За інформацією: Суспільне.
Колишній головний дзвонар монастиря — нині військовослужбовець Ігор Чвіль. Суспільне Луцьк"Віддав землі половину, але ще 15 га лишилося. 20 липня кручу комбайна їхати в поле, дзвонять з військкомату явитися з паспортом за бойовою повісткою. Добре, що хлопці-жидичани не дали пропасти. Я пішов служити, пшениця достигла і за день змолотили все", — говорить Ігор Чвіль.
"Туди легко попасти, звідти тяжко вийти"
У війську волинянин служить на посаді сержанта матеріального забезпечення.
"Посада тилова, але від цього служба не легша. Це дбати, щоб рота була вдягнута, нагодована, забезпечена, — каже. — Дуже багато бумажної роботи за комп’ютером. Я сердечнік і гіпертонік, багато не наскачеш. Але що зробиш — мусиш тянути. Туди легко попасти, звідти тяжко вийти".
Ігор Чвіль — на території монастиря. Суспільне Луцьк
Ігор Чвіль має позивний "Бабай". Каже: отримав його завдяки дружині.
"Потрапив в госпіталь, завів бороду, бо там вітри холодні, лице обвітрюється. Дружина з сім’єю приїхали до мене і каже: так заріс, як бабай. Ну все, кажу, так значить — бабай", — пригадує боєць.
"Дзвіниця – це все одно що церковний хор"
На дзвіниці у Жидичинському монастирі волинянин дзвонив вісім років. Перші навички дзвоніння Ігор Чвіль перейняв ще у дитинстві у діда Петра, який був старостою в церкві.
"Я з першого класу ходив з ним перед святами на дзвіницю. Суха тепла погода, дзвониш по-одному, тільки дощ – вони відсиріли, мусиш підстроюватися. Мороз: то дзвіницю треба розігріти, роздзвонити. Дзвіниця — це все одно що церковний хор: голоси є альти, є баси і багато нюансів", — говорить дзвонар Ігор.
Ігор Чміль на дзвіниці Жидичинського монастиря. Суспільне Луцьк
З початком повномасштабної війни чоловік почав навчати дзвонарству Назара, який був паламарем.
"Було таке відчуття, що піду, тому передавав знання. Зараз, бачу, Назар вже назбирав хлопців, учить дзвонити, — розповідає боєць. — Є така задумка — зробити Жидичинську дзвонарську школу. Бо це місце дуже намолене, найдревніший монастир України. І завжди, де б не був, сюди тягне назад".
Свято-Миколаївський Жидичинський монастир. Суспільне Луцьк
Військовослужбовець з Волині Ігор Чвіль мріє про закінчення війни та повернення додому, до сім’ї. Додає: роки дають своє, хочеться тиші та спокою.
