Любов Свіріденко: Я — жінка «яка обертає навколо себе світ колесами інвалідного візка»

Традиційно буковинці називають Чернівці «маленьким Парижем» з його вузькими вуличками, старовинною архітектурою та давньою історією. Проте для багатьох чернівчан їх рідне місто все більше асоціюється із поганими дорогами, проблемами житлово-комунального характеру, «сміттям» тут і там тощо. Особливо відчутними такі проблеми є для людей, які пересуваються в інвалідних візках, що обмежує їх мобільність на вулицях міста. 

Про доступність міста, пасивність влади та альтернативний сценарій розвитку Чернівців кореспондент 0372.ua поговорила з Любов’ю Свіріденко, головою громадської організації «Чернівецьке товариство людей з інвалідністю «Мрія» та учасницею координаційної ради громадських благодійних організацій у Чернівцях. 

Пані Любове, вітаю! Дякуємо, що погодились відповісти на кілька наших запитань.

— Доброго дня. Звичайно, я завжди готова до діалогу.

Ми зауважили, що ви часто вживаєте вираз, що ви «жінка, яка обертає світ колесами свого візка». Це ваш девіз?

— Далеко не девіз – і не завжди я так говорю, щоправда останнім часом таки доводиться говорити: «Я жінка, яка обертає навколо себе світ колесами інвалідного візка».

Наше суспільство звикло до того, що людина, яка має статус людини з інвалідністю – це «інвалід», але ми всі різні, а права у нас всіх одинакові і вони обов’язкові до виконання.

Ви не завжди були у візку. Скажіть, якщо ця тема не табуйована, як змінилось ваше сприйняття світу і міста?

— Так сталося, що доля дала мені випробування з раннього віку, в свої 16 років я набула статусу людини з інвалідністю.

Левова частка мого життя — це лікарня — відділення травматології. По декілька років без виписки, численні операції, перенесла 17 наркозів. Лікарі запевняли, що не виживу. Але Бог кожній людині дає випробування по силам. Я вижила і виборола право на життя. Важко про це згадувати, бо завжди на очі навертаються сльози. Не кожній людині це по силам.

«З 2008 року очолюю Громадську організацію «Чернівецьке товариство людей з інвалідністю «МРІЯ», в якому перебувають на обліку люди з інвалідністю, що пересуваються за допомогою крісел колісних», — розповідає далі наша співрозмовниця.

Розумію їхню біль, як вони, проживаючи на поверхах у будинках без ліфтів, не мають можливості вийти на вулицю, здолати шлях до аптеки, магазину, лікарні, не кажучи вже про філіжанку запашної кави з друзями, поговорити про життя, на літніх майданчиках міста. До речі, доступність до літніх майданчиків ми виборювали з болем разом з представниками Комітету забезпечення доступності. Наразі вони у нас є на пішохідній вулиці ім. О. Кобилянської, та мають бути скрізь біля кав’ярень, де є літні майданчики.

Ви гостро відчули різницю, коли у вашому житті з’явився візок?

— Людина, яка відчуває біль – вона жива, людина яка відчуває чужий біль – назавжди залишається людиною.

— Вибачте, мушу запитати. Нам не відома відповідь на це питання. Вочевидь, і наших читачів вона цікавитиме. Як так трапилось, що ви тепер прикуті до візка? Якщо це важкі спогади, можете не відповідати.

— У 2013 році чергова травма — внесла свої корективи — і знову ж таки лікарська помилка мене «прикувала» до візка. Відтоді я зрозуміла, що мені потрібно все переосмислити і жити далі. Не замикатися в сам-на-сам у чотирьох стінах. Я взула на себе «інше взуття», ним стали колеса інвалідного візка, спробувала долати шлях бар’єрним  містом. Відчула ту біль, ті принизливі погляди, а подекуди і зневагу.

— Наважилися поставити це питання тому, що ви життєрадісна і вольова жінка, яку не зламали життєві зміни.

— Я народилася бути жінкою!

