За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Василь Шлянта. Суспільне Тернопіль
Село Лосє, Польща. Суспільне Тернопіль
Чорну мазь, якою торгували мязяри робили з так званої ропи, яка виходить з-під землі в околиці села:
"Це місце має назву Перекопи, то одне, а сусіднє має назву Ріпниці. То показує одне і друге, що є зв'язок з ропою землі, а інше, що тут щось робили.
Василь шлянта набирає ропу. Суспільне Тернопіль
Її тут видобували. Для своїх потреб було раніше, як друга половина 18-го століття. А місцеві господарі застосували це для змащення осей, дерев’яних осей давніх возів.
Ропа, з якої мазяри робили мастило. Суспільне Тернопіль
І так почалося мазярство".
Урочище Перекопи. Суспільне Тернопіль
Жителі Лосє, які займалися мазярством, мали спеціальний одяг: головний убір, сорочка жилетка, жакет, завужені до низу штани, чоботи.
"Мазяри до своєї роботи цілорічної від весни до осені мали один одяг. Був він практичний, зручний, щоб був і для спеки, й для дощу. Був практичний, то не була мода".
Василь Шлянта в одязі, який носили мазяри. Суспільне Тернопіль
Василь Шлянта пригадує, як мазярську справу вели його предки:
"Сходили сніги, крига на річках, а мязяр вже думав, спершу думав і збирався в дорогу. На прикладі мого діда то була околиця Варшави, на схід від Варшави по правім березі Вісли. Виїжджав звідси в понеділок, їхав шість днів, в суботу був у Варшаві. Була така гуртовня продуктів ропопохідних. Життя в горах всюди і все є нелегке, тяжке. І мешканці, особливо, де землі були платні, шукали способів, як заробити додатково на життя".
Один зі стендів в музеї «Zagroda Maziarska». Суспільне Тернопіль
Продавали свій товар мазяри, їдучи возами:
"Мазяр виїжджав із села на кілька місяців роботи, зазвичай, з помічником. Їхали возом. Це є останній віз останнього мазяра".
Василь Шлянта біля мазярського воза. Суспільне Тернопіль
Віз, за його словами, був спеціально обладнаний:
Тип воза пристосований до далеких подорожей — міцний, цікава конструкція. Так звані "васанги", тобто бічні дві частини, спеціально вигнутий кривих обух один і другий. Це було причеплене ззаду воза, підвішене і там було сіно для коней. То була бочка 200-літрова, залізна, то повна важила під 300 кілограмів".
Бочки, в я ких перевозили мастило. Суспільне Тернопіль
Чоловік каже, цією справою займалися лише чоловіки, жінок в дорогу з собою не брали.
"Набирав до того ґрата, раз з одного раз з другого боку, і як продав кілограм, так як тут, то мав таку вагу з пружиною, я вам покажу, зачіпав найперше спочатку, потім, коли набрав і давав товар".
Експонати музею «Zagroda Maziarska» в селі Лосє, Польща. Суспільне Тернопіль
"Це заняття, ця праця, а була це нелегка праця, була характерна лише для жителів цього села. Всіх мазярів одного року виїжджало з села, кажуть, що навіть триста. Це є феномен Європи. Знаю про це, пам’ятаю, розповідаю, буду передавати", — розповів Василь Шлянта.
Вивіска музею «Zagroda Maziarska». Суспільне Тернопіль
Нагадаємо, в Польщі 18-20 липня відбувався 43-й фестиваль лемківської культури. Старостою цьогорічного фестивалю обрали військовослужбовця ЗСУ Степана Барну з Тернопільщини.
