За інформацією: Суспільне Вінниця.
Фото Олександра
У перервах між бойовими завданнями солдат з Кропивницького Олександр читає лекції з історії України своїм побратимам. До повномасштабного вторгнення РФ в Україну він викладав її в університетах і коледжах, а тепер – творить разом із іншими бійцями ЗСУ. Про те, як кандидат наук став військовим, читайте в матеріалі Суспільного.
День працівників освіти — свято працівників освіти України, яке відзначають щорічно в першу неділю жовтня. У 2022 році цей день припадає на 2 жовтня.
До 24 лютого
До 24 лютого Олександр працював викладачем історії. Цей предмет йому легко давався у школі і цікавив, хоча й був перекручений на радянський лад. Це дратувало і не влаштовувало, тож він вирішив її вивчати.
У 2013 році став кандидатом історичних наук, а в 2014 вже навчав студентів у коледжах та університетах. Втримати увагу слухачів протягом пари, а це півтори години, непросто. Тож доводилось бути ледь не артистом, пригадав чоловік: "Сучасним учням важко запам'ятовувати суху статистику, як ми це робили. Їм цікаво, що відбувається навколо них: якась будівля, постать, подія, перше кохання, перший поцілунок і так далі. Саме на аналогіях або паралелях краще запам'ятовується".
Частина педагогів мають глибокі знання, проте не знають – як передати їх студентам, вважає історик. Тож має свій метод повернення уваги: "Наприклад, є такий єгипетський бог сонця Ра. Ми могли встати і пострибати, тобто впіймати бога за бороду. Їм це весело. Буквально хвилинка. Але вона витрачена не дарма: я повертав їх увагу і ми знову починали активно працювати".
На своїх парах викладач розбирав приклади російської пропаганди. Те, як російські чиновники та пропагандисти перекручували історію: від "зради" Івана Мазепи до того, скільки років Україні: "Багато моїх студентів зараз на війні. Вони мені пишуть та телефонують. Згадують наші лекції. Постійно я їм наводив приклади, як перекручується історія, що говорять одне, а насправді все по-іншому".
Хто знає історію України, має щеплення від російської пропаганди
Історія циклічна, сказав Олександр: "Той, хто її знає, не наступить на ті ж граблі. Російська пропаганда працює дуже довго. Люди, які не знають, що відбувалося у їх державі, не захищені від неправди".
Росіяни намагалися переписати історію. Тому багато українців, які вчилися за радянських часів, знають не все. Наприклад, мало що чули про українського короля Данила Галицького: "Росія приховувала цей факт. Бо як це так: українці, яких вони вважали недонародом, мали свого короля, а вони в той час ходили на колінах перед монгольськими ханами".
Одного разу в архіві викладач побачив російську методичку: "У ній було написано: при створенні історії малоросів, так вони нас називали, не згадувати про козаків. Тому що козак — це вільна озброєна людина, символ держави, мови та культури. Вони хотіли прибрати всі наші символи, які надихають та за якими ми можемо піти".
Поміняти освітній на військовий фронт
Як і більшість кропивничан, 24 лютого Олександр прокинувся від шуму літаків, які низько пролітали над будинком. Зазвичай чоловік не вмикає телевізор рано, щоб не розбудити двох маленьких дітей. Проте цього разу було тривожне відчуття, яке не підвело: у новинах сказали про початок повномасштабного вторгнення.
Два дні збирали тривожні валізи для дружини й дітей та обговорювали організаційні моменти. А 26 лютого Олександр пішов у територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, хоча й мав бронь від мобілізації: "Думки виїхати, втекти або сховатися не було. Хоча я розумів, що це небезпечно. Але якщо всі так зроблять, ми втратимо Україну. Росіяни цього і чекали. У них не вийшло".
Терцентри були переповнені, всюди були черги, згадав кропивничанин: "Від знайомого почув, що є військкомат, де беруть всіх. Приїхав туди о 8:30 і до 17:30 простояв у коридорі. У кабінет так і не потрапив. Приходили колишні учасники АТО/ООС цілими групами. Я розумів, що у них є досвід. Засмучений, поїхав додому".
Від знайомих дізнався про створення добровільної територіальної оборони. Олександр записався туди без вагань, та у першу ж ніч заступив на піше чергування: "Майже місяць я приходив додому тільки спати. Були одна-дві шестигодинні зміни, це 25-30 кілометрів за добу. Ми самі організували штаб, блокпости, патрулі. Допомагали переселенцям, які проїжджали десятками. Розміщували, годували, направляли. А коли побачили, що цього всього немає – розпустились".
Відпочивши два дні, 21 березня Олександр поїхав у територіальний центр комплектування та вступив до лав Збройних Сил України: "Всі дивувалися: вища освіта, кандидат наук, нащо воно потрібно? Але мене це тільки злило. Я що, не такий, як всі? Чи я маю якісь привілеї? Місяць тому читав, що в ЗСУ воюють майже тисяча педагогів. Із них майже 700 – це студенти, майже 300 – випускники і так далі. Я пишаюся тим, що є одним із небагатьох".
Історик Олександр, який став військовослужбовцем. Фото Олександра
Від вивчення історії – до її створення
Навички, які Олександр здобув працюючи педагогом, нині допомагають йому на війні. Розвинена пам'ять, дисципліна, самоорганізація та вміння спілкуватися з людьми. Але інколи доводиться й застосувати міцне слівце, бо не завжди є час довго пояснювати, жартує боєць.
Побратими називають його "історик" або "професор". Коли є вільний час, колишній викладач читає їм лекції з історії України – тих періодів, які їм цікаві: "Ніхто не може знати все. Але той, кому хочеться, може дізнатися багато. До мене інколи підходять і кажуть, що вчили інше. І я розповідаю, як було насправді".
Кожен, хто працює на благо України, пише її історію – вважає військовий. Це ті, хто захищає державу на передовій, підтримує порядок в тилу, волонтерить або розвиває економіку: "Всі ці люди – учасники історичного процесу. Історії, про яку не одна книжка після перемоги буде написана. Важливо потім не забувати про причетних".
Після української перемоги військовослужбовець планує повернутись до викладання.
