Відомий краматорський музикант та фотограф Сергій Савенков в інтерв’ю «Східному проекту» розповів про творчий шлях, музичний проект SA&VA, поділився мріями, а також пояснив чому залишився у Краматорську та змінив професію, щоб зробити рідне місто кращим.
З чого починався ваш шлях у музиці? Це був усвідомлений вибір або ж трапився якийсь випадок, який підштовхнув вас до цього?
Ще в дитинстві я знайшов в гаражі стару гітару, сам її налаштував. Підказати як це робити не було кому, тому я пішов у сусіднє село, купив самовчитель Іванова-Крамського для гітари. Ноти я не розумів, але мені пощастило — мій сусід був з музичною освітою, і він мені все пояснив. Так, самостійно я навчився грати за нотами, а тільки потім почав вчити акорди. Трохи пізніше я почав займатися в Будинку піонерів у Краматорську (тепер Центр позашкільної роботи) і з цього почався мій сценічний шлях.
Як надалі складалася ваша творча кар’єра?
Під час навчання в Краматорському індустріальному інституті (нині Донбаська державна машинобудівна академія) я потрапив до студклубу. Тут я познайомився з багатьма талановитими людьми. Мало хто знає, але один з акторів відомих «Масок» та «Каламбуру» Вадим Набоков, був студентом нашого університету, і я спостерігав перші творчі кроки цього хлопця. Краматорськ свого часу дав світу ще й багато музикантів, дехто досі співпрацює з відомими виконавцями. Також цікаво, що перший рок-фестиваль у Краматорську організувала саме наша молодіжна музична тусовка.
Але через деякий час ми втратили «музичну цноту», якщо можна так сказати. Нас запросили зіграти на шкільному випускному. На той час ми були справжніми рокерами та писали свої пісні, але від підробітку вирішили не відмовлятися. Весь потрібний поп-матеріал ми вивчили за два тижні. Здобули свій гонорар і усвідомили, що виявляється на музиці можна ще й заробляти гроші, і почали грати на заходах та у ресторанах. Так з рокера я перетворився на кабацького музиканта, дуже багато поїздив світом у складі великого колективу. Після того, як він розпався, я повернувся до Краматорська. Деякий час грав у місцевих закладах, а потім почалися 90-ті, тож брався за будь-яку роботу, а музику довелося закинути.
Коли ми більш-менш стали на ноги, відомий краматорський музикант Сергій Каракуц запропонував мені створити свій бенд, ми грали самі та запрошували до нас у місто багатьох відомих українських виконавців. Тоді в нашому місті музичне життя дуже вирувало.
Розкажіть про свій музичний проект SA&VA
Трохи згодом, на одному з театральних вечорів я познайомився з Ярославою Вайс. Я знав, що вона співає в іншому колективі та бере участь у різних театральних виставах. І ось одного разу Ярослава мені надіслала пісню, яку ми спробували зіграти та записали її. Увечері я приїхав додому, прослухав трек та зрозумів, що вийшло справжнє диво. Так ми розпочали спільний проект SA&VA. Спочатку близько року ми грали вдвох, іноді підтягували до роботи різних музикантів.
Потім, коли ми остаточно усвідомили, що це серйозно, почався насичений час, навіть незважаючи на те, що у нас сім’ї та багато власних справ ми завжди знаходили час для музики. Наш колектив став більшим, і всі ми настільки знаходилися на одній хвилі, що нам не треба було щось пояснювати, достатньо було погляду і всі розуміли, що саме потрібно.
Іноді ми грали в ресторанах, але для нас це було як тренування. Це була не наша основна мета. Ми хотіли бути ближчими до народу, безпосередньо з ним спілкуватися, тому брали участь у різних концертах, перфомансах, театральних постановках, співпрацювали з різними громадськими організаціями та з міською владою.
Одного разу ми спільно з Ксенією Ковальовою прийшли до міської ради зі своїми ідеями як популяризувати музичне мистецтво в Краматорську та отримали добро. Взагалі нам дуже хотілося вивести музику на вулиці міста, і я дуже пишаюся, що SA&VA взяла участь у кількох таких концертах. Ми дуже загорілися цією ідеєю, дуже хотілося, щоб наше місто стало ще яскравішим і веселішим.
Ми знайшли свій формат та перейшли до студійної роботи. До нас приходили записуватись люди, яким подобалося співати, школярі, студенти. Але, на жаль, до цього ми прийшли незадовго до початку повномасштабної війни. 28 лютого ми навіть запланували концерт спільно з театральною студією «Стул». Також все минуле літо у нас було розписано.
Ви самі пишете музику та вірші, чи більше зосереджуєтесь на каверах?
