За інформацією: Суспільне Тернопіль.
Фельдшер перевіряє обладнання. Суспільне Тернопіль
"Необхідно переглянути все обладнання, чи воно функціонує адекватно, чи воно заряджене, щоби не було ніяких нюансів і конфузів при приїзді на виклик. Щоб машина була повністю укомплектована і готова до порятунку життів людей. Я кожного разу їду, і не знаю, що мене чекає сьогодні. Може ДТП, може хтось впаде звідкись, може ти просто поїдеш до бабульки і поміряєш їй тиск", — каже Ярослав Корніцький.
Колега Олеся Тис. Суспільне Тернопіль
Лікарка Олеся Тис розповідає, раніше була із Ярославом в одній бригаді "швидкої". "Ярослав – професійний фельдшер. Коли ми працювали разом з Ярославом, це були треті пологи в жінки і так сталося, що жінка народила нам в машині. Це було десь на початку липня, народився хлопчик, десь 200 м від лікарні. Ярослав не розгубився, все було добре", — пригадує лікарка Олеся Тис.
Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова. Фото: Ярослав Корніцький
Ярослав згадує, як вирішив приєднатися до добровольчого мобільного шпиталю "Мені надіслали контакти ПДМШ і я вирішив спробувати. Я розумів, що там також є певні критерії для відбору, не беруть всіх, хто захотів. Мабуть, перевагою для мене було те, що я вже бував на Херсонщині. На той час це була деокупована територія, де не було ніякої медицини під час окупації, там люди не можуть викликати швидку. Там є хронічні хворі, які не бачили швидкої і лікарів взагалі. Їх треба було оглянути, оцінити їхній стан", — розповідає Ярослав Корніцький.
Ярослав Корніцький працює на Херсонщині. Фото: Ярослав Корніцький
Після Херсонщини разом з іншими медиками потрапив на Донеччину. Там Ярослав виїжджав за пораненими у зону зіткнення. "Це була евакуація. Автомобіль вже працює на фронті. Нам привезли пораненого, там було поранення лівої ноги і вогнепальний перелом правої руки. Ми надаємо всю необхідну першу допомогу і передаємо далі іншим медикам, які продовжують евакуацію",— каже фельдшер.
Фельдшер разом з колегами. Фото: Ярослав Корніцький
"Я спочатку працював в складі реанімаційної бригади. Мені дуже сподобалась команда, екіпаж. Дуже відкриті люди. Але, як не як, переживання мене переповнювали забирали важких, саме важких пацієнтів, яких потрібно було переправити в госпіталь. В такому форматі ми працювали два місяці, а потім я почав їздити на медевак. Це ми забирали з точки передачі в лісі ти за них клопочешся, стараєшся. Ти тут стараєшся викластись на максимум, а там, а там ще й скочити вище голови, зробити все, що тільки можна, щоб врятувати кінцівку чи просто довезти людину до штаб-пункту, щоб його врятували, щоб він залишився живий і боєздатний",— згадує Ярослав.
В майбутньому Ярослав Корніцький планує продовжити навчання і вдосконалити свої навички.
"Мрію, щоб війна закінчилася, дійсно закінчилася, а не було просто замороження конфлікт, і після неї, звичайно, буде дуже багато роботи, такої, як реабілітація. В планах – закінчити навчання, щоб бути далі ефективним і викладатися по-максимуму. Допомагати людям, які прийдуть побиті війною, які будуть недієздатними, допомагати їм повертатися в суспільство і щоб вони могли повноцінно жити і не відчувати себе не такими, як інші".
