Фото: kyivcity.gov.ua
І знову непочатий край роботи. Верховна Рада ухвалила зміни до Закону «Про географічні назви» щодо деколонізації топонімії та впорядкування географічних назв у населених пунктах України. Закон вступить в дію наступного дня після опублікування, отже, кампанія по перейменуванню міст, сіл, площ, вулиць, провулків, парків, скверів стане ще масштабнішою.
Ми пішли углиб історії
У першому тексті законопроєкт складався лише із однієї правки до ст. 5 Закону “Про географічні назви”. Йшлося про заборону присвоювати географічним об’єктам назви, що звеличують, увіковічують, пропагують або символізують державу-окупанта чи її визначні, пам’ятні, історичні та культурні місця, міста, дати, події, діячів тощо. Тобто йшлося про нові топоніми, які можуть з’явитися на мапі України.
Однак перед другим читанням до законопроєкту були внесені суттєві зміни, що поширюються і на вже існуючі назви, пов’язані із символікою Росії у всіх її історичних формах (від Московського царства до РФ), з діячами, які обіймали керівні посади в російських (теж за всіх часів) органах влади, збройних формуваннях, територіальних утвореннях, сприяли реалізації російської імперської політики.
Володимир В’ятрович. Фото: facebook.com/volodymyr.viatrovych
Повного тексту закону ще немає у відкритому доступі, але в порівняльній таблиці до повторного другого читання зроблено винятки тільки для предметів із російською символікою, що зберігаються в приватних колекціях, музейних фондах, на бойових нагородах та документах, виданих до набуття чинності нового закону, на кладовищенських надгробках.
Один із авторів законопроєкту – народний депутат Володимир В’ятрович пояснив KP.UA, чим відрізняється новий закон від закону про декомунізацію:
— Декомунізація стосується символів комуністичної спадщини, тоталітарного режиму. Це символи і пам’ятки, пов’язані з СРСР. Деколонізація стосується маркерів російської імперії, яких не менше на наших теренах, ніж комуністичних. Це логічне продовження декомунізації. Ми пішли вглиб історії, бо чудово розуміємо, як Росія зараз використовує у своїй пропаганді українське колоніальне минуле.
Арбузінка в Миколаївськй області до 1812 року називалась… Гарбузінкою. Фото: twitter.com/lozoyka
Беззаперечно Толстой і Пушкін
Які топоніми будуть підлягати перейменуванню, можна зробити висновок з пояснювальної записки до законопроєкту. Зокрема, Київ піддається критиці через досі збережений Московський провулок, через вулиці Карла Маркса у Солом’яському та Деснянському районах, Іскрівську (бо була така більшовицька газета), Донську, Волзьку, Білгородську, Байкальську. Депутати мають питання до вулиць, названих на честь декабристів, а також Достоєвського, Бажова та Олександра Блока (останній, до слова, двічі відвідував Київ і певний час тут жив, а твори Блока перекладали українською такі корифеї, як Володимир Сосюра, Дмитро Павличко, Максим Рильський).
— Законом передбачено, що не можуть бути увічнені діячі російської культури, які оспівували імперіалізм, а це беззаперечно Толстой і Пушкін. Топоніми на їхню честь підлягають перейменуванню, бо ці люди створювали ідеологічну платформу для російського імперіалізму, — коментує Володимир В’ятрович. — Але мова не йде про всіх без винятку діячів російської культури і літератури. Однак навіть якщо певні постаті не підпадають під деколонізацію, це не означає, що місцевим громадам буде заборонено перейменування. Бо значна частина російських діячів не мають нічого спільного з Україною, конкретним населеним пунктом. Тому я вважаю, що перейменування буде слушним.
В Умані вулицю Пушкіна вже перейменували в вулицю Туристів. Фото: Ковальчук Віктор / УНІАН
А Ленінський суд непорушний
На думку депутатів, затвердженою креатурою міського назовництва українських міст і сіл у радянський період є винахідник Кулібін і будівничий залізниці Ползунов. Українську вторинність, також на думку депутатів, мають вулиці Саврасова та Сурікова в Солом’янському районі столиці. “Якби були вулиці Рафаеля чи Мікеланджело, то наявність у топоніміці Києва імен цих посередніх майстрів «передвіжнічєства» та історичного жанру була б хоч якоюсь мірою вмотивована”, — йдеться у пояснювальній записці.
В Запоріжжі теж геть лихо. Народні обранці нарахували 50 вулиць, присвячених російським адмінцентрам (на кшталт Анадирський чи Ненецький провулки) та 135 топонімів, присвячених російським містам. Навіть на нашу святу Хортицю веде вулиця Таганська – тезка вулиці в Москві.
