"Дід з рушниці "шахеди" збивав": як живуть у прифронтовому Водяному на Дніпропетровщині за 19 км від фронту

Галина. Суспільне Дніпро

За її словами, дроти інтернету в селі обірвані, мобільного зв’язку також немає. Працює лише один магазин. Від літа 2025 року з населеного пункту почали активно виїжджати мешканці. Галина додала, що у Водяному оголошено обов’язкову евакуацію всього населення.

"Боїмося, сподіваємось на краще, що вони сюди не дійдуть. Поки нічого не робимо, тому що красити (побиті вікна, — ред.), знімати, обдирати, або пластикові, скажімо, — потім знову прилітають. Діти знайшли дачу, орендуємо. Трохи перевезлися, як уже зовсім погано буде — поїдемо", — зазначила жінка.

Будинок Галини з побитими вікнами. Водяне, Дніпропетровщина, квітень 2026 року. Суспільне Дніпро

Галина розповіла, що у селі бігає багато покинутих тварин. Собаки дуже лякаються від вибухів.

"Дід, буває, виходить, як КАБами обстрілюють Покровку. А вони прибігають до нього і жмуться. А тут такий здоровий є, лахматий, то він прибіг і прижимається до нього. І наш пес дуже боїться теж. Він і в хату тікає, і до діда жметься", — сказала вона.

Безпритульний собаку, який живе у дворі в Галини. Суспільне Дніпро

"Все будемо садити, а там як Бог дасть, то й буде"

Валентина — переселенка з Гуляйполя Запорізької області. Розповіла: будинки її та двох синів розбили ще у 2022 році. Вдома жінка разом з чоловіком мали бізнес, торгували дитячими товарами — зараз нічого не лишилося.

"Чотири роки вже скитаємося. Куди нам ще у нашому віці? У Гуляйполі йдуть бойові дії. І якщо стоїть чотири, три, навіть одна стіна — ніхто нікому нічого не дає. Що ми можемо чекати? Житло у нас усе побите. І ми не маємо права ні на що подати, тому що в нас чотири стіни стоять. Ми тільки виїхали, на другий день зранку КАБ у двір прилетів", — зазначила Валентина.

Валентина. Суспільне Дніпро

Жінка додала: перший час під обстрілами їздили в Гуляйполе годувати котів та собак і доглядати двір, адже все-таки сподівалися повернутися додому. Спочатку родина з 12 людей жила в Покровці, потім вирішили переїхати, й Валентина з чоловіком оселилися у Водяному.

"Куми позичили гроші, і ми купили оцю халупку. Чоловік в мене після інсульту. Ну, слава богу, вичухали. Трохи ходить по двору. А за наші 3000 пенсії… Ну додали 400 гривень ще. Ну що можна за ці гроші. 2800 — це тільки чоловіку в нас іде на ліки. Нема куди їхати. А що, нам 2000 дають ВПО. Що можна за 2000? Запоріжжя, Дніпро — 5000 тільки треба за оренду заплатити. А ще плюс комунальні. За що нам жити? За нас ніхто не хвилюється", — розповіла Валентина.

За її словами, зараз у Водяному немає води, раз на тиждень мешканцям видають хліб.

"Якийсь калачик я можу спекти. Але ж хоча б воду підвозили, необхідно ж так. По колодязях, там десь один колодязь, два. Хороша вода, погана — все кип'ятимо і дивимося на осад. Тримаю качок, курей. І добре, що можна було купити якусь тонну зерна. А цього року ж фермери ніхто нічого не садив, люди бояться", — сказала Валентина.

Раз на місяць привозять гуманітарну допомогу, проте за нею треба їхати до сусідніх сіл, зазначила жінка.

"Уявіть собі, як ото жіночка взагалі майже не ходить. І тут, як нас залишилося, то всі ж оце такі… Взагалі, забуті. Наприклад, я хочу сказати, що Запорізька область набагато краще піклувалася про людей, ніж оце тут у Дніпропетровській. Дуже. Закинуті люди", — скаржиться Валентина.

Родина перевезла з Гуляйполя собаку Герду, тримає господарство, збирається садити картоплю.

"То часничок, то табачок посадили. Ну, загалом, всього потрошку. Воно ж легше, коли чимсь зайнятий, знаєте. Будемо картоплю садити. А за що нам жити? А як? Як же ж можна на три тисячі жити? Ото все будемо садити, будемо щось робити. А там як Бог дасть, то й буде", — сказала жінка.

Валентина розповіла, що внаслідок однієї з атак "шахедами" по селу було тяжко травмовано жінку. У неї, зокрема, опіки очей та рук.

Будинок, у якому було поранено жінку. Водяне, Дніпропетровщина, квітень 2026 року. Суспільне Дніпро

"Шахед" поцілив у хату. Там жила сім'я, жіночка працювала в магазині. А вони тільки доньку вивезли, день чи два. І трошки речей вивезли. А самі ще лишалися. Жіночку дуже ранило. У Дніпро її відправили. Ну, кажуть, що лікують її", — зазначила Валентина.

Читати ще