За інформацією: Суспільне Рівне.
Доброволець Андрій на території Дубенського замку. Суспільне Рівне
Перший бойовий досвід
Зі слів Андрія, наступного дня добровольцям видали зброю. Згодом підрозділ вирушив навчатися та виконувати завдання. На Рівненщині, зазначив ветеран, вперше відчув війну:
"У місті на Рівненщині був приліт балістики. Слава Богу, всі встигли заскочити в окопи. Тоді ж ми збили безпілотника — це був перший такий бойовий досвід. Потім Житомирщина. Вся траса, все горіло: бронетехніка, БТРи, літали винищувачі. Як у бойовиках усе було".
Вишкіл на Рівненщині, весна 2022 року. Андрій “Перчик”
Вишкіл на Рівненщині, весна 2022 року. Андрій “Перчик”
"Ми побачили всі жахи війни"
У квітні 2022 року Андрій із побратимами перебував у селі Загальці поблизу Бучі на Київщині. У них була функція — стабілізаційні дії і убезпечення від мародерства.
"Там ми побачили всі жахи цієї війни. Фактично всі будинки були розбомблені, під ногами — купа боєприпасів. У селі не було жодних комунікацій: ні світла, ні зв’язку, ні води, ні газу — все доводилося облаштовувати самостійно", — розповів чоловік.
Він додав, що під час патрулювання сектору відповідальності знайшли літню жінку, яка переховувалася:
"Вона ховалася і думала, що там росіяни. Ми її заспокоїли, підвезли продукти і викликали медика".
Київщина, травень 2022 року. Андрій “Перчик”
Київщина, травень 2022 року. Андрій “Перчик”
"Свистіли кулі з усіх сторін"
Згодом Андрій воював на Донеччині, зокрема на Торецькому напрямку.
"Там були перші втрати, багато стрілянини, дронів… Пам'ятаю перший бій. Як почалася перестрілка, я вискочив з бліндажа: свистіли кулі з усіх сторін, і думаєш — невже це все? Я вважаю, страх — це нормально. І це зберігає багатьох хлопців", — зазначив він.
Ветеран додав, що на передовій працювали під постійною загрозою обстрілів і атак безпілотників:
"Інколи були скиди з запалюючими речовинами — горіли посадки та наші бліндажі. Над тобою висить дрон, а ти гасиш бліндаж — водою або землею. І все це під мінометними обстрілами. Прилітали кілька разів КАБи — це страшна штука. Також нам дошкуляли протитанкові керовані ракети. Кожен, хто там — він герой. Тому що він кожну хвилину ризикує своїм життям".
Андрій на Донеччині. Андрій “Перчик”
Донеччина, 2024 рік. Андрій “Перчик”
Поранення і евакуація
У вересні 2024 року на Донеччині Андрій зазнав осколкового поранення на Торецькому напрямку.
"Ми тоді евакуювали пораненого. Машина від’їхала метрів на 30–50 — і почався мінометний обстріл. Четверо з нас не встигли в укриття — і були поранені", — пригадав він.
Чоловік отримав поранення в обидва плеча:
"Я бачив дві дірки в плечах. Одне перев’язав сам, інше допомогли хлопці. Всі були схвильовані, у всіх трусилися руки. Вони жартували, що я отримав зірочки на пагони. Через небезпеку нових обстрілів евакуацію відклали до ранку".
Реабілітація і повернення
Після поранення військовий чотири місяці проходив лікування і реабілітацію.
"У мене вже був досвід, що треба йти через біль, треба працювати. Адже за рік перед тим я сильно травмував ногу і теж проходив реабілітацію. Здоровішим, скажімо, не став, але більш-менш відновився," — зазначив Андрій.
Згодом чоловік повернувся на службу, виконував завдання на Сумщині. У травні 2025-го повернувся до цивільного життя:
"Є дві паралельні реальності — військова та цивільна. І вони не стикуються одразу. Тому наше спільне завдання — допомогти ветеранам адаптуватися. Особисто мені знадобилося десь шість місяців, щоб я ментально відновився. Я багато їздив в гори."
Реабілітація, 2023 рік. Андрій “Перчик”
Реабілітація, 2023 рік. Андрій “Перчик”
"Це все дуже міняє цінності"
Війна, розповів Андрій, змінює ставлення до простих речей:
"Зварив яйця — і тією водою помив голову, а потім ще ноги. Інколи навіть холодна вода була за щастя. А випити кави на заправці — це було щось неймовірне. Це все дуже міняє цінності".
Паралельно з жахами війни, додав ветеран, намагався "бачити красу".
"Одного разу я просто поставив телефон на витримку і мені вдалося зняти зоряне небо. Це душевний момент був. Або пригадую день, коли чергував з собачкою Койотом. І тоді таке залило світло, сонце потужне було. В той момент у мене зародилася така фраза, що ніхто не забере в нас свободу бачити красу цього світу", — поділився Андрій.
Зараз, зі слів чоловіка, він навчається онлайн, здобуває творчу професію у сфері дизайну та цікавиться екобудівництвом. Також він на волонтерських засадах як член БО "Фонд громади м. Дубна "Добробут": працює з військовими, зокрема над їх ментальним відновленням через творчі практики.
Нічне небо на Донеччині, 2024 рік. Андрій “Перчик”
Андрій та пес Койот, Донеччина, 2024 рік. Андрій “Перчик”
