За інформацією: Суспільне Чернівці.
Жінка проходить повз уламки зруйнованого будинку після нещодавнього авіаудару Росії на Донеччині, Україна, 27 листопада 2022 р. Фото: АР
19-річний Олексій разом з рідними майже пів року жив в окупації у населеному пункті на Донеччині. За цей час пережив погрози російських військових та смерть матері, його тато помер раніше. Родина шукала можливість виїхати – у підсумку хлопець зміг евакуюватись з молодшими братом та сестрою. Ще один їхній брат – від іншого батька, не зміг виїхати й залишився в окупованому місті з бабусею. Олексій не зміг оформити над ним опіку через відмову батька – тепер зідзвонюється з молодшим і шукає шлях, як його вивезти.
У Чернівецькій області діти оселилися у далеких родичів. Олексій оформив опікунство і тепер планує не лише своє майбутнє, а й рідних. Свою історію анонімно розповів Суспільному.
Життя в окупації
У селі, де жила родина Олексія, під час окупації не було світла, газу та води. Воду набирали з колодязя, а телефон заряджали у сусіда, який мав сонячні батареї.
"Якось я заряджав у нього телефон й до мене під'їхав БТР з військовими. Почали перевіряти. У телефоні були українські новини й вони погрожували, що прийдуть до мене додому й заберуть "в неизвестном направлении", – розповідає Олексій.
Також пригадує, як сидів на даху та спілкувався телефоном з мамою. Сусідка пожалілася військовим, вони приїхали й почали погрожувати.
Перевірили всю хату й телефон, але нічого не знайшли. Вистрілили у моїй кімнаті з пістолета й погрожували, що стрілятимуть у ногу.
Мама Олексія захворіла й потрапила у лікарню. Родині не повідомили, що вона померла.
"Їй стало погано й ми викликали швидку. Медики приїжджали, давали ліки, але вони не допомагали. Знову викликали швидку й маму забрали у Донецьк. З лікарнею не було зв’язку й додзвонитися туди було нереально", – розповідає Олексій.
Олексій сам заробив гроші й поїхав у лікарню. Коли приїхав, йому сказали, що мами вже тиждень як немає. Хлопець разом з бабусею поховав її.
"Сказав про це лише середньому брату. Сестра дізналася про це, коли ми були на кордоні, бо прикордонники спитали, де наші родичі. Довелося зізнатися, що мати – померла. Молодший не знає досі".
Першого разу окупанти не дали виїхати
Сім'я хотіла виїхати з окупації ще коли була жива мама. Але через хворобу поїздку довелося відкласти. Щоб вивезти дітей до родичів, потрібно було оформити над ними опіку.
"Я усвідомив, що більше мами нема. Хто, крім мене, зможе? Я за ними слідкую з їхнього народження. Тому і взяв на себе", – каже Олексій.
Першого разу виїхати завадила "влада" з самопроголошеної ДНР.
Вони дізналися, що ми хочемо виїхати, приїхали до нас додому й сказали: "Ви не виїдете". Ми залишилися.
Наступного разу змогли виїхати, бо Олексій став опікуном двох дітей. Оформити опіку на найменшого 8-річного брата не зміг, бо батько дитини не дозволив це зробити.
"Брат, який залишився в окупації, з народження був з нами"
Зараз наймолодший брат Олексія живе з бабусею у тимчасово окупованій Волновасі.
"Ми з ним спілкуємося. У нього все добре, але дуже сумно. Хоче, щоб ми його забрали", – розповідає Олексій.
Коли діти приїхали у Чернівці, то раділи родичам, яких давно не бачили. Зараз сестра Олексія ходить до школи, а також спілкується з дітьми з прихистку. Брат наступного року вступатиме до коледжу, а сам Олексій — планує вступати до університету. Хоче стати програмістом.
Олексій мусить окрім свого життя, планувати й майбутнє малечі. Він сподівається, що зможе вивести молодшого брата до себе.
