Нападник «Жирони» та національної збірної України Артем Довбик розповів про довгоочікуваний трансфер, дебют у Ла Лізі, синергію з Циганковим і сподівання на успіх України з Ребровим.
Артем Довбик
— Давайте, передовсім, почнемо з поточного моменту. Як ваші справи в Жироні — як місті та як команді? Чи вже встигли облаштувати побут і відчути себе звичайним іспанським містянином?
— До речі, це своєчасне питання, тому що якраз напередодні я вирішив житлове питання. Спершу, як і іншим новачкам, мені запропонували оселитися в гарному заміському готелі Camiral — дуже зручно, він поряд із нашою клубною базою. За цей час я мав можливість придивитися собі помешкання. Вибрав один із будиночків і заселився там із родиною, радий, що дружина та донька приєдналися до мене на цьому тижні.
— Хто вас першим зустрів у Жироні?
— Натякаєте на Вітю? Так, звичайно, Вітя. У перший же день він до мене прибув у готель, ми повечеряли разом. Його дуже люблять у місті, він тут за цей рік став своїм. Для мене Вітя — один із головних факторів на користь переходу в «Жирону».
— Місто Жирона має 100 тисяч населення, що приблизно втричі менше за ваші рідні Черкаси. І взагалі справляє враження такого собі лялькового, туристичного, розслабленого. Все так?
— Якщо чесно, я не можу сказати, що встиг ознайомитися з містом. У нас щільний графік, я, як новачок, ще освоююся в команді. Весь час присвячую суто ігровим питанням. Можливо, пізніше, коли буде якась пауза чи вихідні, я зможу погуляти по Жироні й скласти своє враження. Можу сказати, що тут дуже красиво: поруч Піренеї, за годину — Барселона, великий міжнародний аеропорт.
Зараз відчуття — як і звичайно під час футбольного сезону. Тренування, теоретичні заняття — і ось уже матч. Живеш у календарі своєї команди, все розписано по годинах. От про що можу сказати, що мені сподобалася база «Жирони». Тут багато полів — і всі дуже якісні. Є сучасні прилади для тренувань і контролю біоритміки гравця. Велику увагу приділяють науковим розробкам. Уже після перших занять, після співпраці з тренерським штабом, якому допомагають круті фахівці з аналітики та відновлення, я для себе сказав: «Так, це Ла Ліга».
— Ми всі стежили за вашими першими кроками в новому клубі — від презентації та до дебютного матчу з голом. А як виглядала зсередини гостинність по-жиронськи?
— Я неймовірно вдячний клубу, одноклубникам, усім містянам за ту теплу зустріч, яку мені влаштували. В «Жироні» мене зустріли прекрасно й дуже розпитували про Україну. Всі співчували, що у нас війна. Завдяки Віті Циганкову, в «Жироні» всі знають правду про вторгнення ворогів в Україну. Люди на нашій стороні, вони всі бажають, щоб Україна звільнилася від загарбників, щоб настав мир.
— Вас представляли як нову зірку клубу. Що найбільше запам’яталося на першій зустрічі з пресою?
— Презентація була досить яскравою, багато журналістів. Приємно, що вони всі знають про Україну, було багато запитань і розмов не лише про футбол. Я переконався, що «Жирона» — дуже важливий клуб для свого міста, Каталонії та Іспанії. Були представники, напевно, всіх провідних ЗМІ. Все, що відбувалося, фактично відразу ж ішло на всю країну.
Але ще більше я був розчулений, коли вийшов і біля стадіону почув рідну українську мову. До нас приїхала українська родина, яка проживає в Іспанії. Було дуже зворушливо: дітки з батьками приїхали з українськими прапорами, щоб мене підтримати. Буду радий бачити наших земляків на стадіонах. Скрізь на трибунах очима завжди шукаю синьо-жовтий прапор.
— Ваша трансферна сага тривала довго, і, як претенденти на Артема Довбика, називалися різні клуби — «Торіно», «Лаціо», «Болонья», «Марсель», усі турецькі гранди. «Жирона» в ЗМІ почала згадуватися вже з початком літа. А коли саме з’явився предметний інтерес від саме цього клубу?
— Я насправді важко переживав усі ці чутки, розмови, припущення. В якийсь момент навіть захотів повністю відділити себе від усіх новин, просто займався футболом. Усі перемовини вели спільно СК «Дніпро-1» і мій агент Олексій Люндовський. Я не відривався на чутки й старався тримати голову сконцентрованою суто на грі. Одне можу сказати, що City Group проявляла інтерес до мене ще раніше.
— Навіть так, City Group?
