Фото: president.gov.ua
Президент Володимир Зеленський у річницю повномасштабного вторгнення Росії до України зібрав журналістів на пресконференцію у Києві «Лютий. Рік незламності». Де і о котрій годині буде спілкування зі ЗМІ — до останнього моменту залишалося таємницею навіть для тих, хто брав у ній участь. У перших рядах у залі серед чиновників Офісу президента не було жодного міністра чи політика. Проте можна було помітити бізнесмена Віктора Пінчука. Чому він опинився на пресконференції — невідомо.
Цього року акредитували 170 ЗМІ. Більшість питань була від іноземних медіа. На 3-4 закордонних — одне українське. Тому й порядок денний був здебільшого зовнішньополітичний. Деякі питання повторювались: про можливість закінчення війни в цьому році, ймовірність переговорів з Росією та помилки минулого (від «УП» та «5 каналу»).
Що до самого президента, то на пресконференції була ніби інша людина. Не та, що до війни. Й тим паче не та, з якою журналісти спілкувались у фудмаркеті у жовтні 2019-го. Володимир Зеленський змінився не лише зовні. Він добре говорив українською й англійською. Був стриманим в емоціях і висловлюваннях. Окрім моментів, коли мова заходила за Бучу. Єдине, що залишилось з минулого, це вміння жартувати та тримати увагу аудиторії.
Сайт KP.UA зібрав основні меседжі президента Володимира Зеленського з пресконференції. Спойлер: президент вірить у перемогу вже у цьому році, збільшує коло союзників та хоче, щоб ним пишалися його діти.
Цього року на пресконференцію Зеленського акредитували 170 ЗМІ. Фото: president.gov.ua
Про перемогу у 2023 році:
— Якщо всі ми виконаємо свої завдання, на нас чекає перемога. Я впевнений, що перемога буде. Я дуже хочу, щоб цього року. У нас все для цього є — мотивація, впевненість, друзі, дипломатія. Ми об’єднали всі сили проти цієї навали.
Про те, коли очікувати на переломний момент у війні:
— Все залежить від нас… Є військові кроки, ми до них готуємося. Ми готові морально. Ми готуємося технічно: зброєю, посиленням, формуванням бригад наступу різної категорії і різного характеру (підготовка). Відправляємо людей на навчання – не тільки в Україні, а й на майданчиках інших держав. Тому що зброя — іншого зразка, і ми повинні бути готові. А далі будуть відповідні справедливі деокупаційні кроки. І дай Боже нам, щоб вони були вдалі.
Про отримання далекобійної зброї:
— Далекобійна зброя – це захист цивільного населення. Тому що в уявленні багатьох держав постачання такої потужної зброї… Ми, до речі, домовились з Британією. Інший вид, але далекобійна зброя. Потрібно було багато працювати, що Україні потрібна далекобійна зброя. Цей наратив (про удари по Росії. — Авт.) розповсюджують інституції, десь це дезінформація Росії, десь це внутрішні побоювання.
Про отримання винищувачів F-16:
— Захист неба — це ППО і не лише. Це «ловці дронів». Також ми говоримо про літаки, це частина ППО. Партнери розуміють, що ми хочемо використовувати це як захист нашого неба. Тому ми почали важливі кроки вперед. Моя зустріч з прем’єром Британії дає відповідь на питання, чи є в Україні шанс отримати високоякісні літаки. Ми відкриваємо тренування з Британією… У нас є реальне відчуття, що з трьома європейськими державами буде можливість отримати ці навчання і літаки. Ви ж розумієте, що диму без вогню не буває. Деякий термін потрібен, хочемо пришвидшити процеси, вони складні. Але це і є комплексний захист неба.
Про переговори з Путіним у Туреччині:
— Ми про це (переговори. — Авт.) говорили ще до війни, я йому (президенту Туреччини Реджепу Тайїпу Ердогану. — Авт.) говорив: «Посадіть Путіна за стіл перемовин, не можна допустити ризику повномасштабної війни». Він не зміг тоді це зробити. І не тільки він… Зараз він вважає, що може. Зараз ми не можемо… Це (Путін. — Авт.) не та вже людина, там нема з ким говорити.
