За інформацією: Суспільне Вінниця.
АР
Вона має редакторів і патрульних. Саму її використовують і як підручник, і як хобі, і як сеанс психотерапії. Це про Вікіпедію – один з найпопулярніших сайтів у світі. Її ще називають онлайн-енциклопедією. Про те, як Вікіпедія влаштована зсередини й чи в ній щось змінилося після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Суспільному розповіла одна з редакторок Вікіпедії, жителька Кропивницького у Кіровоградській області Марина Чала.
15 січня – день народження Вікіпедії. Її запустили у 2001 році двоє американських підприємців. Вони розмістили в інтернеті невеликий англомовний розділ. У 2004 році з’явилася перша україномовна стаття. Це було пояснення слова "атом". Автором став українець, який на той час жив у Японії. Зараз український сегмент Вікіпедії містить більше одного мільйона 200 тисяч статей. Загалом Вікіпедія доступна понад 300 мовами. Проєкт некомерційний і волонтерський. Американський "Фонд Вікімедіа" існує на гранти й внески приватних осіб. В Україні його представляє громадська організація "Вікімедіа Україна".
"Вікіпедія максимально відкрита до всіх"
Марина Чала – методистка в лабораторії Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського. Її перша вікістаття з’явилася у 2010 році. Марина Чала захотіла розповісти про вчителя-земляка Олександра Хмуру. "Я сама – учителька математики й зацікавилася його особистістю. Олександр Хмура свого часу був директором нашого інституту. Це людина з трагічною долею. Статті в Вікіпедії про нього не було, хоч він – соратник Сухомлинського й автор прекрасних задачників з математики".
Марина Чала з учнями.
Відтоді Марина Чала написала більше сотні статей. Окрім того, що сама є автором, редагує тексти інших людей. Порахувати обсяги цієї роботи не може, бо це велика кількість різних за розміром правок – від виправлення коми до дописування інформації.
Стаття самої Марини Чалої про Олександра Хмуру містить понад 80 правок – від 2010 року і до сьогодні. Їх робили як сама авторка, так і інші люди. Усю цю послідовність легко побачити в Вікіпедії. Вона взагалі максимально відкрита до людей, говорить Марина Чала.
"Вікіпедія – це звільнення знань"
За своєю суттю Вікіпедія є онлайн-енциклопедією. Від паперового видання її відрізняють повнота й доступність інформації.
"Цей рух позиціюється як звільнення знань. Зазвичай знання закриті в товстих книжках у бібліотеках. Доступ до них обмежений. Вікіпедія ж намагається їх звільнити й максимально проілюструвати, зробити їх актуальними. Енциклопедія видається раз у кілька років. А в Вікіпедію правки можна вносити, як тільки оновлюється факт".
Технічно ж це багатомовний сайт. Пишуть і редагують статті усі, хто має бажання. Для цього необов’язково навіть реєструватися. "Наприклад, ви помітили хибодрук або помилку з датою народження. Внести цю зміну можна й незареєстрованим користувачам. Щоправда, тоді функціонал дещо обмежений. Не можна розміщувати фотографії й деякі інші речі".
Робота з сайтом інтуїтивно зрозуміла. Можна відкрити або візуальний редактор, або скористатися вікірозміткою, каже Марина Чала. "При процесі редагування ви його не відрізните від текстового редактора".
Зі змістом працювати трохи складніше, бо статті мають бути написані по-науковому й оформлені, як у довідниках, каже Марина Чала. "Усе ж таки це енциклопедія. Науковий стиль можна трохи спрощувати, але без шкоди для змісту".
При цьому обов’язково треба вказувати авторитетні вторинні джерела. Це ресурси, де міститься інформація, яка вже опрацьована науковцями чи журналістами. "Якщо ви просто стали свідком події й розповідаєте мені, то я не можу про це зробити статтю в Вікіпедії, бо ви є першоджерелом. Для того, щоб я написала про цю подію, ви повинні спочатку розповісти про неї якомусь авторитетному виданню – газеті, радіо, телебаченню. Вікіпедія ґрунтується на авторитетних вторинних джерелах".
