Президент США Дональд Трамп оголосив про відміну саміту з Володимиром Путіним у Будапешті, пояснивши це «неправильним моментом» і відсутністю перспективи. Він додав, що Путін готовий до переговорів щодо України, але виставляє максималістські вимоги. «Ми не хочемо, щоб у нього було все», – пояснив глава Білого дому свою позицію.
Відео дня
На цьому тлі Вашингтон перейшов до відкритого тиску. Трамп оголосив про жорсткі санкції проти російських енергетичних компаній, а Сенат США схвалив одразу три законопроєкти: про використання заморожених активів Росії на користь України, визнання РФ спонсором тероризму і покарання Китаю за підтримку Москви. «Сподіваюся, що санкції зроблять Путіна розумнішим», – заявив з цього приводу Трамп.
Європа, тим часом, синхронізується: ухвалює 19-й пакет санкцій та обговорює «репараційну позику» на 140 мільярдів євро для України. Союзники України готують варіанти перемир’я, здатні влаштувати Трампа. За зачиненими дверима європейських столиць формується 12-пунктний план завершення війни – документ, який має водночас зупинити російську агресію і порадувати американського президента.
Своїми думками щодо цих питань в ексклюзивному інтерв’ю для OBOZ.UA поділився дипломат, надзвичайний і повноважний посол України, представник України при ЄС у 2008-2010 роках Андрій Веселовський.
– Що ж, розпочнемо з тієї зустрічі, яка так і не відбулася в Будапешті. Питання насамперед у тому, чому Трамп це вирішив?
– Є кілька пояснень. Одне з них – роль держсекретаря США Марко Рубіо. Він мав розмову з міністром закордонних справ РФ – Лавровим, після чого доповів про її зміст, а головне – про тон. І цей тон був показовий. До цього Рубіо долучив цитати прессекретаря Путіна – Пєскова, який, звісно, не говорить без дозволу господаря. І все це разом створило негативне враження. Там ще й висловлювання заступника міністра закордонних справ РФ Рябкова, а це не просто дипломат, це людина, яка двадцять років займається стратегічними, у тому числі ядерними питаннями з США. І все це, зібране разом, могло лягти на стіл Трампа.
Другий елемент: дедалі більша хвиля критики щодо дій Трампа у відносинах із Росією в американських медіа. Знаєте, коли про тебе пише «ця паскудна, зрадницька, негідна» New York Times, за словами самого Трампа, це одне. Коли ще більш «паскудна» CNN – це друге. Але коли вже про це пишуть Washington Times, Wall Street Journal – тобто рупори великого капіталу, коли підключаються NBC, яку він нібито любить, а не ABC, усе це вже створює хор, який забиває навіть ту «радість перемоги», яку він собі приписав на Близькому Сході.
І от у цей момент Трамп розуміє: займатися балачками з Путіним у Будапешті – це просто не на часі. Бо приїжджають люди з НАТО, нагадують: ми військовий альянс, зараз небезпечно, росіяни можуть серйозно просунутися, якщо ми розслабимося. Україну треба не «рятувати», а підставити плече – по-справжньому, по-дорослому. І все це, можливо, зіграло роль. Але мені здається, є ще один момент. Через тиждень у Трампа – зустріч із лідером Китаю Сі Цзіньпіном. І на цю зустріч американський президент має їхати сильним. А сильним він буде тоді, коли публічно дасть ляпаса Путіну. І ось цей публічний ляпас ми й побачили. Все це разом і склалося. Тож Трамп каже: «Досить мене дурити». І от тепер, коли Путін теж збирається його «обдурити перед усім світом», він вирішує – ні, вистачить. І скасовує зустріч.
– Для Путіна це дійсно ляпас? І чи справді це втрата великої можливості для нього?
– Безперечно. І головне – Трамп не змінив своєї фундаментальної думки: «намагатися купити Росію». Це нікуди не зникло. Це все залишається внизу, у його логіці. Він просто шукає кращу позицію для торгу. Але саме зараз він дає Путіну публічного ляпаса. Бо весь світ уже говорив про надмірну залежність Трампа від Кремля. Після тієї «Аляски» всі казали: ти ж залежний від нього. Він приїхав до тебе: «поїв, ноги помив, залишив брудну воду, а ти залишився ні з чим». Тоді Трамп ще не сів у літак, летіти додому, а всі ЗМІ вже повідомляють, що він програв. І ось ця картина залежності – зруйнована одним публічним жестом. Трамп каже: «Ні, я не буду в нього на побіганках. Він буде в мене». А коли він додає: «Я йому все не віддам», то це не лише про Україну. Це взагалі про геополітичну гру.