Про мирний план Китаю:
— Мені здається, що це був не мирний план Китаю. Це не резолюція, не декларація, не інфраструктура для чогось – Китай просто висловив свої думки стосовно цього (війни в Україні. — Авт.). І те, що Китай почав говорити про Україну, це дуже непогано. Питання — а що криється за словами? Питання у кроках – куди вони ведуть, до чого призведуть, яких результатів досягнуть для нас? Якщо там вже є пункти, які так чи інакше співпадають з повагою до міжнародного права, територіальної цілісності, безпекових речей, я вважаю, що ми маємо це використовувати і за цими пунктами з Китаєм попрацювати.
Про долю Росії після поразки:
— Мені байдуже на те [що буде з Росією після поразки]. Про Росію мають насамперед думати росіяни. Я вважаю, що у них є своя держава, і вони повинні думати про свою державу. Якщо б вони думали про свою державу, не було б війни. Якщо б вони думали про свою свободу слова, демократію, економічні реформи, про своїх людей — щоб вони не були жебраками, щоб у них не було рабства тощо, — вони були б багатою державою, бо вони, звісно, багата держава.
Про зиск США підтримувати Україну:
— Якщо вони не будуть підтримувати Україну, вони втратять НАТО, вони втратять впливовість США, лідерські позиції, які справедливі, які є у світі, і вони втратять державу, підтримку держави, в якій 40 млн людей, в якій мільйони дітей. Невже американські діти інші, ніж наші? Невже американці не люблять те саме, що й ми? Невже ми такі різні? Я впевнений, що ні.
Про розширення кола союзників:
— Міцного кулака партнерів України не було до цієї війни… Я щасливий, що зараз він є, але він неповний. Когось не вистачає на цій руці обʼєднаної підтримки. Я скажу вам кого – Африканського континенту, Латинської Америки.
Ми запропонували кроки («Формулу миру» від України. — Авт.). Сьогодні ми бачимо зацікавлення у виконанні цієї формули миру і підтримці. Я хочу подякувати державам також за те, що вчора, точніше сказати, вночі 141 держава Генасамблеї ООН підтримала наші мирні ініціативи. Наступним кроком я бачу залучення as much as possible, як то кажуть, держав для першого установчого саміту. Хочеться, щоб він був результативним, хочеться дійсно дотиснути і добитися, щоб він був — був там, де буде велика кількість держав світу. Я працюю разом з нашою командою і з партнерами над тим, щоб все ж таки були держави — не тільки ті партнери стратегічні наші, які нас підтримують у будь-якому випадку з перших днів, хвилин, секунд цієї неспровокованої війни, — і ми над цим працюємо, щоб були представники з різних континентів.
Про відносини з Ізраїлем:
— Довгий час протягом цієї війни я прагнув підтримки з боку Ізраїлю – не лише від населення, вона велика, але й від лідерів їхнього політикуму, їхніх різних структур. Для мене це було дуже важливо. Історично важливо. Україна має історично прекрасні відносини з державою Ізраїль.
Про НАТО:
— Війна в Україні почала перезавантаження НАТО.
Про зустріч із Сі Цзіньпінем:
— Насамперед я планую зустрітися із Сі Цзіньпіном. І вважаю, що це буде на користь нашим державам і безпеці у світі. У нас з Китаєм великий товарообіг. Питання не тільки у війні, питання у тому, що ми держава, яка зацікавлена зберегти економічні відносини
Про створення трибуналу для Росії:
— Окремо над цим ми працюємо з деякими державами, яких ми бачимо в питанні трибуналу, допомоги, тому що вони мають фаховість, досвід. Ми бачимо їхнє лідерство тут. Скажу вам чесно: це Голландія, ми працюємо з Марком Рютте, ми працюємо з Ріше Сунаком з Великої Британії та з іншими державами, ми думаємо над механізмом компенсації. Вже є перші кроки у Сполучених Штатах Америки. Балтійська трійка та Польща у всьому нас підтримують, що б ми не попросили.
