Фото — из архива Александра Евтушка
Його перехід для України 90-х був дуже гучним: газета «Команда» навіть назвала одну з нотаток з цього приводу «ЄвтуШОК для Європи». Звичайно, Ковентрі Сіті – не МЮ, а 800 тисяч доларів – не 45 млн. євро, за які пізніше Мілан продасть українця Шевченка в Челсі. Але на той час це був дуже важливий трансфер, як і статус першого представника Вищої ліги України в АПЛ.
Довідка Sport Arena
Ми можемо довго сперечатися про питання – хто перший уродженець території нинішньої України, який грав в футбол на Туманному Альбіоні?
Чи був це Сергій Балтача, в 1988 році перейшов із київського Динамо в Іпсвіч? Або львів’янин Адам Воланін і колишній гравець дрогобицького клубу Юнак Станіслав Геруля, напівлегендарні Медведчук, Сидельник – вони в перші повоєнні роки нібито засвітилися в британських командах? Або вважати таким уродженця Кропивницького Андрія Канчельскіса, який потрапив в Манчестер Юнайтед ще як півзахисник збірної СРСР і удостоївся на Острові прізвиська Flying Ukrainian? Тут відкрите поле для дискусій.Але в жодному немає сумніву: перший представник саме незалежної України в англійській Прем’єр-лізі – це Олександр Євтушок, який в 1996 році опинився в складі Ковентрі Сіті. На всеукраїнському професійному рівні цей майстерний захисник зіграв 261 матч, відзначившись 17 голами, ще 8 ігор провів у складі національної збірної України. В англійській Прем’єр-лізі – тільки три. Але був першопрохідцем, тому його спогади – це маленька частинка нашого футболу в великому морі самого статусного чемпіонату в світі.
Ми давно не зустрічали інтерв’ю Олександра Васильовича, тому, знайшовши його координати і напросившись на розмову, забрали у нього відразу кілька годин часу. Зате вражень про культовий англійський «олдскул» набралися – дуже надовго!
У Ковентрі порадив німець. Але виявилося, що англійці запам’ятали Євтушка ще по матчах проти ірландців
– У пресі 90-х ваше прізвище фігурувало відразу навколо декількох можливих переходів: в Грецію, Австрію і … київське Динамо …
– Розмови різні ходили … Відносно закордонних клубів, це був менш конкретний варіант – мені навіть конкретні назви команд не називали. А ось в Динамо (Київ) мене кликав особисто Михайло Фоменко – адже я у перших чемпіонатах України грав на Сумщині, в рідній для нього області. Але я завжди відхиляв запрошення від Динамо, тому що таких, як я, там було досить багато. На той момент кияни збирали всіх кращих гравців – хто «вистрілить», той і буде. А бути на других ролях в Динамо-2 я не хотів: мене звали в Карпати, де було більше шансів заграти. Тим більше, там повірили в мене, я дебютував в єврокубках і звідти був вперше викликаний в збірну.
– Англійська Прем’єр-ліга і наш футбол середини 90-х – це як би різні галактики, і тим більше дивно, що вони якось перетиналися. Як у вас виник варіант з чемпіонатом Англії і хто посприяв вашому переходу в Ковентрі Сіті?
– Взагалі, ми собі готувалися до нового сезону в складі Дніпра. Очікувалося об’єднання двох потужних команд – нашої та ЦСКА-Борисфена, ми «горіли» цією ідеєю і вірили, що таким хорошим складом зможемо кинути виклик гранду в боротьбі за чемпіонство. Але в підсумку організатори щось «переграли», злиття не вийшло, гравці розійшлися, хто куди. І в Дніпрі команда оновилася, і в ЦСКА стартувала в сезоні 1996/97 молодь.
Бернд Штанге, німецький фахівець, який очолював нашу команду, був дуже засмучений. Але сказав нам: «Хлопці, я про вас не забуду!». І пообіцяв дати нам шанс спробувати себе за кордоном. Так Вітя Скрипник і Андрюша Полунін потрапили в Німеччину, Саша Паляниця – в Австрію, Сергій Ковалець – до Голландії. А у мене з’явилася можливість зіграти в Англії.
Спочатку, правда, довелося потренуватися самому, потім повернувся в Карпати, де якраз працював Мирон Маркевич – дуже особливий тренер для мене, грати у якого було велике задоволення. І вже після перегляду, тривалих переговорів я опинився в Англії.