SA&VA має свій напрацьований матеріал, який ми планували презентувати краматорським слухачам. Декілька років ми шукали своє звучання і свого слухача, тому весь цей час, звичайно, часто грали кавер-версії пісень. Починати відразу з власного матеріалу — це довгий шлях, а ми, навіть незважаючи на наш запал, люди дорослі. Тому першим завданням була публіка, а згодом свій матеріал. Ми мали свою програму, яка подобалась людям. І ось тільки ми стали готовими до презентації наших власних пісень, все обламала війна.
Чи можливо бути задоволеним своїм заробітком, працюючи музикантом?
На тому, чим ми займалися останнім часом, неможливо було сильно розбагатіти, але заробити, звичайно, можна. Наша музика мала попит, відгук, затребуваність і плюс ми отримували справжнє задоволення, що приємно робили людям своєю творчістю.
Якій музиці особисто ви віддаєте перевагу?
Дивно, але зараз музику не слухаю зовсім. Мені це заважає робити щось своє. Одного разу я почав помічати, що прослухавши музику певного виконавця, я починаю його копіювати, навіть намагаючись симпровізувати. Зараз я намагаюся слухати аудіокниги. Та й навіщо слухати музику, якщо це моя робота? Навпаки, у вільний час треба від неї відпочивати. Хоча іноді я все ж таки переслуховую наші виступи з SA&VA.
Де вас застала звістка про війну? Якою була перша реакція?
Я підозрював, що повномасштабна війна все ж таки почнеться, і навіть попереджав музикантів нашого колективу про це. З початком війни розпочалося бурхливе життя: займалися волонтерством, їздили на передову, і навіть продовжували репетиції. Усю апаратуру ми перевезли зі студії до Ярослави додому та продовжували там грати , записувати пісні. Далі життя в місті стало неспокійним, і кожен почав думати насамперед про себе та своїх близьких, тож усі музиканти роз’їхалися хто куди.
У мене були суперечливі почуття, з одного боку було шкода, що вони їдуть, з іншого – жити у постійному страху це теж не вихід. Тому я зустрів рішення своїх колег з повагою. Зараз у Ярослави та Владлена навіть виходить збиратися на репетиції, чому я шалено радий.
Чим зараз ви заробляєте на життя?
Зараз я звичайний водій аварійки. Спочатку мене відвідували думки, мовляв «я – творча людина і за кермом аварійки», а зараз я дуже пишаюся тим, чим займаюся. Я працюю, допомагаю людям, приношу користь свому місту.
Працюючи, я часто замислююсь чим ми відрізняємося від росіян. У туалет вони ходять над діркою, воду набирають у колодязі, і їх усе це влаштовує. Наші ж люди, українці, звикли жити в комфортних умовах, щоб була тепла вода, електрика, а це все не саме по собі працює. І я дуже радий, що допомагаю налагоджувати комунікації. Я з головою поринув у працю, тому що звик все робити добре. Я хочу підтримувати свій Краматорськ у гідному європейському стані, навіть у реаліях війни. Зараз ми активно готуємось до опалювального сезону, намагаємося зробити все, щоб місто не замерзло.
Чи не відчуваєте ви тривогу, перебуваючи в місті, яке часто обстрілюють?
Звичайно, я відчуваю тривогу та страх, іноді бувають погані передчуття. Тим більше Краматорськ — місто невелике, в одній частині міста приліт – в іншій вікна вилітають, і стає страшно, коли все це відбувається поряд з тобою. Але я намагаюся не піддаватися паніці, намагаюся жити, працювати. Щодо творчості, зараз вона відійшла на задній план, але хочеться сподіватися, що в майбутньому ми ще здивуємо слухачів, хай і дистанційно.
Україна безперечно переможе, я в це вірю. Головне – дожити до цієї перемоги.
Фотографією зараз вдається займатися?
Так, звичайно, намагаюся і зараз брати до рук фотоапарат і щось знімати. Шалено хочеться знімати в тому обсязі, як це було раніше, але зараз теж це виходить нечасто.
Який свій найяскравіший виступ ви пам’ятаєте?
Один із останніх — концерт «За лаштунками», який ми давали у Центрі ветеранів та їх сімей «Поруч». На мою думку, він вийшов дуже сильним і незвичайним. Тоді нам вдалося практично без репетицій підтягнути до заходу інших музикантів і ми зробили акустичний концент. А загалом кожен виступ – це своя неповторна історія. Окремо я хочу відзначити нашу співпрацю з театральною студією «Стул». Нам дуже сподобався цей досвід, коли ми озвучували спектакль і, судячи із відгуків, людям це теж зайшло.