Про гарантії безпеки для України:
— Що стосується викликів на шляху до Альянсу, ми хочемо мати гарантії безпеки. З якими державами ми про це говоримо? З ЄС, ми говоримо про це з Великою Британією, ми говоримо про це зі США. Поки що це коло, з ким ми обговорювали це запитання.
Про тих, хто розчарував:
— Хто розчарував? Всі ті, хто поїхали з 24-го числа. Всі ті, хто виїхав з Києва. Ті, хто виїжджав з міст, сіл у той час, як повинні були керувати державою або охороняти її, битися за неї. Всі ці люди мене розчарували.
Про власні помилки під час війни:
— Моя найбільша помилка… Мені здається, їх було достатньо. Я щодня роблю з ранку до ночі вибір, я жива людина. Щодня я, певно, помиляюсь. Я впевнений, що помиляюсь. Головне — щоб у мене як у президента не було фатальних помилок. Через які я, гарант Конституції та гарант захисту держави, можу її з вами втратити. Дякувати Богові, такої помилки не було.
Про зміну міністра оборони:
— У мене були думки не суто до цього міністерства, а суто до інфраструктури, яка повинна нам забезпечувати безпеку. Посилити це військовими, або розвідниками, або службовцями. Це стосується ситуації у деяких регіонах, які є прикордонними або контактують з окупованими територіями. І все. Якщо я б хотів призначити міністром оборони нашого головного розвідника [главу ГУР Кирила Буданова], ми б це робили виключно кроками українського законодавства.
На жаль, так, я вважаю, що це (напад РФ на іншу країну. — Авт.) можливо. І це може статися. Чому? Я можу пояснити. Президенту Путіну треба показувати успіх і перемоги. Успіх на полі бою в Україні не стався, масованого реваншу не вийде – принаймні ми будемо боротись, і якщо буде постачання (зброї. — Авт.) – будемо сильнішими.
Тому йому потрібно буде показувати успіх. І всі розуміють, що він може бути там, де є слабке місце (і бажано, щоб це були ті держави, де до цього, ще за радянських часів, був вплив Москви), і так само, де є ті чи інші негаразди, ті чи інші конфлікти, ті чи інші сепаратні інституції. Ось що відбувається. І тут Молдова. Ви знаєте приклад Молдови.
Про звинувачення, що не підготував українців до війни:
— Ми не втратили державу. Так, це завдяки народу України, завдяки ЗСУ. Напевно, завдяки трошки й мені. Так вважають багато людей. Звісно, що не всі. І я ніякий не герой. Але я хоч щось зробив, якщо ми тут, в Києві. У нас є натівська зброя, і ми боремось, а не підписуємо зрадницькі договори, «мінські угоди» тощо. Ми переможемо з таким, як є, президентом. А з тим, шо був, – не перемогли. Я прибрав російську присутність у парламенті, російські канали в Україні і олігархів. І, вибачте, один з них – власник вашого телеканалу.
Про внутрішньо переміщених осіб:
— Наша держава не може бути потужною без вас, наші шановні. Пам’ятайте — ви українці, не поляки, не німці при всій повазі до цих країн. Вони багато для нас зробили і підтримують вас. Коли ви зможете, я хочу, щоб ви повернулися. Зараз не кличу з огляду на небезпеку. Але повертайтесь після перемоги, бо треба буде відновлювати нашу країну. Українці ви назавжди, хоч тимчасово виїхали.
Про власних дітей і важливість їхнього перебування в Україні:
— Головне, щоб мої діти мною пишалися. І я радий, що вони в Україні, навчаються в українських вишах. Це дуже важливо для президента країни, колишнього чи теперішнього, коли ти проти воюючої країни, щоб твої діти були тут, тому що країна тут. Тому що гинуть тут хлопці й дівчата. Я не можу їм наказати бути тут, головне, щоб вони були такими людьми. Я пишаюся, що мені безкінечно пощастило з сім’єю і країною.