– Причому, кажуть, спочатку вами цікавився аж ніяк не Ковентрі Сіті, а Вулверхемптон!
– Так і є. Я їздив туди два рази, але клубам не вдалося домовитися про трансфер, і я повернувся назад. Але вражень набрався багато: відвідав їх матч, побачив, як може бути організований чемпіонат, які швидкості і єдиноборства можуть бути. Звичайно, хотілося все-таки спробувати себе в АПЛ. В результаті з’явився варіант з Ковентрі.
– Кажуть, при першій зустрічі з вами керівництво Ковентрі і особисто президент Ерік Гроу пригадували ваш давній візит до Ірландії …
– Так, говорили про матчі Карпат проти Шелбурна.
– Чи не виникало у вас питання, чому вони не запросили вас відразу тоді, в 1993 році? А тільки кілька років по тому …
– Чесно кажучи, ні. Приємно було, що стежили, що знали такого футболіста, як я. А коли змогли запросити – тоді і запросили. Тоді з України потрапити в АПЛ – це було дуже важко, так що добре, що в принципі вийшло себе спробувати в такій сильній лізі.
– Ветерани Карпат згадували, що на полі Шелбурна тоді просто «перегоріли»: дивувало, що трибуни поряд з полем, м’яч тільки вийшов – його відразу ж вкидають, гра вертикальна, темп пристойний. Це можна було порівнювати з тим, що ви потім побачили в АПЛ?
– Навіть розуміючи, що ірландський футбол рівнем нижче англійського, визнаю – так, можна порівнювати. Напруга і темп – на дуже високому рівні. Поки ми прийшли до тями, нам вже кілька м’ячів накидали. Так що мені тоді Шелбурн запам’ятався, і їх футбол теж. В Англії побачив все те ж, але на набагато більш високому рівні виконання і швидкостей.
Поки вирішувалося питання з трансфером, команду Євтушка замість екс-наставника МЮ очолив граючий тренер
– Від пропозиції до підписання контракту минуло багато часу – в Ковентрі Сіті навіть встиг помінятися головний тренер …
– Дійсно, кликав мене в команду Рон Аткінсон – титулований тренер, відомий по роботі в МЮ, мадридському Атлетико і Астон Віллі. Досить досвідчений фахівець, ми з ним спілкувалися добре. Але в якийсь момент у них в клубі щось сталося, він віддав управління молодому Гордону Стракану.
– Зірка Абердіна, МЮ і Лідса, Стракан догравав у Ковентрі. Вам раніше доводилося працювати з граючим головним тренером, та ще й досить іменитим гравцем?
– Ні. Тільки з Страканом.
– Бувало, що головний тренер Стракан заміняв півзахисника Стракан на когось іншого?
– Бували моменти, але вони в будь-якому випадку непомітні для глядача. Гордон мав план на гру, знав, кого можна «зняти», ким замінити. Та й в роботі не давав сумнівів в своїх діях – на полі працював нарівні з усіма, при тому, що йому було майже 40 років, фізично важкувато витримувати такі швидкості. Гравець він майстерний, вольовий. Застав Ковентрі Сіті в боротьбі за виживання в АПЛ. Тому не давав слабини ні собі, ні команді.
– Гордон Стракан – це ще й ні з чим незрівнянні аудіо-враження: англійська мова з шотландським акцентом. Як ви, новачок в Великобританії, з цим справлялися?
– Я взагалі не справлявся. Насилу його розумів. Я був знайомий з його дружиною, сином. Тому якщо якесь спілкування з ним у нас йшло, то тільки через них. А сам Стракан торохтів з величезною швидкістю.
– Ковентрі Сіті середини 90-х – команда, де багато молоді. А поруч з ними – шотландські ветерани Стракан (1957 р.н.) і Макалістер (1964 р.н.). Могли б подумати, що Гарі ще сім років відіграє, причому, з Ліверпулем на 38-му році життя виграє кубки Футбольної асоціації, ліги і УЄФА, а також Суперкубка Англії і Європи?
– Ні. Точно не міг! Молодець Гарі. Хороший гравець був Макалістер – вів гру, вмів пробити, подати. У нього можна було багато чому вчитися. Хоча зрозуміло, що я його застав уже в віці за тридцять, він десь не допрацьовував в плані фізики, але ось ця intelligence, як вони кажуть, ведення гри, воно дуже сильно вражало. Особливо на тлі скромної команди з нижньої частини таблиці.
– Він був найяскравішим гравцем Ковентрі, або були хлопці, які виділялися особливими даними?
