У Росії розпочали часткову, як вони стверджують, мобілізацію. Насправді повістки до військкомату приходять усім поспіль. Непідготовлені призовники почали гинути на нашій землі.
Так багатьох мелітопольців пов'язують із росіянами родинні зв'язки, вони почали отримувати реакцію на те, що відбувається.
Примітно, що навіть найстрашніші події нічого не змінюють у світогляді жителів країни-агресора. У загибелі своїх дітей вони звинувачують українців.
Про це в соцмережі написала мелітопольчанка, родич якої взяв зброю до рук і незабаром загинув у нашій країні.
Моя троюрідна сестра мешкає в Іркутську. Востаннє вона була у нас, у Мелітополі, у березні 2010 – приїжджала з чоловіком та сином на ювілей наших спільних родичів.
Ми товаришували. І навіть підтримували зв'язок у 2014 році, коли на Донбасі розпочалася війна. Вона ніколи не говорила зі мною про політику. Навпаки, підтримувала. Казала, якщо раптом щось трапиться, щоб одразу їхали до неї.
Буквально позавчора у моєї сестри загинув син. Вона повідомила, що Андрія забрали на фронт. Він навіть не мав нормальної підготовки. Просто пояснили, як тримати автомат, як тиснути на курок. Ось і уся підготовка.
Це шалений біль, навіть на відстані багатьох тисяч кілометрів пробирає до кісток. Вона навіть кричала в трубку: "Я ненавиджу всіх вас, українців. Це ви вбили мого єдиного синочка. Скільки житиму, проклинатиму кожного з вас".
Більше я цього не могла слухати. Бо теж мати і розумію, як це втрачати близьку людину. Тільки не розумію, у чому винні ми, українці? Хіба ми розпочали цю прокляту війну?
Поки росіяни не зрозуміють, що головна гніда, їхній головний кат сидить у кремлі, і боротися треба з ним, а не з нами, світу не буде! Навіть якщо Захід засипає нас новою зброєю на кілька років уперед!
Не проклинаю! Молюся за росіян, щоб Бог дав їм хоч трохи розуму – пише жінка.
Напевно, таких сімейних драм буде ще чимало. Росіяни, одурмані пропагандою, не розуміють, що саме вони є загарбниками, а українці захищають свою землю. Можливо, лише загибель багатьох тисяч молодих чоловіків змусить їх замислитись…
