“Авіація – мрія, а десант – доля”: історія добровольця з Кіровоградщини, який після втрати ноги повернувся на службу

За інформацією: Суспільне Кропивницький.

26-річний випускник кропивницької льотної академії, лейтенант 46-ї окремої аеромобільної бригади Петро Шемігон пішов на фронт добровольцем у березні 2022 року, слідом за старшим братом. Пройшовши через бої на Інгулецькому плацдарміВлітку та восени 2022 року стали одним із ключових етапів операції зі звільнення правобережжя Херсонщини. та втрату правої ноги під час звільнення Херсонщини, він не залишив службу й нині керує польотами військової авіації.

Про це до Дня українського добровольця, який щороку відзначають 14 березня, військовий розповів в етері Українського радіо Кропивницького.

Дата відзначення державного свята Дня українського добровольця пов'язана з 14 березня 2014 року, коли перші 500 бійців Самооборони Майдану вирушили на полігон для формування добровольчого батальйону.

Що відомо про Петра Шемігона

Петро народився на Черкащині, 2017 року вступив до кропивницької льотної академії, навчався за освітньо-професійною програмою "Управління повітряним рухом" та у червні 2021-го здобув кваліфікацію бакалавра.

До війська він вступив у березні 2022 року, брав участь у херсонському контрнаступі та боях на Інгулецькому плацдармі.

23 серпня 2022 року під час штурму Петро отримав поранення, внаслідок якого втратив праву ногу.

У січні 2024 року боєць закінчив льотну академію, отримавши диплом магістра за спеціальністю "Авіаційний транспорт".

Про вибір шляху та "пожежників" фронту (тут і далі – пряма мова)

Мій старший брат Ігор був у Збройних силах з першого дня повномасштабного вторгнення. Я бачив, як він усього себе віддає захисту держави, і просто не міг стояти осторонь – у квітні 2022-го я вже став до лав 46-ї бригади десантно-штурмових військ.

Вибору підрозділу як такого не було – нам просто довели розпорядження після перенавчання, яке тривало з березня. Вже згодом я дізнався, що це десантно-штурмові війська. Тепер я розумію: десант – це "пожежники" фронту. Ми працюємо на найгарячіших напрямках, проводячи і оборону, і наступ там, де найважче.

Позивний "Акорд" та дитяча мрія про небо

Авіація була моєю мрією з чотирьох років, коли я тільки почав читати. Бабуся з дідусем подарували мені енциклопедію про літаки та гелікоптери – я з цією книжкою був нерозлучний, носив її всюди.

Яскравий спогад із дитинства: я чекав завершення парадів над Хрещатиком, бо знав, що літаки підуть на аеродроми саме над моїм будинком. Вибігав на вулицю босоніж, у чому був, аби хоч на секунду побачити їх на гранично малій висоті. В родині авіаторів не було – я став першим. Щоправда, війна внесла свої корективи, і десант став моєю долею.

А позивний "Акорд" з’явився випадково. Коли прибув у підрозділ, командири попередили: "Тут небезпечно, придумай собі позивний". Запитали про хобі, я розповів, що люблю грати на гітарі. Так і став "Акордом".

Іменний шеврон Петра Шемігона. Петро Шемігон

Поранення на Херсонщині

Наступ на Херсонщині наприкінці літа 2022-го був дуже стрімким – ми звільняли села – декілька населених пунктів на тиждень. Але ціна цього надзвичайно висока.

23 серпня став днем, який я пам’ятаю похвилинно: кожну думку та слово. Тоді загинув командир моєї роти, лейтенант Владислав Паленичка, і мені, як його заступнику, довелося прийняти командування на себе. Буквально за кілька хвилин пролунав вибух. Пам’ятаю страшний біль і те, як просто перестав відчувати ноги. Попри критичний стан і ампутацію правої ноги, я надав допомогу собі та ще одному бійцю, а також зміг доповісти командуванню про пересування ворога.

Магістратура в реабілітаційному центрі

Я отримав поранення саме під час навчання на магістратурі. Тому дипломну роботу я писав уже в реабілітаційному центрі: у палаті, з ноутбуком та зошитами. А захищав ступінь магістра, вже повернувшись на службу, під час одного з відряджень.

У центрі, де проходив протезування, я мав лише одне прохання до фахівців: зробити максимально підходящий протез для подальшої служби в Збройних силах. Я знав, що хочу повернутися.

"Робота авіації – це завжди про бойовий дух"

Нині я керую польотами та роботою військової авіації. Війна дуже сильно змінилася з 2022 року. Раніше ми хвилювалися через ствольну артилерію та міномети, а зараз штучний інтелект і дрони витісняють людей у неймовірних масштабах. Просуваються і засоби радіоелектронної боротьби – ми можемо не бачити ворога, але він є.

Проте робота авіації – це завжди про бойовий дух. Армійська авіація працює разом із піхотою і задля неї. Коли хлопці в окопах бачать, як по окупантах працює наш літак – це неймовірна гордість і натхнення для них.

"Ти маєш бути сильним, інакше навіщо тобі бути"

Якби я міг звернутися до нинішніх курсантів льотної академії, я б сказав: не втрачайте часу. Авіація розвивається найшвидше у світі, і тут треба вчитися все життя. Потрібно щиро любити свою справу.

Я вдячний мамі, яка була моєю опорою під час лікування, та льотній академії за можливість бути частиною цієї сфери.

Є такий вислів: "Ти маєш бути сильним, інакше навіщо тобі бути". Ми розраховуємо на перемогу і на те, що закінчимо цю війну на наших умовах.