– Ну, ось щодо швидкості у Сіті вистачало молоді, яка дуже пристойно бігла. Наприклад, крайки Шоу і Хол. Або ось форвард Хаккербі. Даррен – це просто «електричка»! Біг так, що наздогнати його нереально. Здавалося б, техніки бігу ніякої, але це було так швидко, неймовірно! На протикаючи здорово працював. Точно також дивували в плані фізики темношкірі гравці Ковентрі Сіті – вони мені завжди здавалися якимись «пластиліновими» за еластичність, акробатічность, вміння особливо зіграти.
Здивували британська дієта і обід перед матчем
– Ходить анекдот про Вороніна, який тільки сам Андрій підтвердить або спростує. Коли він переходив з Байєра в Ліверпуль, нібито радів: «Ну ось, після Німеччини хоч тренування будуть легшими». І тут він потрапив на перше англійське заняття…
– Ну да, я ось теж ніяк не міг звикнути до занять Ковентрі. І не зміг, напевно. У них ритм життя зовсім інший в порівнянні з нами. Особливо якщо порівнювати побут футболіста української Вищої ліги 90-х з тим, що було в АПЛ. Ось, пригадую, я приїжджав на тренування десь о пів на десяту ранку, а вдома був уже десь до третьої години дня. Встигав потренуватися, відпочити, пообідати – і у мене ще півдня для сім’ї залишалося!
Темп дуже пристойний: обидві тренування інтенсивні, причому, перерви між ними короткі. Я до цього не звик: начебто потренувалися, пішли перекусити – а через годину-півтори ще тренування! У нас же ця пауза набагато більше!
Зазвичай у нас обідали за 4-5 годин до початку гри. А в Англії система така, що ми приїжджали на стадіон за 2,5-3 години до матчу, обідали всі разом, потім невелика установка – і вперед! Я спочатку з цими іграми і тренуваннями навіть не розумів, мені чи не їсти. Але коли побачив, що хлопці за обидві щоки наминали, а потім носяться півтори години, зрозумів, що у них інша система.
– Але і англійська кухня – це щось: смажений бекон, сосиски і навіть овочі на грилі, квасоля з важким соусом, яєчня, фіш-н-чіпс, та ще й смажені тости.
– До речі, у нас, футболістів, була інша дієта. Зазвичай – спагетті з куркою, тобто, біле м’ясо, прісноводне, вибачте на слові. Все на вуглеводах якихось. Треба було звикати, а це складно.
– Найбільша складність наших емігрантів в цьому плані – знайти гречку і сметану. Де знаходили?
– По-моєму, ми нормальної сметани в Британії навіть не знайшли. Вона вся якась не така була. Ми там з молока з дружиною намагалися зробити «кисляк», так воно тиждень стоїть на вікні під сонцем і не кисне – хоч бери і каву на ньому роби. А ось гречку ми знайшли тільки в спеціалізованих еко-магазинах, та й то – здається, не просмажену, а зелену.
– Ковентрі – один із центрів британського автопрому, при цьому гравцям команди виділяли французькі «Пежо»…
– Насправді, це не мало нічого спільного зі звичними нам заводами. Їдеш – стоять якісь приміщення, але чисто, повітря нормальне. Про те, що місто – автомобільне, нагадувало лише те, що бували такі місця, де припарковані на продаж сотні машин. Найрізноманітніших. Так що британський автопром – в порядку.
А чому французькі машини видавали – просто ця компанія в той час спонсором нашого клубу була.
Спочатку, щоб зорієнтуватися у правосторонньому русі, писав собі в машину «шпаргалки»
– Ваші відчуття, коли вперше виїхали на вулицю з неправильним для континентального європейця рухом?
– О так! Спочатку записав собі на папірці: «Тримайся лівого боку, на кільці повертай так-то». Але звик досить швидко, буквально тільки в перших поїздках потрібно було користуватися «шпаргалкою». Хвилювало мене одне питання: це тільки кермо праворуч, а педалі як? Виявилося, що нормально! Газ, зчеплення, гальма – все на своїх місцях.
– У кого в Ковентрі Сіті була найкрутіша машина?
– В основному всі їздили на тому, що давали – на спонсорських «Пежо». Здається, у Стракана був якийсь наворочений «Ягуар». Решту навіть і не згадаю. Якісь «Пежо» і «Ауді», без особливих надмірностей.