– Щодо наслідків після скасування. Дональд Трамп заявив, що Мінфін США вводить санкції проти найбільших російських нафтових компаній «Роснефть» та «Лукойл» і закликає Москву негайно погодитися на припинення вогню.
«Сподіваюся, що санкції зроблять Путіна розумнішим», – сказав Дональд Трамп про введені санкції щодо Росії. Нові американські санкції проти РФ будуть одними із найжорсткіших, заявив міністр фінансів США Бессент. На ваш погляд, то наскільки ці санкції можуть зробити Путіна «розумнішим«?
– Ці прогнози лише підтверджують: усе це має насамперед антикитайський напрямок, а не суто антиросійський. Щодо Індії, то там не йдеться про «повну відмову». Є англійський термін phasing out, тобто поступовий вихід. Не cutting down – не «відрізати». Це означає, що нічого не станеться завтра. Процес триватиме місяцями, не тижнями. Поступове зменшення закупівель – ось що це таке. Тому говорити, що «сьогодні санкції запроваджені, а завтра російські танкери не знатимуть, куди подіти нафту» – неправильно. Цю нафту все одно хтось купить, можливо, в менших обсягах, але купить.
Інше питання – чи відмовиться Китай? Ні в якому разі. Ба більше – він збільшить закупівлі, але знизить ціну. Чи зробить це Путіна розумнішим? Так, але не зараз. Тобто жодної зміни в парадигмі війни проти України, Європи й частково решти світу поки не видно. Чи є ознаки того, що Кремль почав думати інакше? Ні. Є лише повідомлення, що російські генерали вже визначили дати «взяття» Куп’янська і Покровська. А якщо визначили, то йти до цього вони будуть будь-якою ціною.
Це означає, що небезпека зростає. Вони можуть перекинути сили з інших ділянок фронту. Адже так само Путіну зараз потрібна демонстрація сили перед самітом Сі Цзіньпіна і Трампа. Він хоче показати себе «незламним». Отже, маємо найгарячішу фазу з усіх гарячих. І жодних ознак, що Путін передумав, немає.
– А ось це «відпрацювання ядерних ударів», цей демонстративний запуск ракети «Ярс», показова активність ядерної тріади – це «я нічого не боюся і продовжуватиму далі»?
– Ці випробування проводилися показово у відповідь на випробування, що проводилися в країнах НАТО. Там, щоправда, не в трьох середовищах – вода, земля, повітря, а лише в одному. Але сам факт – це була відповідь.
Крім того, ці маневри приурочено до зібрання в Південно-Східній Азії. Це вже другий «кульмінаційний» момент для КНР. Перший був 3 вересня, на святкуванні перемоги Китаю у Другій світовій війні – тоді йшлося про чисто військову демонстрацію. А нині – про економічно-фінансову. Китай зараз прагне показати свою першість у індо-тихоокеанському регіоні, якщо не в усьому світі. І Путін демонструє таким чином свою «цінність» для Сі Цзіньпіна. Бо в арсеналі Сі сьогодні немає того, що має Путін у ядерній сфері. Так, можливо, це з’явиться через 5–10 років, але не зараз. Путін ніби каже: «Ви не можете домовитися з Трампом між собою? Я тут. І я не третій. Я рівний. Без мене цей світ не буде стабільним». Ось, власне, в цьому і полягає сенс цієї демонстрації ядерної тріади.
– А що з дозволом на удари? «Wall Street Journal», повідомила, що США зняли обмеження на використання Україною західних ракет великої дальності. Але Трамп буквально за кілька годин заявив, що це фейк: мовляв, нічого не знімали, ніякого дозволу не давали. Що це взагалі було?
– Це – гра. Дуже розумна. Газета написала: «Обмеження знято». Але використано ж ракети європейські – ті самі Storm Shadow. Трамп же каже правду: «Ми нічого не знімали». Бо й справді не США знімали, а європейці. Проте є нюанс: ці ракети не можуть бути застосовані без американського «ківка».
– Там же є американські комплектуючі.
– Саме так. Але ці ракети ж не поставили Україні «вчора». Вони лежали на складах місяцями. І от зараз прозвучав той самий «ківок». Раз. Потім заява міністра фінансів про санкції. Два. І сама реакція Трампа. Три. Це, якщо хочете, ще одна «тріада», тільки в політичному виконанні. І «Wall Street Journal» має рацію, коли про це пише. І Трамп теж має рацію, коли каже, що нічого не знімав. Бо формально й не було що знімати.
