За інформацією: Суспільне Хмельницький.
На початку повномасштабного вторгнення хмельничанин, чемпіон Європи з кікбоксингу Микола Олійник долучився до Національної гвардії України. Після 25 місяців служби він повернувся до цивільного життя. Наразі реабілітується за допомогою спорту і розвивається, як психолог.
Про військову службу, відновлення та адаптацію Микола Олійник розповів Суспільне Хмельницький.
Упродовж декількох місяців ви вдома у Хмельницькому. Яким був цей перехід із військового життя в цивільне?
Незвичним. Тижня два я не вірив, що можу поїхати кудись чи робити, що мені заманеться. Класно і складно одночасно. Я йшов з одного суспільства, а повернувся — в інше. Основні зміни полягали у ритмі, завантаженості, в ставленні до вільного мирного життя.
Микола Олійник під час змагання. Микола Олійник
Ви чемпіон Європи з кікбоксингу. Яке місце зараз спорт займає у вашому житті?
Значне. Кікбоксингом я займався приблизно 8-9 років. З початку цього року продовжую активно ним займаюся. Розумію, чим частіше й активніше тренуюся, тим краща якість мого здоров’я і життя в цілому. Спорт допомагає мені не тільки відновитися, а й прогресувати. Вважаю, найактивніші види реабілітації — психологічна і фізична. Крім того, допомагає отримання нових знань.
Як долучилися до війська?
Я — доброволець. Неодноразово питав себе: чому я не беру участі в АТО Антитерористична операція.й ООСОперація об'єднаних сил.? Вирішив, якщо почнеться повномасштабна війна, піду. 25 лютого 2022 року стояв у черзі, щоб записатися в ТРОТериторіальна оборона. Тоді не склалося, тому що, як мені повідомили, мені, як офіцеру, треба було підписувати контракт на п’ять років. Це не входило в мої плани. Я декілька днів шукав підрозділ, де можна було б служити без контракту. Знайшов Національну гвардію, куди добровільно мобілізувався.
Якими були ваші обов’язки у війську?
Різними, усе залежало від посади й кількість людей в підпорядкуванні. З перших днів мене призначили командиром стрілецького взводу, потім дуже швидко ще на пункті розподілення отримав підвищення до заступника командира роти по роботі з особовим складом. Остання моя посада, з якої я звільнявся, — офіцер штабу штурмового батальйону. Найчастіше працював з людьми. Виконував завдання із забезпечення дисципліни, злагодженості підрозділу, виправлення проблемних моментів.
Наскільки це складно?
Усе відносно. У мене було чотири роки менеджерського управлінського досвіду. У війську той самий менеджмент, тільки в тебе є погони. Залежить усе від твоїх якостей: вміння спілкуватися, домовлятися, чути людей. У мене з цим уже були доволі хороші результати. Я роздумував про професію психолога, займаючи ту чи ту посаду в армії, я поглиблював свої знання, ставав більш ефективним у цьому напрямку, тому для мене це було не так важко, як цікаво.
Микола Олійник під час служби. Микола Олійник
Як освіта психолога стала вам в пригоді?
У війську була корисною однозначно. Завдяки психології я пережив важку сімейну особистісну кризу. Війна мені дорівнювала смерті. Я дуже боявся, і це було психологічне пропрацювання. Для мене психологія — інструкція до життя і до інших людей. Я все намагаюся вирішити за допомогою знань із психології.
Якщо повернутися до спортивної частини вашого життя. На ринзі кожен сам за себе. Як у війську?
Там такий принцип погано працює. Військо має об’єднувати спільна ціль, задача. Обов’язково має бути дужний колектив.
Особисто вас змінило повномасштабне вторгнення?
Однозначно. Зовнішньо — у мене з’явилася сивина. Внутрішньо — я став простіше ставитися до життя. По-перше, зрозумів, що життя і здоров’я — найважливіші цінності. Мені зробили операцію, зняли шви. І попри мрії, амбіції хочу, щоб не боліло тіло, щоб міг зручно сидіти. Цього поки достатньо. Війна приземляє, ти не думаєш про "десь-колись", а — про те, що ти маєш зараз. Це треба дійсно цінувати. Це у відносно мирному місті можна думати, що з’їсти стейк у ресторані — смачно. А там, якщо ти просто поїв, це вже добре, якщо поїв смачно, це вже супер.
Який головний урок винесли для себе зі служби?