– Знайомі із Великобританії і країн Скандинавії розповідали, що місцеві живуть зовсім інакше, і зиму сприймають по-іншому – наприклад, опалюють свої будинки куди менше, ніж звикли ми…
– Це теж було одним з здивувань спочатку. Уже коли свій будинок орендували, то змогли топити так, як звикли. А спочатку було здивування, якщо десь в гостях бували – добре опалюють тільки перший поверх (наприклад, газовий камін в їдальні), а наверх, кажуть, тепле повітря і так підніметься. Тільки тоді я зрозумів, чому в старих радянських фільмах, наприклад, Холмс і Ватсон завжди спали в довгих сорочках, ковпаках і шкарпетках. Виявляється, вони спали в холодних кімнатах!
– Ковентрі – це ще й один із центрів української діаспори Великобританії. Коли вперше зустрілися з англійськими земляками?
– Мені було, звичайно, дуже приємно, коли місцеві українці мене привітали. Вони приходили на стадіон, потім запросили до себе. Але, відверто кажучи, якщо чесно, як би це правильно сказати, щоб не образити – вони такі українці, як я – англієць. Я коли пару раз приїжджав в їх паб, де вони збираються… Як правильно висловитися… Вони вирішували українські проблеми на словах: то треба зробити, це треба зробити… А якоїсь конкретної підтримки я не відчув. Серед них були окремі люди, з якими ми і далі спілкувалися, які дуже тепло до мене поставилися. Але в цілому у мене залишилися такі двоякі відчуття.
В Ковентрі травмувався на першому ж тренуванні і був замінений в першому таймі дебютного матчу
– Гортав тодішню пресу: повідомлялося, що ви дебютували в матчі дублерів з Сандерлендом, в поєдинку перших команд цих клубів побачили відразу дві травми за одну гру, а за першу команду повинні були зіграти в товариському матчі зі збірною Шотландії, яка готується до чемпіонату світу 1998 року …
– Такої конкретики не згадаю: я ж не раз їздив на перегляди до Великобританії, зіграв відразу кілька спарингів. Але, насправді, вийшло дуже невдало. На першому ж тренуванні перед Сандерлендом я порвав задню поверхню стегна, вилетів на три тижні. Аткінсон мені одне питання задав: «Будеш тут лікуватися або вдома?». Я, звичайно, відправився додому, лікувався, потім повернувся в стрій. Але потрібно було форсувати відновлення, тому що команда йшла на виліт і потребувала моєї допомоги.
– Перші два матчі – проти Астон-Вілли і Евертона – ви провели на лавці, маючи можливість з боку подивитися на футбол, в який належало зануритися. Які були перші відчуття: це космос або це що це?
– Перше враження щодо космосу було – нова обстановка, приголомшливі стадіони і публіка. Все це було – вау! Але потім, коли ти туди потрапляєш, втягуєшся. Згадую слова моїх батька і брата: «Дивишся англійський футбол – носяться, як очманілі, а у нас футбол такий тягучий, повільний». Ось і я, коли ці нюанси почав розуміти, зрозумів, що заграти в такому футболі міг би. І це було б неймовірне відчуття.
– 1 березня 1997 роки ви дебютували в Прем’єр-лізі і Ковентрі Сіті. У матчі проти чемпіона Англії – Манчестер Юнайтед. Якщо дивитися поглядом сьогоднішнього дня – більш ніж сумнівне рішення Стракан, кинув новачка в гру проти гранда…
– Він так вирішив. Підійшов і сказав: «Ти будеш грати». Я не готувався до тієї гри в основному складі, після травми намагався відновитися за індивідуальною програмою, так що для мене самого це теж було шоком. Ну, що було – то було.
– Ковентрі Сіті вийшов з трьома центральними захисниками. В Україні вам доводилося грати за такою схемою?
– В Україні ми ще з останнім захисником грали, а в Англії – в лінію. Тому для мене це було взагалі в новинку.
– І ось ви прибули на «Олд-Траффорд»…
– Це був найкращий стадіон з усіх, які я бачив на той момент. Міць МЮ відчувалася дуже швидко, з перших секунд. Наша команда два м’ячі зрізала в свої ворота, так що вже в першому таймі матчу ми програвали в два голи. Мене «зняли» з поля вже через півгодини.
– Але чому? «Поплили» ж місцеві футболісти…
– Не знаю.
– Доводилося читати, що говорили про ваше незнання англійської – і нерозуміння з партнерами.
