Фото: Вікіпедія
Вирок винесено: “…використання імені М. А. Булгакова у назвах географічних об’єктів та юридичних осіб, перебування у публічному просторі встановлених на його честь пам’ятників, пам’ятних знаків є пропагандою російської імперської політики”, — йдеться у фаховому висновку Українського інституту національної пам’яті.
Відтепер столична влада має вирішити долю будинку №13 на Андріївському узвозі та пам’ятника автору “Мастера і Маргариты” и “Белой гвардии”. Своїм баченням щодо рішення УІНЦ з Коротко про поділилася очільниця музею Булгакова Людмила Губіанурі. Втім, спершу попередила, що говоритиме не як директор, а просто як громадянин України.
Всі мусили прилаштовуватися і він – також
Людмила Губіанурі вважає, що на прикладі Булгакова можна показувати, як радянська влада ламала людей. Фото: photo-lviv.in.ua
У фаховому висновку Інституті нацпам’яті йдеться, зокрема, про те, що в оповіданні «В ночь на 3-е число” реконструкція подій Української революції 1917-1921 років Булгаковим відбувається з позицій відвертого ворога українців, української державності та мови. А також про те, що після повної реабілітації письменника в СРСР його тексти, які підтримали парадигму російського шовінізму, значною мірою сприяли формуванню антиукраїнської кампанії в РФ, стали одними з каталізаторів сьогоднішньої російсько-української війни.
— Я не вважаю Булгакова ворогом. Якщо так, то чому не ставиться питання про декомунізацію пам’яті та творів Павла Тичини або Масима Рильського? Чому в музеї літератури виставляються твори українських письменників радянського періоду, які прославляли коммуністів? Вони усі прилаштовувалися. Булгаков теж мусив прилаштовуватися, — каже Людмила Губіанурі.
Вона звертає увагу на те, що серед гонителів Булгакова є багато людей, які входили до лав комсомольців чи навіть комуністів.
— Ми всі мусили прилаштовуватися. Я теж була комсомолкою. Комуністкою – не була, бо вчилася на історика і все те добре знала і бачила. Але я не шкодую за комсомольскими роками, коли мені просто було цікаво жити активним життям молоді. Ми ж не винні, що народилися у радянський час. І не винні, що у 1917 – 1918 році Українська народна республіка, де на одного українця був один гетьман, не змогла утриматися, утворити незалежність і як Фінляндія від того всього відділитися. Нас змусили жити в тому середовищі, яке було. Так само і Булгаков. Можливо це гидко, але це — реальність.
Не треба ідеалізувати, але треба залишити
Музей на Андріївському узвозі, 13 завжди притягував туристів, в тому числі з-за кордону, а для киян правив за місце, де проводилися музичні вечори та мистецькі тусовки. Хмари над будинком Булгакових почали збиратися у квітні 2022 року, коли залунали заклики знищити все, що має зв’язок з країною-агресором. Однак до постаті Булгакова при всіх її протиріччях, було особливе ставлення. Спільнота розділися на противників і на захисників.
— У нас навіть з чоловіком виникли протиріччя. Чоловік вважає, що Булгакова треба декомунізувати. А я вважаю, що ні. Булгакова треба лишити Києву. Він був киянином, він гарно писав про Київ. А те, що не любив українців, то і нинішні діячі свого часу їх не дуже любили.
Людмила Губіанурі каже, що не знає як вирішиться доля музею.
— Музей Булгакова – це філія музею історії Києва. І ми вже почали переформовуватися. На прикладі Булгакова можна показати, як радянська влада змінювала людей, як вона змушувала їх пристосовуватися. Я однозначно за те, що Булгакова треба залишити Києву.
Його не треба ідеалізувати чи виправдовувати в певних поглядах, але він людина свого часу і є його ілюстрацією. Або давайте піддавати експертизі твори всіх радянських письменників, які лизали задницю владі, або залиште в спокої Булгакова.
Музей Булгакова – був одним з найбільш відвідуваних локацій Києва. Фото: nspu.com.ua
До речі
На початку лютого цього року вулиця Михайла Булгакова у Святошинському районі Києва вже була перейменована на вулицю Вахтанга Кікабідзе.