– Тепер щодо Європи. Вчора саміт лідерів ЄС у Брюссель, сьогодні у Лондон «коаліція охочих». Прийнято 19-й пакет санкцій. Питання використання заморожених російських активів для фінансування допомоги Україні йде важко, але все ж таки невпинно. Отже, чи можна очікувати якихось серйозних рішень у найближчому майбутньому?
– Перед самітом ЄС було зрозуміло: головним питанням буде саме використання заморожених російських активів у бельгійському Euroclear. Це найважливіше й найскладніше питання порядку денного. Якби зараз надійшов чіткий сигнал від американців, що вони підтримують цю ідею, це суттєво вплинуло б на позиції тих країн, які ще сумніваються. Серед них — Бельгія, Франція, можливо, трохи Австрія. Німці вже погодилися, що дуже важливо. Нідерланди, схоже, теж. Але ось ці дві-три столиці ще вагаються. Зі свого боку, ми повинні залишатися наполегливими, але не переходити межу. Європейці – наші партнери, не наші домашні улюбленці, яким ми можемо наказати. Ось правильний тон зараз важливіший за правильні слова.
– Європа нарешті підійшла до цієї межі – до рішення використати заморожені російські гроші? Ще рік тому навіть думка про це викликала в них шок. Аргументів «чому ні» було море – від ризику для фінансової стабільності до правових перепон. А тепер? Гроші закінчуються, чи просто прийшло усвідомлення, що війна триватиме довше, ніж вони думали?
– І одне, і друге. У всіх країнах Європи – заборгованість. У деяких – катастрофічна, як от у Франції. І при цьому зростають і ліві, і праворадикальні популістичні рухи. І ті, й інші кричать: «Витрачайте гроші на нас!» – або «Виганяйте іммігрантів!» Тільки от парадокс: працювати замість іммігрантів вони не хочуть. Отже, внутрішньополітична ситуація в Європі така, що виділяти великі кошти Україні відкрито – ризиковано.
Логіка проста: або ми платимо власним пенсіонерам, або українським. І це питання не одного політика – це питання мільйонів виборців. Тому, якщо потрібні гроші, їх треба взяти там, де це не боляче для власного електорату, наприклад, в Росії. Бо власні громадяни не готові платити, «не дозріли». До речі, навіть поляки, які завжди були найгарячішими друзями України, зараз стали найобережнішими. Найменше хочуть давати гроші, найменше хочуть брати участь у нових програмах допомоги. Зайняті своїм розкопуванням могил і переписуванням історії. Так, питання пам’яті важливе, але питання майбутнього ще важливіше. Тож сьогодні, якщо спростити: або залишиться Україна – і разом із нею Польща і Європа, або не залишиться ні Україна, ні Польщі, ні Європи.
– Генсек НАТО Рютте напередодні мав зустріч з Трампом. Він привіз до Білого дому план з 12 пунктів, який зараз активно обговорюють – з припиненням вогню, але й поступовим зняттям санкцій з Москви, тобто з «пропозиціями від Трампа і для нього» і потенційним лаврами миротворця для нього.
– Саме так. Це той самий план. Бачите, зменшили вже попередній, «близькосхідний», із 20 пунктів до 12. Але головна різниця не в кількості. У близькосхідному плані не було відповіді на просте запитання: «А хто це буде виконувати?» У 12-пунктному – є. Там прямо сказано: все робить НАТО, контролює НАТО, координує НАТО. У тому плані ХАМАС і ЦАХАЛ залишалися самі собою, а тут є сила, структура і механізм контролю.
– Але наскільки цей план узагалі життєздатний? Там же НАТО – червона лінія для Путіна. Чи це просто дипломатичний хід, щоб показати, що Путін «знову відмовився»?
– І те, й інше. Бо коли кажуть «НАТО», це не означає, що завтра всі, від Кіпру до Ісландії, зберуть свої бронетранспортери й рушать на Псков. Йдеться про коаліцію охочих. НАТО дає логістику, розвідку, фінансову й організаційну підтримку. Але воюють не всі разом, а ті, хто готовий. Це, до речі, ідеально підходить Трампу. Бо не його руками, не його солдатами. Йому ж важливо, щоб «робили інші, а лаври – йому». І саме тому Європа грає в це охоче. Вони пропонують йому стати «начальником безпеки» – одночасно в Україні, на Близькому Сході. Тобто – глобальний наглядач за стабільністю. А там і «нобель» сам прийде.
Загалом же, це по суті про те, що альянс бере на себе відповідальність за безпеку України. Не за війну України з Росією, а саме за її безпеку. Як? Дає зброю, дає гроші, дає страхові гарантії. І якщо лінія фронту залишиться такою, як зараз, то саме НАТО у цій новій формі гарантуватиме, що її більше ніхто не перейде.
