За інформацією: Суспільне Вінниця.
Олександр — командир відділення одного з батальйонів 120 бригади територіальної оборони ЗСУ. 120 бригада територіальної оборони ЗСУ
Найкращий орден для нього — це слова подяки від пораненого побратима, якого врятував. Так говорить командир відділення одного з батальйонів 120 бригади територіальної оборони ЗСУ — Олександр з Вінниччини. 14 лютого 2022 року він відсвяткував 19-річчя, а вже за десять днів добровільно приєднався до Збройних Сил. Історію військового опублікували на Facebook-сторінці бригади.
"Я насолоджувався життям, кожною секундою свого життя до війни"
"Я народився, і мене з дитинства вчили, що територія України — ось така-то. Я хочу, щоб, коли у мене в майбутньому з'являться мої діти, я їм теж показував таку карту і казав: "Ось. Це Україна". І всі ці самі креслення на карті. Метр на метр. Сантиметр на сантиметр", — сказав Олександр.
14-го лютого 2024 йому виповнилося 19 років, а 24-го числа він вже був у черзі серед таких самих добровольців. Боєць розповів, що в цивільному житті був дуже активним: виступи на аматорських сценах, гра у дитячому духовому оркестрі (на трубі, на барабанній установці), малювання. З тринадцяти років почав уже заробляти. Згодом було навчання у виші, потім — у бізнес-школі. Олександр був торговим представником, подорожував, займався боротьбою, самбо.
"Я насолоджувався життям, кожною секундою свого життя до війни. І з першої секунди повномасштабного вторгнення РФ в нашу країну я теж насолоджуюся. В наряди ж стаємо. Навіть на тих самих "нулях", на СПСпостережний пост (СпП) — спеціально обладнане місце для ведення спостереження за діями противника, своїх військ та місцевістю у ході підготовки та ведення бойових дій. — стільки зірок падає, така краса. Були поранення, контузії, отруєння газами їхніми, фосфорами випалювали. Вже все, що тільки максимально можливо, то все на собі відчув. Нормально. Живий, здоровий, Бог дає сили", — розповів військовий.
Військовий Олександр. 120 бригади територіальної оборони ЗСУ
"Коли по тобі працює кулемет і кулі свистять — ці відчуття не передати"
Олександр розповів про перший свій бій у 2022-му, коли російські військові вирішили штурмувати посадку і він відчув, що стріляють по ньому — з відстані шістсот метрів.
"В нас, правда, був окоп. Я стою, над окопом голова моя виглядає, я прицілююся. Коли по тобі працює кулемет і кулі свистять повз тебе, й гілля ламається — ці відчуття не передати. Цей звук такий… Це вперше я так відчув, що саме по мені стріляють. Спочатку був такий мандраж: "Що робити, що робити?!". А потім я розумію: якщо зараз не увімкну свій сталевий характер, то вони мене знищать. Ми чітко попрацювали й не дали нас захопити, знищити та взагалі просунутися".
"Ти розумієш: доля секунди — і тут міг лежати ти"
Якось побратим Олександра, з яким він стояв на спостережному пункті, сказав: "Он туди подивися". Командир відділення глянув у бінокль і побачив, що йдуть двоє російських військових. Про рух противників Олександр повідомив комбата. Його слова, сказав, сподобалися: "Дозволяю відкрити вогонь зі всіх наявних кулеметів і доповісти!". І ось так боєць вперше відкрив вогонь та побачив чіткий результат своєї роботи.
"Я бачив багато результатів за цей час. Є результат, коли ти попадаєш на відстані, а є коли попадаєш на відстані п'яти метрів від тебе. В одній хаті, в одній кімнаті. Це зовсім інший результат. Це жорстка картина. Коли він там, то ти розумієш: Бог з ним, хай гниє! А коли тут, то ти розумієш: доля секунди — і тут міг лежати ти. Просто ти швидше вмикаєш свою кмітливість, на долю секунди, тиснеш курок спусковий і відбувається те, що відбувається".
За словами Олександра, російські військові хитрі. Є серед них і професійні. Дуже багато з російської сторони — зеки.
"Ми ж неодноразово і в полон брали, і перед тим, як знищити, у вікно, наприклад, закинути гранату чи насипати вогню, ти ж з ним спілкуєшся. І він з тобою спілкується. І ти його питаєш: хто ти й що ти, наостанок зізнайся. І дуже багато хто каже: "Мужики, ми не хочемо. Ми "сидівші", ви не знаєте, що таке тюрма. Краще тут, ніж гнити там. І їх багато силою виштовхують на передки".
Військовий Олександр. 120 бригада територіальної оборони ЗСУ
"Дивлюся: а в ньому дірка велика. Якщо це скажу, то він тут відключиться"
Олександр сказав, що найкращий орден у своєму житті вже отримав. Це були слова подяки від побратима, якому врятував життя. Коли медики привели того до тями, він крізь сльози промовив: "Сань, спасибі!".
Боєць розповів про порятунок та евакуацію побратима Сергія.
"Зі мною дали у відділення (я був як командир у них), з мого підрозділу бійців. Ми з ними виконували роботу безпосередньо по противнику. Нас засік орківський дрон. І потім почали працювати по нас. Міномет їхній спочатку працював навколо хати. І просто снаряд влітає в кімнату, по діагоналі пробиває цеглу. Вибух. І я розумію, що вони пристрілялися, що будуть прилітати наступні снаряди. Я кажу: "Все, хлопці, відходимо!". І побратим Сергій першим вибігає, і просто туди, у двері, прилітає снаряд. Він всі ці осколки ловить на собі. А я біг другим. А він мене відштовхує і ловить все на собі. Кров тече".
