За інформацією: Суспільне Вінниця.
Олег Пилипенко з Вінниччини майже три роки захищав Україну на передовій, де отримав поранення. Коли проходив реабілітацію, потрапив у ДТП, після якого на службу в бойовому підрозділі його не беруть.
Де зараз працює і як адаптується до життя у тилу, захисник розповів Суспільному.
У цивільному житті Олег Пилипенко — працівник ЖЕКу, 2022 року — мобілізувався і став командиром гармати, служив у складі артилерійського дивізіону 115 ОМБр. Суспільному розповів, що пройшов майже всю лінію фронту: Лиман, Сіверськодонецьк, Авдіївка, Мар'їнка та Куп'янськ.
"Почалася повномасштабна — я пішов. Спершу заряджав, а потім став командиром. Командир шукає вогневі позиції, на яких людям буде безпечно. Але на цьому робота не закінчується. Треба поїхати по бойовий комплект — їдеш по бойовий комплект. Потрібно щось завезти — везеш. Немає такого, що сидиш. Треба — допомагаєш піхоті, копаєш окопи, змінюєш хлопців на нулі", — сказав Олег Пилипенко.
Олег Пилипенко разом із дружиною Жанною. Суспільне Вінниця
Також чоловік розповів, що була ситуація, коли довелося рятувати побратимів, яких засипало в окопах.
"Було таке під Новоукраїнкою. Нас на Івана Купала конкретно накривали — візуально 152 калібром, бо менший не валитиме так дерева. Відкопували хлопців, їх у бліндажі засипало. Контужені трошки були", — розповів захисник.
У квітні 2024 року під час виконання бойового завдання на Лиманському напрямку він отримав поранення ноги. Під час реабілітації на Вінниччині потрапив у ДТП.
"Їхав зі шпиталю у шпиталь, вилетів дідусь на теслі. Селезінку видалили. Сказали, що я обмежений, а таких тримати не можуть. Я міг би бути водієм, було неприємно, мене просто перевели у резервну роту. Сказали шукати місце", — розповів Олег Пилипенко.
Олег Пилипенко. Суспільне Вінниця
З травня 2025 року він продовжує службу на Вінниччині, працює у роті охорони обласного ТЦК та СП.
"Зайшов, спитав, чи потрібен я такий в ТЦК. Сказали, що так, всі, хто звідти повернувся з бойовим досвідом. 27 травня заступив на службу в роту охорони, охороняю критичні підприємства".
За словами захисника, повернутися з фронту до мирного життя психологічно – одне з найскладніших завдань.
"Багато людей, які тут перебувають, не розуміють, що там… Тих дітей не бачили, ті деокуповані території. Що там відбувалося, ми бачили. Посмішки на обличчі не побачиш. Так, вони раді, що ми приїхали. Люди виживають, там все інакше. Приїздиш звідти додому — зовсім інше життя. Там війна, а тут це нікому не потрібно, важко після того адаптуватися".
Олег Пилипенко на службі до поранення. надані Олегом Пилипенком
Як розповів Олег Пилипенко, його головні "лікарі" – це родина та собаки Бім і Дана.
"Дануся ображалася, як я їхав. З Бімом говорив по відео, по телефону, він прислухався, заглядав. А Дана чула, кліпала і робила ображений вигляд, бо я покинув її. Це наше доповнення до сім’ї й антистрес. Вони відчувають, коли я без настрою, радіють, зустрічають".
Олег Пилипенко разом із собакою Даною. Суспільне Вінниця
Дружина захисника Жанна Суспільному розповіла. що повернення чоловіка додому для неї найбільше щастя.
"Пустота просто, в хаті все ламається, обов'язково має кран забитися. Я вже і сантехнік, сама потрохи роблю все. Спокійніше, коли він тут біля мене, живий", — сказала Жанна.
Олег Пилипенко на рибалці. Суспільне Вінниця
Щоб відновитись морально, Олег йде на риболовлю. Розповів, що там можна залишитися наодинці зі своїми думками.
"Сидів би тут постійно. Рибалку дуже люблю. Хочеться відпочити, нікого не чути, не бачити. Поїхав собі на рибалочку — і собі сам з собою. Моральний відпочинок, природа", — сказав Олег Пилипенко.Читати ще
Читати ще
«Я був на всіх Майданах». 58-річний танкіст, який боронить Донеччину про здобуття незалежності у 1991 році і зараз
Читати ще
У полоні прострелили ноги й побратими носили його на руках: захисник Іван Жук з Вінниччини вчиться ходити на протезах
