс» міністр юстиції Денис Малюська сказав про згадані в пресі 300 мільярдів доларів — заарештованих активів Центробанку РФ, але зазначив, що насправді ця сума може бути меншою.

Джерело