Оборонців контузило. Олександр зрозумів, що надати медичну, тактичну допомогу у хаті він не може, і пораненого бійця треба відтягнути в більш надійне укриття.
"Я його в кущах тампонував. Я ліг біля нього, скидаю йому бронежилет. Дивлюся: а в ньому дірка велика. І я розумію, якщо я йому зараз це скажу, то він просто тут відключиться. І я йому кажу: "Сергію, там фігня, тут царапинка на два сантиметри. я тобі зараз це все тут зроблю". А я розумію, що там не дірка на два сантиметри, а глибше".
Врятувати Сергія допомогло те, вважає командир відділення, що влітку він отримав сертифіковані знання з медицини. Бинтував побратима так, аби не занести інфекцію.
"Коли він лежав на сирій землі, то я коліном своїм підняв спину. Я затиснув бинт у кулаку і просовував, щоб, не дай, Боже, не було бруду на бинтові. Як тільки я йому це зробив, до десь приблизно через дві-три хвилини прибіг третій наш побратим, який трохи затримався, бо робив нам прикриття. Він біжить, а я чую, як його веде дрон. І я розумію, що ми всі під цим листком шиферу. І його привели, і зараз буде прилітати сюди".
"Розумію, що треба буде йти через відкрите поле, посадки, FPV літають"
У цей час по військових почалися прильоти. Олександр по рації сказав своєму ротному приблизне місце і дистанцію, звідки по них працюють росіяни. За кілька хвилин туди полетів розвідувальний дрон, і ротний підтвердив, що дійсно там є позиція росіян і потрібно зайняти кругову оборону.
"Працює снайпер. Само собою в селі йдуть обстріли по хлопцях, контактні бої, дрони скидають. І я розумію, що в цей момент, мабуть, треба було дякувати Богу за життя. О восьмій вечора має заїжджати "броня", яка займалася евакуацією, "мотолига". І коли "броня" їхала посадкою, її щільно крили градами: орківські виходи — "пух, пух, пух…". І ти чуєш політ снаряда — в землю. Але нічого не вибухає. І ми такі лежимо… Я думав, що це молитва так діє", — розповів Олександр.
Він подивився в тепловізійну оптику (знав, що метал світиться чорним) і побачив, що засіяно "Пелюстками". Олександр усвідомив, що йому доведеться тягнути пораненого побратима, а за долі секунди навчити третього, який ніколи не працював з нічною оптикою, щоб він був провідником через мінне поле — цих шістсот метрів.
"Я настільки в собі зневірився, що я ось зараз маю вставати з побратимом, робити ривок і сам про себе говорю слова: "Боженьку, я зараз бути йти цих шістсот метрів, але не я буду йти, а веди нас за руку. І куди б я не пішов, приведи мене до себе". І ми дійсно пройшли мінне поле, — розповів оборонець.
— І я чую по рації, що найближча евакуація зможе заїхати аж о четвертій ранку. Одинадцята ночі… І о четвертій ранку? Сергій зараз кров'ю просто стече. І я відкриваю планшет, вимірюю циркулем, де я, вимірюю точку, куди мені приблизно треба прийти. І я розумію, що мені треба буде йти через відкрите поле, посадки, FPV літають. Ти серед відкритого поля".
Олександр — командир відділення одного з батальйонів 120 бригади територіальної оборони ЗСУ. 120 бригада територіальної оборони ЗСУ
Увесь час поранений Сергій говорив, що не дійдуть. Олександр відповідав: "Повір мені. Ми дійдемо". Адже пам'ятав, що довірився Богові й сказав: "Куди б ми зараз не йшли, а Ти веди мене за руку".
"І ми дійшли. Я прийшов туди й тільки там увімкнув рацію. І мій ротний говорить (от я зрозумів, що мій ротний — золота людина): "Я виїжджаю по тебе!". Він зрозумів, що це його побратими, його військовослужбовці. Він приїхав по нас, доставив нас на штаб. Нас обдивилися, Сергія почали обробляти й він поїхав у госпіталь трішки підлікуватися".
"Не можна навіть ні на секунду помилитися в тому, що щось неправильно робиш"
Олександр зрозумів, що на своєму місці, коли їхали вперше у зону бойових дій. Тоді, о четвертій ранку, колоною просувалися повз триповерховий будинок. Краєм ока військовий помітив, як мати годувала дитину.
"І я бачу цю картину і розумію, що зараз я їду туди й не допущу, щоб снаряд полетів у цей будинок. Що жаліти себе, що не жаліти себе, але ти повинен розуміти, що там за твоєю спиною залишилися сім'ї, і твоя, і сусідні, і ти повинен зробити все для того, аби вони не відчули, що таке обстріл, що таке кров, що таке голод, холод, вологість… Краще відчути мені це на собі й стати для них щитом на деякий час, ніж дати їм це відчути".
Удома на Олександра чекає кохана дівчина. Вона усіляко його підтримує, вірить в нього, хвилюється.
"Я неодноразово говорив слова і я їх дотримуюсь. Бо чоловік це той, хто дав слово і виконав його. По своїх побратимах бачив, що деякі теж дружинам і батькам давали слово, що все буде нормально. Але вони можуть слово дати, а самі в нього не повірити. А якщо ти не віриш там, "на нулі" безпосередньо в самого себе й у свої сили… Противник вірить в себе. Не можна навіть ні на секунду помилитися в тому, що ти щось неправильно робиш. Ти повинен там розуміти, що кожну секунду ти робиш саме те і ти це зможеш зробити", — сказав Олександр.
