Художниця з Краматорська Аліса Іванова малює з дитинства і успішно пробує себе в багатьох техніках, її роботи, на мій погляд, щоразу все цікавіше, тендітна художниця ділиться зі світом безмежним обсягом, яким наповнений її такий незвичайний світ.
Про творчість, захоплення вишивкою, навчання у Франції, війну в Україні та багато іншого в ексклюзивному інтерв’ю «Східному проекту».
Як давно ти малюєш і як знайшла в собі цей талант?
Я малюю з чотирьох років. Як зараз пам’ятаю, що взяла просто великий формат паперу й олівець та почала малювати своїх батьків, братиків та собаку. Моя мама побачила це і почала допомагати розвивати цей талант. Коли мені було десять, я пішла в художню школу в Краматорську, що на вулиці Марата, там і почалися роки навчання та пошуку себе як художника. Мені дуже подобалося вимальовувати різні деталі тушшю, візерунки. В художній школі я дуже швидко звикла до необхідного темпу. Мені подобалося малювати рисунок, композицію, живопис і робити різні скульптури, тому швидко все робила і просила свою вчительку аби вона мені поставила нове завдання. З часом брала участь у різних конкурсах, що надавало мені наполегливість, жагу розвиватися.
Після закінчення загальноосвітньої школи я поступила в Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури, яка знаходиться в Києві. Цього року я отримала освітній ступінь бакалавра за спеціальністю «Графіка вільна, оформлення та ілюстрація книги». Ще за два роки до вступу, я їздила на підготовчі курси в академію, а також брала приватні заняття з малюнку та композиції.
Київ для мене був новим містом, шаленим та неспокійним. Мій графік складався з того, що крім загальноосвітньої школи мені треба було їхати на вихідних в Київ і проводити дні малюючи та готуючись до вступу. Настільки я бажала вступити в академію.
Але “не так сталося, як гадалося”. Зголом я вступила, але на контракт, чим була дуже розчарована. Вирішила, що буду намагатися перейти на бюджет та стипендію, бо навчання було дуже дорогим. На першому курсі я прийняла участь у книжковому конкурсі імені Бальзака. Треба було намалювати в будь-якій техніці ілюстрацію до творчості Оноре де Бальзака. Тому не гаяла часу і робила літографію. Літографія — це малюнок на камені, за допомогою якого можна робити багато відбитків.
Майже два місяці працювала разом з майстром над цим проектом. В решті решт, я виграла конкурс і поїхала на навчання до Франції у місто Тур, де саме і народився Бальзак. Але відвідувала французьку академію недовго, бо почалась епідемія Covid-19. Тому мені все одно прийшлося здавати всі екзамени онлайн, як французькі, так і українські, а ще практику. Саме тому цей період для мене був складним. Але кінець все ж гарний, бо я перейшла на бюджет і одразу на стипендію за допомогою відмінних оцінок. Зараз, аналізуючи навчання в академії, я хочу зауважити, що досвід приходить з роками безперервної роботи.
Чи були в тебе індивідуальні виставки?
Ні, нажаль індивідуальних виставок ще не було, але мої роботи можна було побачити на Андрієвському узвізі в музеї Кавалерідзе, який, до речі, був скульптором пам’ятника Артему, що в Святогірську. Також в 2019 брала участь у виставці книжкового бієнале в Будинку художника в Києві.
Де ти живеш зараз?
Продовжую мешкати в Києві. Жила в гуртожитку, але з початком повномасштабної війни була змушена переїхати до знайомих в інший район. Зараз я живу в квартирі разом з хлопцем, тому тут багато місця для творчості й в цілому всього вистачає.
Якою була твоя перша реакція на початок війни в Україні?
Вранці я прокинулася від того, що почула вибухи і одразу в моїй голові виплили флешбеки з 2014 року, коли в моєму місті в Донецькій області почалася війна. Такі ж самі звуки, емоції страху, емоції паніки й нерозуміння що далі буде, що буде з моїми рідними. Але ж тоді мені було всього 13 років, я ще не розуміла наскільки тяжкими будуть наслідки, а зараз ми всі знаємо яке життя дороге, життя близьких та свобода.
Як війна відбилась на твоїй творчості?
Майже ніяк, навпаки я намагалася витягувати себе зі стану спустошення мистецтвом. Початок війни збігся з закінченням бакалаврату, тоді я робила дипломну роботу. Було дуже багато планів, куплені матеріали, але з початком війни стало незрозуміло що буде з захистом диплома і взагалі чи потрібно його буде дороблювати. Тому був півторамісячний застій, потім вже якось потрохи відновили навчання і я почала дороблювати свою роботу. Знайшла нові матеріали, бо прийшлося перероблювати основну техніку диплома, загорілася бажанням зробити щось сильне, щось незвичайне і приголомшене.