І це ще не вся біда. Назви багатьох вулиць в українських містах, а також окремих сіл та міст звучать як знущання над рідною мовою: Звьоздна, Майська, 2-а Сірєнєва, Желанне Перше, Найдьонівка, Огурцівка, Руч’ї, Сапогове, Сєвєродонецьк, Арбузинка і так далі.
— Ці назви будуть приведені до норм української мови. Огурцівка має стати Огірковкою, Арбузинка — Гарбузинкою, — каже Володимир В’ятрович. – Але якщо у місцевої громади буде бажання дати населенному пункту чи вулиці нову назву, то вона матиме на це право.
Народний депутат запевняє, що місцевим жителям перейменування не завдасть жодних клопотів.
— Всі документи, де зазначена стара назва, залишатимуться чинними – паспорти, заповіти, документи про право власності. А якщо йдеться про витрати на таблички, то вони все одно зношуються і їх періодично треба міняти.
За словами Володимира В’ятровича, декомунізація в Україні фактично добігає кінця, залишилося підчистити тільки “хвости”, тож деколонізація саме на часі.
Однак є проблема, яка лишається нерозв’язаною. Ні декомунізація, ні деколонізація не владні змінити назви Ленінського районного суду Кіровограда (саме Кіровограда), Московського суду у Харкові і Жовтневого у Полтаві. Для судів потрібен окремий закон. Володимир В’ятрович каже, що депутати над цим думають.
Транслітерація Сєвєродонецька навіть виглядає дико. Фото: Фото: Суспільне Донбас
Є думка
“Всі спогади стерти неможливо”
Юрій Топчій. Фото: facebook.com/Густав Водичка
Юрій Топчій (Густав Водічка), письменник, історик:
— Є речі, які не можна збити чи знести. Це як піраміди у Древньому Египті – і захочеш, а не зрушиш. Перегини, звісно, будуть, і вони вже є. У Кременчузі перейменували вулицю Молодогвардійців на честь Романа Шухевича. Але ж мова йде про Краснодон – українське місто, українських школярів, які були замордовані, вбиті фашистами. Це реальний факт, це наші діти, які загинули як герої. Це часові паралелі: смерть фашистським окупантам – смерть російським окупантам.
Перейменування і війна з пам’ятниками відбувається після кожної революції, ще в часів французької. Це стихійний процес. Але не можна говорити: це не наша історія. Наша! Я не згоден, що Україна була колонією. Колонія – це раби на плантаціях. Якби ми були колонією, не було б українського дворянства і панства, яке мало своїх кріпосних. Українці ставали князями, генералами, адміралами, командували арміями, засновували університети, суттєво впливали на політику. Чи був колоніально поневолений Феофан Прокопович, який міг керувати самим Петром I?
В особі Росії ми сьогодні маємо лютого ворога, лютого. Але всі спогади стерти неможливо, для цього треба перекреслювати всі книги з історії. Однак через війну, через політичну ситуацію в тому, що зараз відбувається, можливо, є певний сенс.
“Це емоції війни”
Володимир Фесенко. Фото: facebook.com/vladimir.fesenko1
Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:
— Деколонізація почалася ще 1991 року. Зараз йдеться, скоріше, про символічний процес. Треба розуміти, що все це наслідок війни. Якби не війна, боротьба з минулим теж відбувалася б, але в м’якших формах, більш толерантно. Якісь символічні пам’ятки збереглися б. Як в Ірландії, де знищили не все, що було пов’язано з Британською імперією.
Але триває кривава, жорстока війна, яка викликає гострі антиросійські емоції. Вони б’ють не тільки по пам’ятнику Катерині II, а й по всьому, що асоціюється з агресором. Під ударом навіть історичні діячі російської культури, які померли задовго до Путіна. Зненависть торкнулася Пушкіна, Чайковського — це емоції війни. З часом, коли з боку Росії не буде такої агресії, воно, може, пройде. Але сьогодні неминуче.
Боротьба з Леніним та комуністичними символами — це був розрив з Радянським Союзом, а зараз розрив саме з Росією.
Тим часом
У Києві відмовились від Гагаріна та Толстого
23 березня КМДА ухвалила рішення про перейменування ще 16 вулиць у Києві, назви яких пов’язані з Росією та радянським минулим. Про це повідомив мер столиці Віталій Кличко.
За словами мера, нові назви отримали:
вулиця Льва Толстого – вулиця Гетьмана Павла Скоропадського; площа Льва Толстого – площа Українських Героїв; бульвар Перова – проспект Воскресенський; проспект Визволителів – проспект Георгія Нарбута; проспект Юрія Гагаріна – проспект Леоніда Каденюка; вулиця Марини Цвєтаєвої – вулиця Олександри Екстер; вулиця Суздальська — вулиця Олекси Гірника.
За словами мера, всього у Києві вже перейменовано 288 об’єктів, назви яких були пов’язані з Росією.