Стаття без джерел довго не проіснує, каже Марина Чала. Її або робот автоматично видалить, або ж статтю номінують на вилучення, і тоді самі вікіпедисти починають її дописувати. "Люди, які голосують проти видалення цієї статті, допомагають її покращити".
Залежно від того, наскільки правильно написана й оформлена стаття, її можуть віднести до звичайних, добрих чи вибраних. Це певна рейтингова система. Якщо це стаття на популярну тему і цей запит часто роблять користувачі інтернету, то адміністратори її відстежують. На це вказує, наприклад, рядок під статтею, що її "перевірено в … році".
Загалом же Вікіпедії можна довіряти настільки ж, як і будь-якому іншому ресурсу, каже Марина Чала. "Якщо Вікіпедією правильно користуватися, вона привчає до критичного мислення, до пошуку надійних джерел".
"Вікіпедія – це дуже комфортне середовище"
Порахувати усіх авторів і редакторів нереально, каже редакторка. Відома лише кількість зареєстрованих користувачів. Їх тільки в українській Вікіпедії понад 660 тисяч. Ці люди мають різні статуси – редактора, патрульного, адміністратора. Це не ієрархія, а лише різне коло обов’язків. Редактори пишуть і редагують. Адміністратори володіють додатковими технічними правами. Патрульні стежать за правильним оформленням статей і щоб не траплялося випадків вандалізму.
Найбільше вандали люблять втручатися в статті з політиками, говорить Марина Чала. "Якщо це значуща й водночас неоднозначна постать, то до статті намагаються дописати або те, що не відповідає дійсності, або щось занадто позитивне чи негативне про цю людину. Інколи взагалі знищують цілі розділи".
Патрульні якраз за цим стежать."Узагалі їхня робота, як і у звичайних патрульних на вулицях, – зробити безпечним середовище. Щоб було комфортно й користувачам, і редакторам Вікіпедії".
Зі слів Марини Чалої, Вікіпедія дуже комфортна й доброзичлива до всіх охочих приєднатися. Вона має потужну систему підтримки. У разі проблеми можна написати на спеціальний форум – до прикладу, Кнайпу. За новачком закріплюється досвідченіший вікіпедист.
"Це як маленький осередок громадянського суспільства і волонтерської спільноти", – каже Марина Чала. З її слів, саме волонтерство і є однією з причин, чому люди починають писати статті. "Це те, що я помічаю останнім часом. Людина каже, що, наприклад, армії зараз не може допомогти. Натомість напише статтю українською мовою".
За спостереженнями Марини Чалої, Вікіпедію люблять учителі – особливо філологи й історики. Для них це ресурсна база. В обласному інституті післядипломної педагогічної освіти навіть є дистанційний курс "Вікіпедія для шкіл". "Усі щось там знаходили. Наприклад, учитель фізкультури проілюстрував фізичні вправи".
У Вікіпедію пишуть люди різного віку. Студенти й школярі заміняють цим реферати. Старшим же людям, за спостереженням редакторки, просто цікаво. "Пенсіонери грамотно вичитують чужі статті. При цьому реєструватися не люблять".
Ще є категорія людей, для яких Вікіпедія – певна психотерапія. "Їх заспокоює робота з текстом. Вікіпедія не допускає копіювання. Текст треба переспівувати. Тому дехто приходить, щоб просто попрацювати зі словом".
"Люди почали цікавитися Україною".
Зі слів Марини Чалої, у лютому й березні цього року український розділ Вікіпедії трохи затих. "Був штиль, бо майже ніхто не дописував. А потім люди почали розуміти, що це теж фронт, і відновили роботу. З’явилося багато статей про події цієї війни, про її героїв". Сама Вікіпедія створила портал Вікіпедія:Війна, де можна знайти всі контакти й дані про допомогу.
Марина Чала говорить: по Вікіпедії помітно, що зараз у світі спалах інтересу до всього українського. Іноземці шукають про Україну інформацію й навіть самі щось намагаються дописувати. "Був прямо сплеск редагування. Жителі інших країн, які володіють українською, почали масово перекладати іншими мовами. В іншомовних розділах люди почали цікавитися Україною".
