Фото: facebook.com/SecurSerUkraine
В Україні один за одним почали виносити вироки обвинуваченим у пособництві ворогові чи агітації за «руський мир». Судова практика дуже неоднозначна, і багато хто вважає, що для воєнного часу занадто м’яка.
«КП в Україні» розбиралася, чому більшість колаборантів та прокремлівських пропагандистів отримують умовні терміни.
Чоловікові – 15 років, даму – на випробування
Найсуворіші вироки ухвалюють у справах, де досудове слідство веде СБУ. Так, нещодавно у Києві 8 років позбавлення волі отримав «сплячий» російський агент, якого активували для корекції вогню інфраструктурними об’єктами столиці. А у Дніпрі 5 років отримав мешканець області, який зібрав дані про розміщення частин ЗСУ для подальшого коригування ракетних ударів.
З останніх вироків — суворо винесений Броварським міськрайонним судом: мешканець Київської області отримав 15 років за співпрацю з окупантами. Як повідомили в Офісі генерального прокурора, засуджений допомагав росіянам орієнтуватися на місцевості, розповідав, де розташовані блокпости, та виконував різні доручення.
Схожа історія, але…. Жінка поважних років із Миколаєва вступила в активне листування в Телеграмі з представником — уявіть собі — Головного розвідуправління Росії. Передавала дані про людей із сепаратистськими настроями, про політичні організації, які можуть підтримати окупантів. Також обвинувачена поінформувала куратора про адреси військкоматів, штабу тероборони, розташування деяких українських військових частин. Зокрема, передала координати військово-морської бази в Очакові. І за такої активності жінка отримала 4 роки умовно. Які з неї знімуть, якщо вона пів терміну буде добре поводитися.
Звісно, на руку жінці зіграв її пенсійний вік та чоловік-інвалід. Однак умовний вирок багато хто вважав надто м’яким для такої діяльності.
Каялися і переказували гроші на ЗСУ
Але не лише до жінок виявляють лояльність у суді. Умовний термін отримав доцент Харківського політеху за публікацію позицій ЗСУ у соцмережах: «Приблизно 30-40 нациків розмістилися з трьома артилерійськими гарматами у моєму районі по вул. Шевченка, 315…». А також адміністратор групи у Фейсбуці, який збирав аналогічну інформацію з метою передачі росіянам.
На волі з випробувальним терміном опинився і мешканець Черкас, який активно підтримував політику Путіна і шалено чекав на росіян «в гості». І уродженка Харкова, яка просила окупантів якнайшвидше захопити Маріуполь, Запоріжжя, бо «нацисти не дають спокійно жити».
Таких прикладів у судовому реєстрі є чимало. Усі засуджені потім активно каялися, називали себе волонтерами, а дехто навіть поспішав переказати гроші на допомогу ЗСУ. Служителі Феміди враховували всі пом’якшувальні обставини, але цим лише викликали дедалі більший гнів читачів судових хронік.
«Пропоную: суддів, які ухвалюють такі рішення, відправляти без винятку в окопи на нульову позицію», — написав один із користувачів Фейсбука.
Адвокат зі Львова Олег Леонтьєв поділяє невдоволення м’якими вироками.
— Це результат, по-перше, триразових ломок прокуратури, по-друге, внутрішньої налаштованості багатьох суддів. У 2014 році вони виїжджали з Донецька, Луганська, з Горлівки, заїжджали на нашу територію та правили судочинство, яке ми називаємо «чудочинством». Сепаратистам давали відстрочку у виконанні покарання, а наших добровольців садили до в’язниць на 8 – 15 років. Все це нікуди не поділося, все це продовжується. Постійний штат судів потрібно докорінно змінювати, – упевнений юрист.
Мешканець Київської області отримав 15 років за співпрацю з російськими військовими. Фото: gp.gov.ua
Заради економії часу
У прокуратури, незважаючи на всі її ломки та реформи, залишається залізне право оскаржити вирок, якщо рішення суду не збігається з позицією звинувачення. І прокурори цим правом успішно користуються, але… не в нашому випадку.
У колабораційних справах прокуратура найчастіше виступає ініціатором лояльності – пропонує обвинуваченому укласти договір про визнання вини в обмін на м’якше покарання. Так, 23-річний хлопець, який зробив на прохання росіянина з «ВКонтакте» фотографію мосту в Коростині, уникнув 15-річного терміну, а то й довічного ув’язнення. Його звинуватили в державній зраді в умовах воєнного часу, але прокурор просив суд покарання за такою суворою статтею менше, ніж нижча межа, і юнак отримав 5 років.
