За інформацією: Суспільне Дніпро.
Євгенія і Богдан. Фото з особистого архіву жінки
"Це був початок березня 2022-го, він прийшов додому в обід і каже: "Женю, в мене новина, але давай так, щоб ти не кричала. Ми завтра з хлопцями в "учєбку", ми мобілізувалися". У мене почалася істерика", — пригадала Євгенія, як чоловік повідомив їй, що йде до війська.
Вечір напередодні від’їзду Богдана до Рубіжного родина провела разом: вони багато розмовляли, зокрема, про смерть, розповіла жінка.
"Мені здається, ніколи в житті ми так багато не говорили, як оті кілька годин, які в нас були. Він мені казав: ти маєш розуміти, може бути, що завгодно. Це війна", — додала вона.
Востаннє з чоловіком Євгенія спілкувалася за день до його загибелі, 16 квітня 2022 року. Жінка пригадала: Богдан сказав, що йде на завдання і зателефонує пізніше. Проте цього так і не сталося.
Євгенія біля світлини свого чоловіка на алеї пам’яті. Суспільне Дніпро/Вікторія Пінчук
"18-го мені подзвонив в обід його друг. Я бачу, що мені телефонує Сергій, і я розумію: щось не те. Я беру слухавку, і він дуже довго каже. Я йому кричу в слухавку: "Кажи, тому що я вже не можу чекати". Він відповідає: "Жень, ми його не вберегли", — розповіла Євгенія.
Тіла Богдана та його загиблих побратимів мали б привезти рідним, але машина евакуації так тоді й не поїхала за ними, додала жінка.
"Я просто почала вже самостійно його шукати по всіх моргах. Я думала щодня, що ось його привезуть. Я приходжу, кажу, щоб показували мені фотографії. Я передивлялася хлопців. Це вже якийсь третій тиждень, а я там прописалася в цьому морзі. Вони вже кажуть: "Не ходіть, у нас є фотографії — ми його побачимо, одразу вам зателефонуємо". А я кажу: "Як? Це мій Богдан. Краще, ніж я, ніхто його не знає". Я туди лазила в надії, що десь його побачу", — сказала вона.
Богдан під час служби. Фото з особистого архіву Євгенії
Відео з місця, де імовірно загнув її чоловік, Євгенія знайшла в одному з російських Telegram-каналів. Через кілька місяців у пабліках з’явилося і фото Богдана. З того часу, розповіла жінка, вона почала збирати інформацію: підписуватися на українські групи із пошуку, на пабліки Рубіжного.
"Я знайшла людину, яка допомогла мені. Він пішов на позиції й перевірив локацію, чи немає там хлопців. Він зняв відео — нікого там не було. Я ж не могла його змусити рити бліндаж. Бо людина на окупованій території. І дякую йому, що він на це погодився. Для нього це було небезпечно", — сказала Євгенія.
Пізніше жінка довідалася про братську могилу на одному із кладовищ Рубіжного. Як розповіла дружина загиблого, вона почала писати місцевому населенню, намагатися знайти якусь інформацію самостійно.
"Я телефонувала в ЛНРЛуганська народна республіка — самопроголошене державне формування на території Луганської області.-комендатуру. Вони то слухавки кидали, то посилали, то казали, щоб приїжджала в Луганськ і забирала. Я кажу: "Як? Треба ж ДНК робити". Вони розводили руками. Я потім списувалася ще з омбудсменами російськими. Вони казали теж, щоб приїжджала в Луганськ та забирала. Я запитувала, як це зробити. Вони знову розводили руками", — пригадала Євгенія.
Євгенія брала участь у забігу «Шаную Воїнів, біжу за Героїв України». Фото з особистого архіву жінки
Євгенія зазначила, це все тривало близько року. Зібрану інформацію жінка передавала українській стороні. Коли почалися обміни тілами, вона знову стала їздити в морг в надії побачити там загиблого Богдана.
Улітку 2024-го Євгенії зателефонував слідчий і сказав, що є ймовірний збіг по її чоловіку. Жінка тоді була на відпочинку в Іспанії.
"Два з половиною роки я не виїздила за кордон, бо боялася, що я поїду, а Богдан у цей час приїде, і я не зможу швидко повернутися. Я наважилася на відпустку: у серпні я поїхала до подруги в Іспанію. Коли зателефонував слідчий, у мене були такі ж відчуття, як 18 квітня, коли сказали, що Богдан загинув. Я була шокована, насправді", — додала вона.
Євгенія розповіла: впізнала чоловіка за жетоном, кросівками і татуюванням.
Євгенія біля могили чоловіка. Фото з особистого архіву жінки
"Коли я повідомила людям, що Богдан майже вдома, бо він був у Кривому Розі, мене всі вітали. І я себе вітала. Ось цей пошук інформації про нього і тримав мене на плаву весь цей час. Були часи, коли мене сильно накривало, і я нічого не хотіла, жити теж не хотіла. І мама мені сказала таку річ: ніхто не зробить це для нього і ти повинна це зробити", — пригадала жінка.
За її словами, після війни Богдан збирався звільнитися з роботи й відбудовувати країну. Він сказав, що в нього буде багато роботи з відновлення України. А до війни подружжя мріяло разом підкорити Говерлу.
Євгенія здійснила їхню з чоловіком мрію — підкорила Говерлу. Фото з особистого архіву жінки
"Я це втілила, я піднялася сама. У мене була кепка його, цигарки його. І для мене було важливо (тоді була погана погода, і вона псувалася далі) дійти туди. Це був неначе символ, що ми це зробили вдвох. Я там стояла і думала: мені так шкода, що його зараз тут зі мною немає", — розповіла Євгенія.
Читати ще
Читати ще «Щодня запалюю свічку за свого чоловіка». Інтерв’ю з дружиною загиблого військового Владислава Вороніна