— Десь два роки тому, вже після Євро-2020, мене хотіли підписати в Труа (один із дюжини клубів, які входять у City Group — ред.). Тобто, я вже точно знав, що я на радарах City Group, із 2021 року. Коли ж Вітя Циганков так добре представив Україну в «Жироні», в мене вже була точна інформація, що і цей клуб постійно слідкує за моїми виступами.
— Гаразд, але чому «Жирона», а не якийсь клуб Серії А, французької Ліги 1 чи хтось ще із тих, хто згадувався в пресі? Чи справа тільки в конкретності пропозиції?
— Ну чому ж. Інтерес цих клубів також був предметним, але більшість із них хотіли довести перемовини до серпня, щоб продати максимально дорого своїх нападників (яких вони врешті-решт продали) і потім переключитися на мене. Можу сказати, що конкретно в цьому році були пропозиції від інших клубів, досить іменитих у своїх чемпіонатах, які зараз грають у єврокубках, але я вибрав «Жирону» й радий цьому вибору.
Мій трансфер взагалі був непростим, тому що все мало задовольнити не тільки мене, а й СК «Дніпро-1» та «Мідтюлланд». «Жирона» в особі Пере Ґвардіоли зіграла на випередження і змогла оперативно знайти спільну мову і з українським, і з данським клубом. І найголовніше — в інших зацікавлених клубах не було Циганкова.
— Це трішки незвично, що футбольний агент одночасно голова наглядової ради клубу та ще й брат топ-тренера, який очолює «Манчестер Сіті» — клубних королів Європи. Пере Ґвардіола — крутий?
— Пере успішно вирішує всі питання, пов’язані з розвитком «Жирони». Мені подобається, як розвивається цей клуб і що в нього є хороші перспективи. Вдячний Пере, що його зусилля допомогли відбутися цьому переходу. Проте я не можу багато розповісти про нього, тому що я з Пере не спілкувався особисто, всі переговори з ним вів мій агент.
— Коли ви підписали новий контракт із «Дніпром-1», багато хто вважав, що це — кінець ваших європейських амбіцій. Чому сталося навпаки?
— Я безмежно вдячний СК «Дніпро-1», вони повірили в мене й перезавантажили в найтяжчий час. Пам’ятаєте, ми з вами говорили колись: я ще тоді казав, що хочу, що клуб на мені зміг заробити гроші. Я не міг піти просто так, некрасиво піти, розумієте? Зараз, вважаю, все вийшло справедливо: колись «Дніпро-1» взяв мене в склад, коли я був після травми в чужій країні, тепер він отримав винагороду за цю довіру, спільну працю, хороші роки, які ми провели разом.
— Дозвольте уточнити: тобто, СК «Дніпро-1» гарантував, що він не просто підписав вас у «золоту клітку», а що обов’язково продасть?
— Керівництво клубу мені конкретно сказало: СК «Дніпро-1» не стане мене утримувати, якщо буде гідна, економічно виправдана пропозиція. Вони отримали те, що хотіли. Все було зроблено справедливо та чесно. Я вдячний клубу.
— Вважається, що ви кілька разів були за один крок від переходу в топ-чемпіонати, але тоді «Дніпро-1» вас не відпускав. У вас є образи на клуб?
— Ні, жодних образ і тільки вдячність.
— Є люди, яким ви не подасте руки, і такі, що, навпаки, будете згадувати їх із вдячністю?
— Всіх однозначно буду згадувати із вдячністю. Я свого часу добре починав у Данії, з «Мідтюлландом» у мене вже були титули, але через травму я надовго опинився в лазареті, відновлював форму в оренді в «Сендерюске». Я прямо вам скажу, це був складний період мого життя.
От якраз тоді СК «Дніпро-1» прийшов мені на допомогу. За мене боролися. «Мідтюлланд» не хотів мене відпускати. Я точно знаю, що менеджмент клубу доклав значних зусиль, щоб я повернувся на батьківщину. Це був поворотний момент у моїй кар’єрі.
— В «Дніпрі-1» ви працювали з Дмитром Михайленком, Ігорем Йовічевичем і Олександром Кучером. Хто з них найкращий для вас?
— Провокаційне запитання (посміхається). Давайте я про всіх щось хороше скажу. З Михайленком ми ще з ФК «Дніпро» знайомі, я при ньому робив перші кроки свого часу. Йовічевич у мене повірив, він багато мені дав, щоб я швидше відновив бомбардирські навички. Я відчував, що команда грає на мене, що в мене є довіра. Кучер — це тренер, при якому я вийшов на новий рівень. Не тільки я, «Дніпро-1» — теж.
Я вдячний кожному з тренерів. Взагалі, мені приємно, може, це так пощастило, а, може, і я щось до цього доклав, але в мене з тренерами все добре. Я сумлінно працюю, щоб виправдати їх довіру. Так було, є і буде. Завжди футболіст повинен нарікати на себе, а не на когось.
