За інформацією: Суспільне.
Ірина біля пам’ятного фотостенду “Герої Небесної Сотні” у Луцьку. Суспільне Луцьк
За її словами, ще до повномасштабного вторгнення в Луцьку проводили туристичні змагання "Доброволець", які присвячували бійцям 35-ої сотні.
Перші дні Євромайдану в Луцьку
Ірина згадує вечір, коли в Луцьку, як і в інших містах, на центральну площу вийшли кілька активістів.
"Пам’ятаю, тоді ще спілкувалась телефоном зі своїм хлопцем. Він сказав: "Іра, буде щось грандіозне!" Хоча я на той час не вірила", — каже вона.
Наступного дня активісти вирішили долучатися до протестів системно. Ірина, яка тоді була членкинею громадської організації "Національний альянс", написала лист про початок безстрокової акції "Євромайдан".
"Поставили намети у перший день. Столи. Плакати. Прапори повісили. Підходили до нас лучани, питали, що це робиться — вводили їх у курс справ", — пригадує учасниця.
Фото з особистого архіву Ірини. Ірина Гладун
На той момент Ірина була студенткою, однак, за її словами, навчання відійшло на другий план.
"Люди настільки хотіли змін, що вирішили: або зараз, або ніколи", — говорить вона.
Жінка пригадує, у перші дні наради проводили навіть у кафе. Згодом у Луцьку почали відбуватися традиційні недільні віче. Молодь, за словами Ірини, боялася долучатися — в університетах лунали погрози від керівництва.
"Пам’ятаю, як Микола Собуцький просто йшов по поверхах, гукав усіх студентів. Організували так званий студентський марш. Буквально у перший тиждень ми зібрали усіх студентів тут на Театральному майдані. Це було позитивним поштовхом для всіх, що навіть молодь вже виходить. Треба щось робить", — розповідає Ірина.
Хода до силовиків і загострення
Згодом у Луцьку почалися ходи до адмінбудівель. Протестувальники рушили до обласної ради, а пізніше — до будівель Служби безпеки України, прокуратури та тодішнього управління Міністерства внутрішніх справ.
"У хід пішла і бруківка. Силою намагалися увійти у приміщення міліції. Вони блокували вхід, не хотіли нікого впускати. Самі злякались. Під тиском все-таки вийшли — боялися, щоб усе не перейшло в ще агресивнішу форму", — розповідає Ірина.
Фото з особистого архіву Ірини. Ірина Гладун
Після розгону студентів у Києві вона разом із побратимами вирішила їхати до столиці.
"Ми покинули Майдан у ніч, коли "Беркут" побив студентів. Родичі побачили новини й намагалися додзвонитися, запитати, чи я жива", — згадує вона.
Війна, що почалася тоді
Ірина переконана: саме з Революції Гідності розпочалися процеси, які тривають досі.
"Мій чоловік сказав тоді: буде щось грандіозне з цієї Революції. Власне з Революції і почалася наша війна. Почалися зміни, які тривають і досі", — ділиться жінка.
Чоловік Ірини Тарас. Ірина Гладун
Її чоловік із першого дня повномасштабного вторгнення служить у 100-й окремій бригаді. Батько також у перший день війни пішов до територіального центру комплектування.
Від початку повномасштабної війни Ірина займається волонтерством.
"Підрахувала — за чотири роки мені вдалося зібрати і передати близько 900 тисяч гривень. Перший збір був для тата — на пристрій нічного бачення для БМП. Ми зібрали близько 150 тисяч гривень за три дні", — каже вона.
Нині жінка разом із родиною займається фермерством — вирощують фундук, лохину, полуницю та овочі.
Ірина разом із сім’єю вирощує фундук, ягоди та овочі. Ірина Гладун"У перший рік повномасштабки всі стали патріотами — говорити "Слава Україні! Героям Слава!" було модно, а не так, як ще до Революції Гідності. Підростаюче покоління уже буде сприймати усю цю інформацію і події, які відбуваються зараз, трошки інакше. Але все залежить від їхніх батьків. Якщо батьки захочуть навчити своїх дітей, як правильно бути українцем, то вони будуть" — говорить Ірина.
