За інформацією: Суспільне Чернівці.
Військовий з позивним Святий. Джерело: Суспільне Чернівці
Кулеметник з Чернівців із позивним "Святий" брав участь у шести штурмах. У деяких вступав в бій з військовими, які мали нашивки кадирівців. Під час останнього штурму зачищав позиції резервних елітних військ поблизу Вугледара. Тоді отримав два поранення. Після першого — відмовився від евакуації й продовжив виконувати завдання, після другого — спершу рятував побратима. Суспільне запитало Михайла про цей шестигодинний бій та його шлях в ЗСУ.
З початком повномасштабного вторгнення Михайло разом з другом волонтерили. Але згодом вирішили вступати в ЗСУ.
"Коли зрозуміли, що це переходить у велику війну, вирішили робити більше, ніж просто допомагати, брати зброю. Потім познайомились з дуже сильним командиром Назаром Кішаком. З ним не страшно, можеш довірити життя, покластися на нього. Людина продумує все до секундочки — як має відбуватися бій, як пройти штурм і як закінчитись. Ніколи ця людина не може зробити такого, щоби втратити хоча б когось", — каже "Святий".
Так Михайло одразу потрапив у 72 бригаду 48 окремий кулеметний взвод. У складі групи цієї бригади під час останнього бойового завдання зачищав позиції російських військових під Вугледаром. Бій тривав шість годин, три з них — "Святий" був з пораненням.
"Це був контакт в п’яти метрах. Ми зайшли їм під бліндаж, закидували гранатами, "димовухами", відпрацьовували по них навіть протитанковими засобами, бо там резервні війська, це досить серйозні бійці. Вони окопуються так, що не так легко їх звідти вибивати", — каже "Святий".
facebook / Назарій Кішак
Після першої зачищеної позиції військовий РФ кинув у "Святого "гранату. Осколок потрапив ззаду в стегно. Командир хотів евакуювати Михайла, але той відмовився від евакуації, щоб група продовжувала бій. "Я розумів, що там досить велика кількість ворога, тому їм потрібна моя допомога. У нас з побратимом, який загинув, була найбільша кількість боєкомплектів на собі. Без нас їм було б дуже важко", — каже "Михайло".
Святий разом з побратимами знищили частину російських військових на тих позиціях. Ще частину — взяли в полон.
"Це не перший раз брали в полон. Випитуємо, чому вони тут, а відповідь у всіх одна. "Нас заставили, ми не хотіли, ми не знали". На запитання, чому відстрілювались, а не здали зброю, не відповідають. Або кажуть: "Ми не стріляли". Як вони весь час говорять: "Їх тут немає", так само, коли навіть береш в полон, кажуть, що не стріляли", — каже Михайло.
Коли група завершила зачистку, підтягнулись резерви окупантів. Військові 72 бригади знову вступили в бій. Коли знищили і їх, Михайло та заступник командира кулеметного взводу Олег Койляк з позивним "Берет" виходили останні.
"У той час був приліт міни прямо по нас. У мене потрапило в ногу, а побратиму потрапило в шию. Я розумів, що йому більше потрібна моя допомога, чим мені самому. Я почав тампонувати йому рану, надавати йому медичну допомогу. Все, що міг, напевно, зробив, але це не допомогло. Рана була настільки серйозна, що вона була несумісна з життям", — каже "Святий".
Спочатку евакуювали тіло побратима. Вже тоді з роздробленим коліном евакуювали "Святого". Попереду у військового — операції та реабілітація.
"Найважче — втрата побратимів, друзів, бо наша команда — це друзі. Ми живемо як сім'я, підтримуємо один одного. Якщо у когось поранення, навіть просте, — це велике переживання для нас. Коли йдеш на штурм, більше боїшся не за себе, а за побратима. Тому я не думав за себе, я боявся, щоб його не втратити", — каже "Святий".
Святий планує повернутись на фронт, щоб далі знищувати військових РФ.
"Не стільки фізично важко, як психологічно. Коли ворог накопичує велику кількість сил, як на нашому напрямку, і ти йдеш з бою в бій щодня, це виснажує, але всі ми розуміємо, чому ми там, щоб всі, хто тут, жили спокійно і краще", — каже військовий.
Що відомо
- Олег Койляк на позивний Берет з 2014 року воював за Україну. У 2022 визволяв від військових РФ Ірпінь, Бучу. Боронив Вуглегірську ТЕС, Бахмут. У листопаді того ж року поблизу Вугледара Олег Койляк ліквідував командира штурмового загону 155 окремої гвардійської бригади морської піхоти РФ. 9 квітня 2023 воїну виповнилося 30 років, а 17 квітня він загинув поблизу Вугледара.
- 21 квітня 2023 року на сайті Президента України створили петицію щодо присвоєння Олегові Койляку звання "Герой України" посмертно.