— Трішки про минулий сезон. Що відчували, коли «Дніпро-1» лідирував, а ви забивали пачками?
— Нас так Олександр Миколайович (Кучер — ред.) налаштовував, що ми після кожної перемоги хотіли ще однієї перемоги. Це був найсильніший сезон клубу, але я впевнений, що ми могли досягнути більшого і заслуговували більшого.
— Вам одного голу не вистачило, щоб повторити історичний рекорд Генріха Мхітаряна. Це було реально?
— Та, звичайно, реально. Ми йшли за чемпіонським графіком. Я старався бути корисним команді. Звісно, хотів побити рекорд. Це мені боляче й зараз. Але ви знаєте, що в УПЛ грали такі великі бомбардири, як Андрій Шевченко та Сергій Ребров. Було багато якісних легіонерів. Вважаю, що те, що вдалося випередити всіх, крім одного, це вже певне досягнення.
— Все ж таки, в чому причина, що «Дніпро-1» не став чемпіоном?
— У таких випадках нема однієї причини. Десь нам не вистачило «лавки запасних». Десь травмованих чи дискваліфікованих не вистачало в окремих матчах. Я віддаю належне «Шахтарю», вони виявилися найбільш стабільними. Ігор Йовічевич провів якісну роботу, склад у них такий, що ті втрати, які у нас були, вони легше б переживали.
Зараз, звичайно, я розумію, що в якихось матчах ми не допрацювали, не добрали того, на що заслуговували. Але хто б повірив перед сезоном, що ми будемо боротися за Лігу чемпіонів? Я таких прогнозів не бачив. У нас вірив головний тренер, він нас заряджав відчуттям, що ми можемо бути завтра кращими, ніж сьогодні.
— Це був дуже незвичайний чемпіонат — з обстрілами, сиренами, зривами матчів. Це ще був футбол чи вже десь трішки ні?
— Звичайно, футбол. Хороший чемпіонат, непередбачуваний. У першій частині чемпіонату України грали такі футболісти, як Вітя Циганков і Міша Мудрик. У кожному турі було цікаво.
— Як ви та ваші одноклубники по «Дніпру-1» переживали реалії військового часу? Не бувало такого, що легіонерів доводилося вмовляти вийти на поле, повернутися в команду?
— Що було в команді — це справа команди. Ми виходили на поле, як один колектив, і старалися віддавати всі сили. Я можу відповісти вам так. Ну, а що іноземцям було важче — це правда. Ми за вісім років поступово занурювалися в ці відчуття. Думаю, ті, хто бачив, що відбувається, прекрасно розуміли, що йде у нас війна і що хлопці гинуть, і що мирні міста під обстрілами. Ми всі більше переживали за рідних, особливо в ті моменти, коли ті чи інші міста ще були під окупацією.
— Коли ви дізналися, що є інтерес «Жирони» і він конкретний?
— Та, напевно, вже в перших числах липня. Як я говорив, я навпаки просив тримати від мене подалі всі новини, чутки. Я дуже хотів віддати все команді в кваліфікації Ліги чемпіонів.
— Ваші особисті перемовини з клубом тривали довго?
— Як таких, їх і не було — я просто все вияснив у Віті Циганкова, почув його хороший відгук про футбольний клуб і вже не мав сумнівів. Далі Олексій Люндовський з «Жироною» знаходив порозуміння.
— Ходять різні чутки — дехто стверджує, що ви подвоїлися порівняно з «Дніпром-1», інші кажуть, що ви, з урахуванням податків, будете отримувати навіть менше — і погодилися на це, щоб вирватися?
— Це Ла Ліга, я буду отримувати більше. Проте не в грошах було питання. Однозначно кажу. Для мене головним було — дізнатися, які перспективи відкриває цей клуб, наскільки серйозно хочуть мене в ньому бачити, чи буду я тут корисним і потрібним.
— У зв’язку з цим — була інформація, що ключовим моментом був продаж чи не продаж вашого попередника Кастельяноса.
— Можливо, це і так. Напевно, так. «Жирона» відразу дала мені зрозуміти, що знає, який у мене стиль і характеристика, і хоче бачити саме мене в команді. З моєї сторони згода була майже відразу ж. «Майже» — бо я запитував, чи головний тренер знає мене, чи по стилю гри я команді підходжу, чи вони дійсно в мені зацікавлені. Коли в «Жироні» пояснили, що вони ретельно за мною стежили, в мене не було питань.
— Ваш дебют — із розряду фантастики. Команда поступалася в Сан-Себастьяні з дебюту зустрічі, ви виходите на 64-й хвилині, а на 72-й — забиваєте «Реал Сосьєдаду». Ваші відчуття?