Ще більше пощастило фотоаматору з Одеської області, який розіслав по Вайберу знімок десантного корабля в Дніпро-Бузькому лимані. Його звинуватили лише в розголошенні позицій ЗСУ і відправили на випробувальний термін.
— Перед прокурорами стоїть вибір – місяцями ходити до суду чи угодою про визнання вини одним махом завершити справу. Суди з такою позицією погоджуються також задля економії часу, – каже Олег Леонтьєв.
Але не всі судді такі «економні». Суддя Приморського районного суду Одеси Віктор Попревич відомий тим, що тричі відхиляв укладені прокурорами угоди про визнання вини. Не вірив, що люди, які вчора завзято агітували за «руський мир», сьогодні щиро покаялися та виправились.
Гріхи самогонниці
У березні цього року Кримінальний кодекс поповнився статтею 111-1 – колабораційна діяльність. Практика її застосування досить суперечлива.
Наприклад, у Сумській області по одній і тій же — 4-й — частині статті КК (передача окупантам матеріальних ресурсів) звинуватили старосту села і просту селянку.
Старосту звинуватили у тому, що він віддав російським військовим ключі від приміщення, де вони влаштувалися жити, та допомагав забирати у місцевих жителів мисливську зброю. Підсумок – каяття, угода про визнання вини та штраф у 34 000 гривень.
Селянка ж нагрішила тим, що пригощала російських військових алкоголем власного приготування та цигарками. Їх також визнали матеріальними ресурсами. Причому суддя із розумінням питання у вироку зазначила, що своїм землякам під час окупації колаборантка у дармовому самогоні відмовляла. Підсумок – каяття, угода, але вже нехай умовний, проте термін.
– Питання колабораціонізму було поставлене стосовно керівників невизнаних «республік», держслужбовців, які погодилися працювати на окупантів, – зауважує керуючий партнер адвокатської компанії «Кравець та партнери» Ростислав Кравець. — А в результаті вдарило по простих людях, які виявились заручниками і у яких не залишилося іншого виходу, як працювати на окупантів та таким чином виживати.
Утім, щодо умовних вироків, то юрист вважає, що їх не варто сприймати як підтримку колабораціонізму чи антиукраїнської агітації.
— Вже саме притягнення до кримінальної відповідальності є покаранням. При умовному вироку особа перебуває під контролем, повинна відмічатися в пробації, має обмеження у пересуванні, і в багатьох випадках цього достатньо, щоб людина змінила свою поведінку та світогляд, — вважає наш експерт.
Також адвокат звертає увагу, що існує ризик, коли замість профілактики правоохоронні органи займатимуться тим, щоб виконати по колаборантах план. І суди будуть забиті дрібними справами, на які справді шкода витрачати час та ресурси.
Коментар правозахисника
«Дуже важливо, щоб практика була адекватною»
Олександр Павліченко, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини:
— Угода зі слідством – це відома практика пом’якшення покарання. Я не коментуватиму, справедлива вона чи ні, бо це прерогатива суду. Суд при винесенні вироку враховує всю сукупність обставин та фактів. Тим, хто не бачив матеріалів справи, не можна робити висновків та давати оцінки.
На жаль, більшість людей вважає – чим більший термін дали обвинуваченому, тим чесніший вирок. У нас багато порадників суддям, які переконані, що ідеал – це 15 років чи довічно.
Вони не уявляють, що таке 15 років у колонії, бо ніколи там не перебували. А я їх обійшов майже всі і знаю, що таке пробути за тих умов навіть рік.
Головна функція справедливого судочинства – це перешкоджати повторенню злочину. Колабораціонізм – відносно нова для суду стаття, ця практика лише напрацьовується. Дуже важливо, щоб вона була адекватною. Щоб на першому плані ставилася мета перевиховання, а не покарання. Судді намагаються діяти обережно. Угода про визнання провини та умовний термін – це компроміс, який говорить про те, що мети досягнуто. Умовний вирок у будь-який момент можна замінити, якщо людина повторить порушення. Але велика ймовірність, що вона утримається від цього. Таким чином свою функцію — каральну та превентивну — суди виконують.