Насправді уроків декілька, якийсь один виокремити важко. Усякі сумніви, роздоріжжя, відколи почалася повномасштабна війна, пропали. Я зрозумів, що я за Україну, я про Україну, я хочу бути й розвиватися в Україні, не дивлячись на всі проблеми й негаразди. І більшість людей думає, що десь там добре, а тут погано тільки через те, що вони не мають бази порівняння. Я, як людина, яка відвідала вісім різних країн, у двох з яких повноцінно пожив, розумію, що проблематики вистачає скрізь.
Микола Олійник під час тренування. Микола Олійник
Коли поверталися з війська додому, були перестороги, страхи? Якщо так, чи вони підтвердилися?
Були сумніви, може, ще рано, можливо, варто ще послужити, але в той самий час було розуміння того, що я перестав бути ефективним. Свою роботу я зробив, далі топчуся на місці. Було таке якесь неприйняття мною суспільства і навпаки. Не говорю, що боявся планувати своє життя. Йдеться про те, що люди, які мені близькі, почали говорити про цю мобілізацію, що держава щось не так робить, немає за що воювати. Елементарно люди мають розуміти, якщо я пішов добровільно, то ти, як мінімум, не мені то все маєш говорити, адже я маю що відповісти.
Як повномасштабне вторгнення змінило ваших рідних, які чекали вдома?
Я думаю, що війна, якщо змінила не абсолютно всіх, то більшість населення країни. Йдеться про упередження і світобачення. Річ у тому, що я так будую відносини з сім’єю, що трохи віддаляюся. Я не люблю, коли лізуть у мої справи, моє життя, переживають зайвий раз. Наприклад, я до останнього не говорив, коли їхав на ротації. Я люблю зробити, а потім розповісти. У цьому плані намагався зменшити рівень негативу, але він однозначно був. Як і більшість людей рідні переживали, ще нічого не сталося, а вони вже непокояться. Мене це не влаштовує, тому я не розповідаю наперед.
З власного досвіду: до чого варто готуватися рідним військовослужбовців?
До того, що прийде інша людина. Це може бути в будь-якому прояві, як фізичному, так і психологічному, коли змінюються плани, цілі, бажання, відношення до життя. Людина загалом за життя змінюється, не факт, що в кращий чи гірший бік, але вона набуває досвід, інші цінності, підходи. У нас це буде через два-три роки у більш контрастному прояві. Це точно буде відчутно.
Що варто знати військовим, які перебувають на етапі переходу з військового життя в цивільне?
Вони, найімовірніше, повернуться не в те суспільство, не в ту країну, з якої йшли, хтось — у кращу, хтось — у гіршу, але не в ту. У кожного будуть якісь наслідки від цієї служби: розчарування, розлади, посттравматичний синдром, потреба в реабілітації. Однозначно буде вантаж, який вони за собою нестимуть. Я б радив, не боятися звертатися в різні реабілітаційні центри, до психологів, користуватися ініціативами від держави чи громадських організацій, освоювати нову професію, вивчати мову. По-перше, це зайнятість людини, по-друге, можливість якісно змінити своє життя.
Микола Олійник під час служби. Микола Олійник
Що порадите тим, хто тільки збирається до війська?
Найкраща порада — готуватися завчасно. По-перше, почитати, що таке армія, які є підрозділи, чим там займаються. По-друге, продіагностувати себе. Може, є якісь сильні боки: хтось класний айтівець, хтось — діловод чи водій, а хтось розуміється на медицині. Спеціалізація завжди дає перевагу. По-третє, це порада з загальної психології, щоб людина розуміла, куди й заради чого вона рухається, треба ставити ціль, як під час перебування в армії, так і для подальшого життя. Коли я йшов служити, мав конкретне уявлення, що я хочу після.
Яка у вас зараз головна мета?
У мене завжди багато цілей у різних напрямках. Перша сфера — здоров’я. Зараз я буду повертати форму. Може, ще повиступаю на змаганнях, бо чую, що є порох в порохівницях. Друга сфера — відносини. Хочу побудувати якісні відносини, які переростуть у сім’ю, зараз у мене це виходить.
Третя сфера — фінанси, заробіток, кар’єра. Мені цікаво розвиватися у коучінгу і психології. Зараз на це є великий попит. Почав я цим займатися у 2016 році. Тоді сказати, що ти ходиш до психолога, було соромно, означало, що в тебе хвороба, психологічні розлади. Зараз люди до цього ставляться з розумінням, хоча не дуже готові над собою працювати, розуміти, що це великий обсяг роботи. Загалом тенденція позитивна, мені це дуже подобається. Я вчу того, що пройшов і прожив сам.