— Багато людей можуть по-доброму вам позаздрити. Ви просто взірець цілеспрямованості і бійцівського характеру. Що вас мотивує?

— Бійцівський дух — то в мене закладено з самого дитинства.

В дитинстві наді мною жартували «ватажок в спідниці», я завжди згуртовувала біля себе дітей, вишукували та придумували самі  собі розваги. Дуже подобалось, коли у дітей горіли очі від кожної нашої зустрічі. Ми створювали аматорські гуртки, вишивали, малювали, писали вірші, пісні, малювали стінгазети в школі.

Пані Любов розповіла також, що у кожного з дітей були свої обов’язки.

Адже тоді не було телефонів, смартфонів, комп’ютерів — і ми самі  малювали світ своїми барвами, та по великому рахунку, не у кожній родині були в оселях телевізори. Я звичайна, можливо тому і виділяюсь серед таких НАДзвичайних. Хай заздрять, лишень би заздрість була білою, а не чорною.

— Скажіть, будь ласка, Ви одна з найвідоміших громадських діячок міста. Вам і одній вдається стимулювати владу щось змінювати в місті. Але ви вирішили долучитись до руху «Єдина Альтернатива». Навіщо?

— Якщо бути відвертою, я дуже не люблю, коли рішення, які приймаються  на сесіях міської ради, залишаються тільки на папері. Чиновники їх кладуть до нижньої шухляди  робочого столу і забувають. Але ж про них треба нагадувати, до того ж дуже голосно. Особливо це стосується керівників департаментів.

Для того, щоб місто не набуло повної руйнації, я долучилася до громадянського руху «Єдина  Альтернатива» куди приєднались свідомі чернівчани та буковинці, які прагнуть змін, це: лікарі, ветерани бойових дій на сході, вчителі, підприємці, будівельники, спортсмени, блогери, журналісти, громадські діячі і багато інших небайдужих чернівчан.

— Вочевидь Вас не задовольняє спосіб врядування чинної влади у місті і результати цього врядування. Які головні проблеми, на вашу думку, має вирішити влада наступна?

— У місті є багато проблем,  на які потрібно звернути увагу.

ПЕРШОЧЕРГОВО:

1) ремонт доріг та тротуарної мережі, велодоріжки: Потрібно вивчити всі технічні питання. Залучати кваліфікованих підрядників, які до своєї роботи будуть ставитися відповідально.

2) медичні, освітні, культурні заклади, аптеки, музеї, бібліотеки інклюзивні майданчики, площі, сквери, перукарні, магазини, парки культури та відпочинку – мають бути доступні для ВСІХ;

3) міський транспорт, автобуси, тролейбуси, замінити на сучасний низькопідлоговий, який би слугував для всіх: людям з інвалідністю які пересуваються за допомогою крісел колісних, мамам з візочками, людям похилого віку, всім, хто без винятку користується міським транспортом;

4) врегулювати вартість проїзду у міському транспорті з обов’язковим врахуванням: якісне надання послуг;

5) облаштувати громадські вбиральні;

6) вчасно вивозити сміття, встановити додаткові сміттєві баки, лотки для збору побутового сміття;

7) не допускати стихійну торгівлю на тротуарах міста;

8) налагодити роботу у комунальній сфері міста: планова заміна мереж водопостачання та водовідведення, ремонт мереж теплопостачання у літній період, а не під час опалювального сезону.

9) забезпечити доступність до поверхів міської та обласної ради -розпорядження на папері з 2018 року, однак рішучих дій не зроблено.

10) доступність до Департаментів соц.захисту населення міста та ОДА;

11) відновити  туристичний маршрут;

12) залучати інвестиції та грантову допомогу від міжнародних донорів.

Цей перелік можна продовжувати до безкінечності… недоліків є надто багато, то ж завдань буде в наступної влади не менше.

Скажіть, а чи були би ви готові, як пишуть на плакатах «Єдиної Альтернативи», взяти відповідальність на себе і піти у владу, аби виконати все те, що ви закликаєте робити владу?