У соціальних мережах ти публікувала малюнки та відео, присвячені війні у Краматорську. Розкажи про їх створення і чому вони вийшли саме такими?
В період роботи над дипломом, у нас були ще інші предмети, завданнями яких були етюди, начерки, автопортрети та довільні теми. Так ось, нам дали тему анімації війни в Україні. Кров, кишки, черепа, свиней тощо я не дуже хотіла малювати, тому я вирішила намалювати саме власні емоції у моменти, коли вибухи були десь поряд зі мною. Кожен раз, коли я намагалася сідати робити дипломну роботу, поряд завжди були чутні сильні вибухи, або ж починалася повітряна тривога. То ж зробила анімацію саме зі злим обличчям, бо це було не смішно, страшно і не безтурботно.
Інша моя ілюстрація тісно пов’язана з моїм рідним містом Краматорськ. Вранці 8 квітня на жд вокзал прилетіла ворожа ракета і вбила дуже багато діток та дорослих. Тоді злості не було меж і я намалювала дівчинку з іграшкою, як символ всіх діточок, котрих забрала війна. Я сама пройшла через все це і маю великий досвід, коли твоє життя може за одну секунду обірватися…
Звідки ти взагалі черпаєш натхнення для творчості?
Я дуже полюбляю дивитися на мистецтво різних художників в інтернеті. Через Інстаграм, Пінтерест, Art Station та інші. Надихаюся роботами інших художників і саме так з’являються нові ідеї та бажання. Або ж інколи ідеї приходять самі у голову, хочеться відразу намалювати їх.
Як ти захопилася вишивкою?
Ще з часів школи полюбляла вишивати хрестиком, а потім якось закинула цю справу. Темою диплому в нас була дитяча книжка, треба було проілюструвати та оформити її. Я хотіла робити ілюстрації вишивкою гладдю. Але після початку війни переробила трохи техніку, бо часу залишалося мало. Потім багато бачила в інстаграмі майстрів, які дуже гарно вишивають тварин (собаки, кішки, пташки), мені так сподобалося і я подумала чому б мені не спробувати вишити саме когось. Пройшов деякий час і в моєї подруги був день народження, я не знала що подарувати і вирішила зробити сюрприз — футболку з вишивкою її домашнього улюбленця. З того часу й почалося моє одне з улюблених справ і хобі.
Чи створюєш ти роботи на замовлення?
Так, саме з того часу я почала рекламувати свої вишивки, так і з’явилась одна з теперішніх постійних клієнток, чому я дуже рада. Майже у всіх друзів є моя вишивка, це мабуть найприємніше, коли рідні люди бачать, носять мою частинку душі. Щодо того, як придбати мої роботи, то я вишиваю на замовлення який завгодно вам малюнок. В мене є інстаграм, а також телеграм. Якщо зацікавило або є питання, то пишіть туди, з радістю відповім.
А що подобається малювати особисто тобі?
Мені дуже подобається малювати портрети людей, іноді їдеш у метро і продивляєшся кожного пасажира, кожну рису обличчя. Мабуть це дивно звучить, але для художника це важливо, бо я запам’ятовую риси і потім можу відтворити портрет. Саме таким чином потім формується фантазія. Не можу без дрібних деталей, просто обожнюю вимальовувати волосся, губи, очі — це як наркотик. Також дуже мрію працювати у геймдейві, а саме малювати персонажів для відеоігор. Тому люблю скетчити різних істот: гномів, орків, дворфів. Для мене це наче хобі. В майбутньому хочу працювати 2D художником, малювати різних персонажів та займатися улюбленою вишивкою в вільний час.
Малювання, на твій погляд, це талант чи цьому можна навчитися?
Я вважаю,що талант можна розвивати, а можна й ні, все залежить від тебе самого. Якщо є бажання, опір, жага до здобуття професійності, терпіння, бажання сприймати й аналізувати помилки, то двері завжди відкриті. Якщо в людини є бажання, то малюванню можна навчитися і талант прийде з часом, бо народжуємося ми однаковими. Проте, якщо в людини є талант до чогось, тобто одразу він знає чого хоче, що йому цікаво, до чого тягнеться серце, то їй набагато буде легше йти до професійності та майстерності бажаного інтересу.
