За інформацією: Суспільне Вінниця.
Фото: ГО «ВІСЬ»
Олена з Волновахи кілька тижнів ховалася від обстрілів у підвалі власного будинку, потім у бомбосховищі під лікарнею, поруч з якою розірвалася ракета, далі була евакуація, кілька ночей в укритті у Дніпрі та переїзд у Вінницю. Історію жінки опублікували на Facebook-сторінці ГО "ВІСЬ".
"Ми хвилювалися, що не виживемо"
"Ми прокинулисявід вибухів. Всі боялися, у нас і снаряд в город потрапив, у сусідів навколо горіли будинки, було потрапляння і в школу, в хлібзавод, в поліцію. Було страшно від цих звуків, ми хвилювалися за те, що ми взагалі не виживемо", — розповідає Олена.
Виїжджати, каже, не готова була взагалі, навіть не було думки, що може залишити рідну домівку.
"Коли все починалось — я до кінця не розуміла, що відбувається. Були мрії, бажання, дитяча наївність, що все закінчиться через три дні. А коли розумієш, що все дуже страшно, і коли посипалось скло в будинку і ми виходимо з будинку і розуміємо, що між обстрілами все менше і менше часу, бо потім постійно майже стріляли, тоді вже й почали усвідомлювати, що потрібно кудись тікати".
"Я розуміла, як я люблю життя"
"Було дике бажання вижити. Я зрозуміла, як я люблю життя і як я хочу жити. Водночас було спустошення і відчуття безвиході. Просто, можливо доля така. Виїдемо — то виїдемо, ні — то доля у нас така. Від долі не втечеш", — каже Олена.
Тож Волноваху, розповідає, довелося покинути.
"Спочатку було страшно, потім дуже страшно, далі в якісь моменти ми бігли до лікарні, сиділи добу там, звідти нас евакуювали в Покровськ. Нас вивозили вранці, нам дуже пощастило: доки ми їхали — жодних обстрілів не було. Єдине що — колесо пробило, бо ми наїхали на частину уламків. А коли після нас виїжджали люди — вони вже потрапляли під обстріли".
"Почала радіти дрібницям"
Далі самостійно доїхали в Дніпро. Там їх приютили. І вже за тиждень поїхали у Вінницю.
"Вже у Вінниці почали відчувати хоч якийсь спокій. Бо у Дніпрі ми просто відлежувались. Після підвалу, коли ти вперше за вісім днів помився і поспав на ліжку — це щастя було. Після того почала радіти дрібницям", — розповідає Олена.
Найбільша мрія для неї сьогодні — щоб закінчилася війна.
"Це мрія усіх. Все інше — в наших силах, в наших руках. Знайти роботу, облаштуватися — це все, в порівнянні з війною, дрібниці".