— Неймовірні! Що тут ще додати? Був щасливий. Тим більше, «Реал Сосьєдад» завжди цікавився мною. Але вони боялися відразу потратитися, а пропонували тільки оренду з правом викупу, що ми з Дніпром-1 ніколи не розглядали. Ми весь час були сконцентровані на повноцінному трансфері. В підсумку я їм забив (посміхається).
— Чутки повідомляють, що «Жирона» також особливо ретельно стежить за Олександром Піхальонком. Що думаєте з цього приводу?
— Чим більше українців — тим краще (посміхається). Тим більше, за Сашу я можу ручатися — це топ-футболіст за ігровим мисленням, я з його передач багато м’ячів забив, у нас прекрасне взаєморозуміння.
— Кого ще будете радити «Жироні» з українців?
— У вас ручки та паперу не вистачить, щоб записати (посміхається). Ось тільки за останній час стільки наших перейшло в АПЛ, в Серію А, в ту ж Португалію. У нас досить якісні футболісти, і, я вважаю, наша молодіжна збірна на чемпіонаті Європи довела, що зміна йде гідна.
— Мічел — ваш новий головний тренер. Але поки випускає тільки на заміни…
— Я — новачок, і повинен довести свій рівень тренеру та команді. Мічел — прекрасний фахівець. Він поставив «Жироні» такий комбінаційний футбол, що мені хочеться бути частиною цієї команди. Стиль Мічела — це і мій стиль у футболі.
— У фіналі тріумфального для вас Євро-2020 зіграли збірні Англії та Італії, і ось вони в нашій групі. Ваші відчуття після жеребкування?
— Ну, так. Це, можна сказати, джекпот — що відразу випали Італія та Англія (посміхається). Але якщо хочеш бути на високому рівні — ти повинен приймати всіх суперників. Тож у нас нема іншого виходу, ніж у кожному матчі групи грати тільки на перемогу. А там результат розсудить.
— Ви за збірну України провели 18 матчів, але вперше виклик отримали ще в 2017 році. Порівнюючи склади та штаби Шевченка, Петракова та Реброва, що можете про ці періоди сказати?
— Збірна — це збірна. Ми всі з різних клубів завжди приїжджаємо в чудовому настрої, нам цікаво, приємно тут перебувати. Тому я скажу, що при кожному тренері честь приїжджати в свою національну команду.
— Гаразд, конкретно Сергій Ребров — як налагоджували з ним взаєморозуміння та чи змогли це зробити за короткий літній збір?
— Я вдячний Сергію Станіславовичу за довіру, він дав мені зіграти в кожному з трьох матчів. Що не завжди в старті, що не повністю — це другорядне, тому що треба в кожному матчі доводити свій рівень і цінувати кожну хвилину на полі.
— Найбільш незабутні відчуття із червня збірних?
— Ювілейний матч збірної Німеччини — це був такий товариський матч, який назавжди запам’ятається. Найбільше сподобалося, що ми здобули перемоги: Північну Македонію та Мальту обіграли завдяки командній грі та вольовим якостям. Гра? Головне — результат. Якщо в кожному матчі ми будемо набирати очки, це нас влаштовує.
— «Дніпро-1» не зміг втілити свою мрію про Лігу чемпіонів і попрощався з Олександром Кучером і Євгеном Красниковим.
— Звичайно, нам усім дуже прикро. Я особисто все робив, від мене залежне, щоб «Дніпро-1» пройшов «Панатінаїкос» у кваліфікації Ліги чемпіонів (у матчі-відповіді Артем забив красень-м’яч, ще один його гол не зарахували, і якийсь час українська команда була близька до того, щоб відігратися — ред.). Щодо Кучера та Красникова, то велика подяка їм обом за найкращий сезон в історії «Дніпра-1».
— Загалом українські клуби невдало грають у Європі.
— На це є об’єктивні причини. Я сам минулого сезону на собі це відчув. Повірте, грати постійно в інших містах, в інших країнах — це важко. Потім, ці переїзди — ми жили «на колесах». Я цим не виправдовуюсь — були й інші очевидні причини, надто багато провідних гравців втратили за ці роки наші клуби. Їх не вистачало і в УПЛ, і в матчах єврокубків. Просто треба розуміти, що в Україні війна, якщо важко нашій батьківщині — не може бути легко футболу.
— Який результат задовільнить «Жирону» як клуб і вас як футболіста цієї команди?
— Моє завдання — це швидше адаптуватися та постійно приносити користь команді. Я про свої особисті бажання навіть говорити не буду. Щодо «Жирони», то клуб заслуговує на свою єврокубкову мрію. Клуб хоче перемог. Підібралися дуже амбітні гравці та тренери. Я багато не стану казати, хай за нас результати говорять.
Артур Валерко
