За інформацією: Суспільне Дніпро.
Прифронтове Водяне на Дніпропетровщині. Суспільне Дніпро
Галина мешкає навпроти оселі, в яку влучили. Жінка говорить: у будинку жили чоловік з дружиною та донькою, збиралися евакуюватися.
"Вони 15 листопада збиралися виїжджати, машина мала приїхати. Вони доньку відправили до міста, а в ніч з 14 проти 15-го — прилетіло. Такий свист був, тоді як гахнуло. Я відкрила очі — така заграва була Це жах. Горів будинок. Ліду (дружину — ред.) прикидало, її з-під тих завалів відривали. Постраждала вона дуже, опіки великі в неї були", — розповіла Галина.
Зруйнований через влучання «шахеда» будинок Лідії. Суспільне Дніпро
Вона додала: сама з чоловіком виїхали на деякий час до дітей, а нині повернулися додому.
"Приїдемо сюди, поживемо, чуємо – бахкає дужче – на машину і поїхали назад. Їздимо туди-сюди… Поки тут тихо, якось так тихо, що аж страшно.. Не знаєш, що з хатою буде. У нас ще багато тут людей – і сусід наш, кум, приїжджає додому теж, підтоплює будинок. Другий сусід так само – туди-сюди. А є люди, яким нема нікуди поїхати", — сказала жінка.
Галина з чоловіком. Суспільне Дніпро/Ілля Кононов
Леонід також навідується до свого будинку. За словами чоловіка, з дружиною виїхали до дітей.
"Воду раніше завозили, а зараз вже ніхто не возить. У колодязі вода погана. А таку питну – або в магазині купують, або таку треба кип'ятити двічі – щоб її можна пити… Ну куди тікати, як я тут виріс, родився? Щоб того Путіна давно черви їли, і отих, хто за нього воює. Щоб сто разів вилізло боком оце, що вони творять. І щоб їм і їхнім родинам – щоб вони знали, як нам живеться", — сказав він.
Житель Водяного Леонід. Суспільне Дніпро/Ілля Кононов
Анатолій поки залишається у селі. Чоловік показав гуманітарну допомогу, яку привозять. У наборі — крупа, борошно, цукор і хліб.
Житель Водяного Анатолій. Суспільне Дніпро/Ілля Кононов
"Мені 86-й рік. Живу із самого початку тут. Курочка є, котик, песик. Мав дружину та трьох дітей. Найменший син ось перед війною вмер, а один живе поруч, дочка в Дніпрі. Жінка вмерла, шостий рік вже немає… Я сиджу й сидітиму. Я одну війну – 1945-й пережив, ніде не виїжджав. І тепер – нікуди не поїду", — додав він.
Читати ще
Читати ще
«Тут вже нічого немає — самі розвалини». Пʼятьох дітей та їхніх мам евакуювали з прифронтового Чаплиного
Читати ще
«Куди я буду тікати? Вже доживатиму тут вік». Репортаж з прифронтового Антонівського на Дніпропетровщині