— Я вважаю, що кожен свідомий чернівчанин повинен взяти відповідальність на себе, для того, аби місто розвивалося. Щоб ми не їхали на заробітки у чужі країни, а працювали тут, у Чернівцях. Створювали власну справу, чи йшли найманими працівниками. Щоб відновлювати виробництво, працювати на нових заводах та фабриках. Щоб в нашому місті створювались робочі місця, люди отримували гідну заробітну плату та сплачувати податки до бюджету. Щоб тут створювались сім’ї, народжувались діти. Щоби наші діти та онуки нами могли пишатися. Адже їм тут жити!

— Ми розуміємо, що кожен має взяти відповідальність на себе. Але зрештою її делегують на виборах представницькій владі: міському голові та депутатам міської ради. Скажіть, ви були би готові балотуватись в мери Чернівців, якби вас підтримав громадянський рух, до якого ви приєднались?

— Наразі я приєдналась до громадянського руху «Єдина Альтернатива», куди входить багато відомих людей, які прагнуть змінити наше місто на краще.

Я надаю поради та рекомендації з питань доступності та інклюзивності міста. Мені важливо, щоб місто стало комфортнішим для кожного. А для цього потрібно спершу домовитись, що ми його таким будемо робити. От на цьому я зараз і зосереджена.

— А якщо ми б уявили ситуацію, що сьогодні вже осінь. І от вам кажуть, — «ми хочемо, щоб ви стали кандидатом в мери… кому, як не вам знати проблеми міста і контролювати процес їх вирішення?» Яка була б ваша реакція?

— Мером міста має стати відповідальна людина, яка б мала, в першу чергу, думати про Чернівці та чернівчан, а не корислива — яка прагне власного збагачення, чи збагачення своїх рідних. 

Я переконана, що тисячі чернівчан знайдуть таку людину з-поміж нас і підтримають її висунення кандидатом на посаду міського голови.

На сьогодні, діюча  влада втратила до себе довіру на всі 100% і ми це бачимо по тому, якими є Чернівці сьогодні.

— Все ви уникаєте прямої відповіді. Якщо абстрагуватись. За яких умов ви б погодились бути кандидаткою в мери?

— Я не ставила перед собою таких цілей. Мені не важлива моя роль. Я хочу, щоб місто розвивалось і мені, так само, як і кожному чернівчанину, було в ньому комфортно.

— Гаразд. Давайте повернемось до сьогодення. 10 липня активні відповідальні чернівчани ініціювали акцію під міською радою #я_вимагаю_доріг. Ви приїдете на неї?

— Напевне як нікому — це мені найдужче болить, бо коли чернівчани бідкаються про те, що у нас найгірші дороги, то я даю їм просту відповідь: Ви ще тротуарами нашими не їздили. Тому, доступність має бути у всьому.

Який плакат буде у вас в руках?

— Я не звикла до плакатів, бо мої руки завжди зайняті: я своїми руками обертаю колеса інвалідного візка. Моя думка завжди у моїй голові – зробити місто комфортним для всіх!

І наостанок. Що б ви хотіли сказати чернівчанам, які читатимуть це інтерв’ю? До чого ви б їх хотіли закликати?

— Дорогі  чернівчани, закликаю вас приєднуватись до Громадянського руху «Єдина Альтернатива», об’єднати спільні зусилля і відбудувати наше місто, піднявши його з руїн. Так далі не може продовжуватись, адже воно має бути доступним для всіх. Любов Свіріденко переконана, що Чернівці — це місто, в якому варто жити і виховувати своїх дітей та онуків. Адже від кожного особисто залежить відбудова нашого міста і країни в цілому! Кожен з нас має взяти відповідальність на себе!

Нагадаємо, раніше ми писали про те, що у Чернівцях завдяки благодійному онлайн-марафону студенти зібрали понад 30 тисяч гривень. Прочитати про це можна ТУТ.

Источник

Новости Украины