– Коли він мене замінив на 30-й хвилині, я йому вимовив все, що було на душі. Хоча, підозрюю, він нашої мови не зрозумів. Сказав мені тільки: «Alex, no communication». Ну, зрозуміло – «no communication», я ж новачок в команді! Це теж такий «ніж у спину» для мене був…
– Що запам’яталося з тієї зустрічі? Адже МЮ Фергюссона – це реальний топ, що “випустив” ряд зірок рівня Бекхема, Гіггза, Шмайхеля, і ви проти них грали.
– Так, команда була чудова. Запам’яталося, як грав Ерік Кантона. Взагалі, часто згадую той його гол Сандерленду і святкування з піднятим комірцем. На поле він не просто футболіст, він театр влаштовував. Народ просто верещав, як тільки він приймав м’яч.
– А Бекхем чим запам’ятався?
– Тим, що грав він тоді ще по-справжньому. Молодець, на той момент він був дуже в порядку. Володіння м’ячем. Подача. Пас. Звичайно, видно було, що він, Гіггз, Коул – це справжні майстри, хоч вони і були ще молоді.
Можливо, після Ковентрі був би Копенгаген. Якби не запалення легенів…
– Після дебюту, в якому завинили старожили, а завчасно замінили вас, ще сподівалися потрапити до складу?
– Наступну гру проти Вімблдону провів в запасі. З Лестером зіграв повністю – 0:0. А ось в Ньюкаслі ми потрапили «під танк». Відмінна команда – друге місце на той момент. У Кенні Далгліша грали, на секундочку, Жінола, Аспрілья, Бірдслі, Лі, Батті, Альбер (через півроку в групі Ліги чемпіонів англійці круто зіграють з Динамо Лобановського – 2:2 в Києві, 2:0 вдома, – прим. Sport Arena). Ми рано пропустили, потім перед перервою Ньюкасл вдруге забив. Мене зняли з гри в перерві. Ну, а чого було чекати? Аутсайдер їде до претендента на медалі. Так, чотири пропустили – але добре, що не десять. Жартую…
Переживань було настільки багато, що зараз навіть і не згадаю, про що тоді думав. Дуже хвилювався. Дуже хотів ще зіграти. Заради цього навіть десь форсував відновлення після травми. Може, і могли бути причини невдоволення тренерського штабу, але були й об’єктивні причини, чому так сталося.
Купа подробиць, які могли вплинути на це. Мені дуже шкода, що я мало зіграв, але були причини, про які мало хто знає, я мало про це говорю.
– Невже всього три матчі поставили крапку на ваших виступах в Ковентрі? Або причина, як тоді писалося в пресі, що англійці не сплатили обіцяну суму контракту? Де правда?
– Те, що Ковентрі Сіті не розрахувався, і мені довелося виїхати, це факт. Але, наскільки я пам’ятаю, в контракті було прописано три роки на оплату трансферу. Але мої власники на той момент вирішили витребувати оплату всіх засобів…
– Уточню: власники – це Бакай, Інтергаз, Республіка?
– Напевно, навіть не хочу уточнювати. Хто і що говорив – подробиць не знаю, але в підсумку мені пояснили, що за мене вимагають всі гроші і відразу, всупереч договору. І клуб вирішив розірвати контракт.
– Ви опинилися між молотом і ковадлом. Кажуть, це навіть позначилося на вашій зарплати?
– Позначилося, адже мій адвокат так званий теж зіграв свою роль в цій справі. Взагалі, в цій історії таке відчуття, що люди нікому не допомагали за кордон їхати, і коли я поїхав – готові були один одного за доходи рвати, бо теж не звикли до такого.
Якщо чесно, неприємна для мене ситуація, навіть згадувати не хочеться.
– А сама Англія вам сподобалася? Ви б хотіли там жити?
– Дуже! Сподобалася країна, бажання було. І, як мені говорив Бернд Штанге колись: «Алекс, твій футбол – англійський». І якби мене не відразу кинули в бій, допомогли поступово адаптуватися і освоїтися, то, можливо, я б ще й кілька років пограв би в АПЛ.
– Кажуть, вас могли обміняти на форварда ФК Копенгаген…
– Розглядалося цей варіант, але відпав, тому що я поїхав у відпустку з двостороннім інфекційним запаленням легенів. Був зелений, не міг навіть тренуватися, тому що були проблеми з дихальними органами. А тим часом йшла тяжба за гроші, ось і вирішили мене відправити додому. На тому моя Англія і закінчилася
