За інформацією: Суспільне Вінниця.
83-річна Ніна Охрімчук — жителька села Троковичі на Житомирщині. Вона пише вірші та гуморески з 18 років. Свої твори жінка ніколи не записувала, тому не знає, скільки їх створила. За словами Ніни Охрімчук, надихають її навколишнє життя, природа та окремі події.
«Приїхали журналісти. Приготую їм щось їсти. Так що йдемо ми до столу. Зараз вип’ємо по чарчині. І буде все, як колись і нині», — такими гумористичними рядками 83-річна Ніна Охрімчук, жителька села Троковичі, зустріла кореспондентів Суспільного. Жінка саме працювала на присадибній ділянці — копала картоплю. Ніна розповіла, що любить працювати на городі, а особливо — збирати врожай. Саме під час роботи, каже вона, у неї часто народжуються нові гуморески.
«Копну, щоб ви побачили, що це я таке роблю. Ось дивіться — вивернула корчика. А в мене відер? Я ж уже повисипала сьогодні. Знову буду. Грали весілля. Грає музика, а я копаю картоплю. Ну і одразу пішла у мене думка: «Ой, щось це за шум учинився. Я невдаха-бідолаха оженився. Вибрав жіночку собі я симпатичну. Гарна станом, непогана і на личку», — розповіла Ніна Охрімчук.
Ніна Охрімчук, жителька села Троковичі. Житомирщина, 14 вересня 2026 року. Суспільне Житомир/Анжеліка Нестерчук
Городина Ніни Охрімчук. Село Троковичі, Житомирщина, 14 вересня 2026 року. Суспільне Житомир/Анжеліка Нестерчук
Гуморески та вірші Ніна пише з 18 років. Жінка має хорошу пам’ять. Каже, ще в шкільні роки їй достатньо було один раз прочитати текст, щоб запам’ятати його.
«Я ніде нічого не писала. Все закарбовувалося у мене в голові. Я шульгаШульга — це людина, яка переважно користується лівою рукою для письма та інших дій. Бачили, чи ні?», — сказала жінка.
Ніна Охрімчук, жителька села Троковичі. Житомирщина, 14 вересня 2026 року. Суспільне Житомир/Анжеліка Нестерчук
Ніна Охрімчук копає картоплю. Села Троковичі, Житомирщина, 14 вересня 2026 року. Суспільне Житомир/Анжеліка Нестерчук
За словами Ніни Охрімчук, на написання гуморесок її надихають навколишнє життя, природа та окремі події. Каже, іноді в її голові раптом виникають рядки, які вона не контролює, — так народжується новий вірш.
«У Тамари очі карі і брови чорненькі. Губи вишнями горять, про Тамару говорять. Дівка гарна, роботяща, талану немає. Я б її давно посватав, мамка не дозволяє: куди тобі, бідолазі-блазневі рудому. Він був рудим. Я з життя знаю», — сказала Ніна.
Родинні світлини Ніни Охрімчук. Суспільне Житомир/Анжеліка Нестерчук
Родинні світлини Ніни Охрімчук. Село Троковичі, Житомирщина, 14 вересня 2026 року. Суспільне Житомир/Анжеліка Нестерчук
Вірші та гуморески жінка ніколи не записувала, тому не знає, скільки їх створила. Каже, усі свої твори пам’ятає напам’ять.
«Хіба я їх рахую? Це якби сів та їх порахував, та щось записав. А я думаю: кому воно зараз таке треба? Зараз таким не цікавляться. Я про куму вам розкажу. “І учора у куми, і сьогодні у куми. Завтра свою куму я до себе зазву. А чим же я свою куму пригощати буду? Найму я стрільця, хай уб’є горобця. А з того горобця я сім страв наварю», — зачитала Ніна Охрімчук.
Будинок Ніни Охрімчук. Село Троковичі, Житомирщина, 14 вересня 2026 року. Суспільне Житомир/Анжеліка Нестерчук
Городина Ніни Охрімчук. Село Троковичі, Житомирщина, 14 вересня 2026 року. Суспільне Житомир/Анжеліка Нестерчук
Ніна розповіла, що багато років працювала ветеринаркою. Каже, ніколи не відмовляла людям у допомозі, навіть у свята. Рятувала тварин і вдень, і вночі.
«Перед Великоднем я замісила тісто, виробила пасочки. Приїжджає на підводі людина і каже: «Корова не може розтелитися». А я ж ветеринарка. Кидаю я це все, він мене привозить. Корова тоді народила трійню. Оце таке. А я прийшла додому — мої паски в печі згоріли, я мішу друге тісто. Ніколи у мене не було такої звички брати гроші. Не могла я. Я виросла так. Ну так хтось мені щось там допоможе зробити за те, що я послугу зробила. Таке», — розповіла Ніна.
Родинні світлини Ніни Охрімчук. Село Троковичі, Житомирщина, 14 вересня 2026 року. Суспільне Житомир/Анжеліка Нестерчук
Родинні світлини Ніни Охрімчук. Суспільне Житомир/Анжеліка Нестерчук
На подвір’ї Ніна вирощує не лише овочі, а й соняхи. Каже, один із них виріс випадково — зернятко впало під дахом, але жінка почала його поливати.
«Ось сонях виріс. Під дахом впало зернятко. А я його поливаю. Це ж каміння — і як воно там пустило коріння? Я його добре полила. Це ж віник потім буде. Думаю, нехай росте, воно не заважає. Роблю віники. Діти кличуть до себе, а я кажу: ні. Бачите віник — це я сама все роблю. Спеціаліст по віниках. Я дуже смішна баба», — сказала жителька Троковичів.
Ніна Охрімчук, жителька села Троковичі. Житомирщина, 14 вересня 2026 року. Суспільне Житомир/Анжеліка Нестерчук
Городина Ніни Охрімчук. Село Троковичі, Житомирщина, 14 вересня 2026 року. Суспільне Житомир/Анжеліка Нестерчук
У Ніни Охрімчук є і вірші про російсько-українську війну. Жінка розповіла, що має сина, трьох доньок, вісьмох онуків та двох правнучок. Двоє її онуків нині захищають Україну.
«Край села стоїть хатина. В хатині свічечка горить. Матуся дочку вговорює. Дочка зажурена сидить. Доню, ти моя рідненька, ти в мене донечка одна. Не жди, не прийде він до тебе, його й на світі вже нема. Ой тяжко, мамо, вишивати цей незакінчений рушник. Ще тяжче, мамо, забувати. Я буду вік його любить». Йдіть, чого ви? Це я вишивала — гладдю і хрестиком. Я пороздавала. Люблю дарувати людині. От що б вам подарувати, щоб ви мене згадували, га?», — запитала Ніна кореспондентку Суспільного.
Ніна розповіла, що вже 33 роки є вдовою. Каже, чоловік був дуже добрим і ніколи її не ображав. Щоранку, коли прокидається, жінка й досі вітається з ним.
«Бачиш, скільки я без тебе вже тут? Але ж кому скільки? Отже, в одну могилу. Доброю людиною був, пальцем мене не зачепив. Це ось маленька фотографія, десь є і велика. У нього був інсульт. Усе роблю: і співаю, і плачу, і вірші складаю. Все у мене виходить», — розповіла Ніна Охрімчук.
Чоловік Ніни Охрімчук. Суспільне Житомир/Анжеліка Нестерчук
Родинні світлини Ніни Охрімчук. Село Троковичі, Житомирщина, 14 вересня 2026 року. Суспільне Житомир/Анжеліка Нестерчук
