За інформацією: Суспільне.
Володимир Собчук з плакатом у руках. Український Інститут Національної Пам’яті
За словами Сергій Годлевського, це перша молодіжна акція, в якій переважно брали участь брали молоді люди, студенти. Четверо студентів з Луцька — Сергій Даценко, Сергій Годлевський, Володимир Собчук і Віктор Ковальчук почали голодування, а двоє пішли в охорону цього табору.
"Ті, хто голодували, носили білі пов'язки, а ті, хто були в обслузі — чорні. Я не знав, чи я витримаю голодівку. Мені 22 роки, звірський апетит, — каже Сергій Годлевський. — Ми пов'язали ті пов'язки, поставили свою палатку. Але на ній був плакат "Волинь не хоче буть в Союзі".
Сергій Годлевський з плакатом «Волинь не хоче буть в Союзі». Український Інститут Національної Пам’яті
"Я хотів бачити вільну, незалежну, демократичну, українську державу"
У ті жовтневі дні 1990 року Київ фактично зупинився. Це був перший загальноукраїнський страйк в підтримку голодуючих студентів.
"Що могло мене чекати в найгіршому варіанті, я над тим не задумувався особливо. Але в мене було те, що я хотів бачити. Я хотів бачити вільну, незалежну, демократичну, українську державу, українською за суттю. Я бачив цю державу, я її десь вимріяв, чув від свого дідуся. І я знав, що я це я роблю для України", — розповідає Сергій Годлевський.
Учасниці «Революції на граніті» у Києві, жовтень 1990 року. Український Інститут Національної Пам’яті
Як зазначив Володимир Собчук, "Революція на граніті" вказала власне європейський вектор розвитку України.
"Страху не було. Була якась тривога, тому що міг бути силовий розгін чи використання зброї. Але ми були молодими, — пригадує Володимир Собчук. — Мене вразило те, що тоді на Жовневій площі знаходилася українська політична нація в мініатюрі. Там були соціал-демократи, націоналісти, анархісти. Україномовні, російськомовні. І ми вчилися мирно співіснувати".
Наметове містечко у Києві та Жовтневій площі, жовтень 1990 року. Український Інститут Національної Пам’яті
"В нас диктатура не пройшла"
На думку Сергія Годлевського, завдяки "Революції на граніті" в Україні почався процес визволення від комуністичного ярма.
"Це був перший прояв демократії. Як їхав на Голодівку, мені подарували шапку січового стрільця. Я не хотів свою сім'ю наражати на неприємності і не сказав, куди я їду. І тут показують по телебаченню, що я в Києві. Пізніше вже взнав, що моя бабуся сказала, що діти це, напевне, буде кінець. Вони йому того не простять і нас виселять в Сибір", — каже Сергій Годлевський.
Учасник «Революції на граніті», ветеран війни Сергій Годлевський. Суспільне Луцьк
Побутувала думка, що Україна — це заповідник застою. Після "Революції на граніті", каже Володимир Собчук, Україна повільно виповзала з цього застою. А студенти, учасники голодування, дали зрозуміти, що за своє життя потрібно боротися.
"В нас хочуть дуже швидко все поміняти за лічені дні та години. Так не буває. Революційні зміни — це зміни, в першу чергу, свідомості. А свідомість — це найконсервативніша сфера. І вона міняється дуже повільно. Потрібно кілька поколінь, напевно, щоб відбулися зміни свідомості. Це був початок. Зараз йде війна за незалежність", — твердить Володимир Собчук.
Учасник «Революції на граніті», ветеран війни Володимир Собчук. Суспільне Луцьк
На переконання Сергія Годлевського, усі ці роки після "Революції на граніті" ми будували демократичне суспільство та відстоювали своє, українське.
"В нас диктатура не пройшла. Це є ціна за нашу європейськість. Нація в один момент стала нацією воїнів. Платимо ціну кожний день, втрачаємо, але це є стійкий опір тотальному агресору. І перемога однозначно буде. Тому що коли була студентська голодівка, казали: "Хлопці, що ви, проти кого ви йдете? Що ви зробите? Кого ви зламаєте? Ну це ж комуністична система? Але зломили. І ця віра кожний раз", — додав Сергій Годлевський.
