За інформацією: Суспільне Чернігів.
Сєргєй Карась. Суспільне Чернігів"Десь у років сім, коли я навчився читати, мені показали моє свідоцтво про народження, а це було ще радянського зразку свідоцтво про народження, а там була національність батьків. Мама росіянка, тато – українець. А я запитав, а хто тоді я? Мені сказали, що ти можеш обирати сам. І відштовхуючись від того, що прізвище у мене Карась, а воно не підходило російському оточенню. Умовно був би я Карасьов, я би прийняв інше рішення. А я вирішив, що я українець. У сім років я не думав, що це буде світоглядний вибір", – розповідає Сєргєй Карась.
З 2012 року по 2015 рік Сєргєй Карась був у діаспорному русі, членом оргкомітету українського молодіжного форуму Росії. Це була структура, що об’єднувала українців в Росії. У грудні 2013 року після силового розгону студентів на Майдані в Києві, чоловік вийшов на пікет на підтримку Євромайдану.
Сєргєй Карась з прапором України на вулиці Майдан у місті Володимир (РФ) на День Незалежності України у 2016 році. Сєргєй Карась
"З 2014 по 2017 рік – це період моєї абсолютної міграції і самотності, бо ти не міг знайомитися з новими людьми по факту, бо всі взаємостосунки обривалися на запитанні «Чий Крим?», бо воно було для мене ключовим. Ніхто на роботі раніше не згадував про Крим, а тут виявилось «Крим наш, а за Севастополь глотку порву». Вони казали: «Ти розумієш, що Путін піде, а Крим залишиться?». І ось цю логіку я не міг розуміти абсолютно. І ось тоді я зрозумів, що мені тут не місце, я себе тут не знайду".
У грудні 2016 року Сєргєй Карась переїхав жити до Чернігова. Перший час його рішення підтримували батьки та молодша сестра. Спілкування з рідними припинилося, коли вони зібралися провести відпустку в тимчасово окупованому Криму.
"У 2020 році, вони мені не оголосили, що вони вирішили поїхати в Крим. Знову для розуміння, у моїй родині ніколи ця тема не піднімалася. Тому говорити про сакральність Криму, це точно не про мою родину. І ще тоді, я їм казав, що якщо ви поїдете, це значить, що Ви від мене відмовились. І батьки, і сестра вирішили поїхати. Після цього я вважаю, що вони від мене відмовились".
Сєргєй Карась і дівчата в українському вбранні у Києві у 2015 році. Сєргєй Карась
"Не володіти українською мовою в Україні – соромно"
В родині Сєргєя всі розмовляли виключно російською мовою, а тому українську доводилося вчити самостійно. Йому довелося багато читати й переглядати відео українською мовою.
"Мова має значення, вивчити українську цілком реально, це доводить мій приклад. Мені просто здається не знати українську мову в Україні, і не володіти українською мовою в Україні, ось це соромно".
З 2016 року, після переїзду Сєргєя до Чернігова, він говорить виключно українською мовою. Березень 2022 року він провів у блокадному Чернігові під обстрілами без можливості виїхати з міста. Після відступу росіян з Чернігівщини він вперше за чотири роки написав батькам, які живуть в Росії.
"Після облоги Чернігова я дав знати, що я живий, що я не помер, але глобально ми з ними не спілкуємось. Дуже багато людей писали в перші дні повномасштабного вторгнення. Про мене згадали всі: одногрупники, друзі знайомих, загалом багато людей писали, що я, де я, після того, як в Чернігові закінчилася облога, то писати перестали. Я не знаю наскільки безпечно, це є саме для них. Я більш-менш у безпеці, з точки зору впливу російських спецслужб. Вони в Росії перебувають у небезпеці, бо я знаю на власному прикладі, що всі публічні українці в Росії починаючи з 2014 року «на олівці»".
Посвідчення закордонного українця в руках у Сєргєя Карася. Суспільне Чернігів
"Я не відчуваю себе «своїм» і не впевнений, що відчую"
У 2020 році журналіст Сєргєй Карась подав документи на отримання українського громадянства.
"У березні 2021 року мої документи опинилися в Офісі президента, але не завжди так, але в моєму кейсі лише президент може дати громадянство своїм указом. Мені почали приходити листи за підписом Олега Татарова. І ось тут треба розуміти, що коли у 2013 році у грудні я в Росії виходив на пікет на підтримку Євромайдану і підтримував протестувальників, то Олег Татаров був на іншому боці, на боці влади Януковича і розповідав, що стріляють в потиличну зону, а тепер наскільки я розумію, то саме ця людина по факту вирішує чи надавати мені українське громадянство, чи ні. І це таким чином така певна архііронія. Тим, хто обрав життя в Україні, то лупайте цю скалу, я хочу сказати. Іноді здається, що нема сенсу, але сенс напевно таки є. Лупайте цю скалу, не здавайтеся, ви не самі".
"Я виріс на українському футболі, я їхав здійснювати свою мрію"
Олександр Гребенников – PR-менеджер футбольного клубу "Чернігів", громадянин Росії, який чотири роки живе в Україні. До 2020 року більшість свого життя прожив у столиці Росії — Москві.
Олександр Гребенников. Суспільне Чернігів
"В мене була там непогана кар’єра, я був аташе кількох збірних U-16 та U-21, я їздив по світу, дивився як живуть люди, мені це було цікаво дуже і в певний момент я вирішив спробувати за кордоном роботу. В Україні хотів мешкати десь з 2014 року, ще з часів революції Гідності, бо мене це дуже надихнуло, коли я побачив, що вільна Україна, вільні люди, вони можуть самостійно обирати своє майбутнє, що в них можуть бути надії на європейську інтеграцію, вони можуть мати вільні ЗМІ".
Наприкінці 2020 року Олександр розіслав резюме футбольним клубам з пропозицією співпраці. На резюме відгукнувся ФК "Чернігів". У січні 2021 року чоловік приїхав в Україну познайомитися з клубом, а у травні переїхав остаточно.
"Я ніколи не сидів у в’язниці, але в мене було таке враження, що я багато років там провів, і ось зараз я потрапив на волю. Я поставив собі за мету, що я маю вивчити українську мову, бо це повага до будь-якої країни, якщо ти десь мешкаєш, навіть неважливо де, США, у Німеччині, у Польщі. Я її ніколи спеціально не вчив, я її “нахапався”. Я багато років слухав українську музику, ще живучи там дивився українські фільми і серіали, ток-шоу, футбол так само, виходить що ти запам'ятовуєш якісь слова, якісь речення, коли постійно чуєш якусь мову".
Під час блокади Чернігова думав про самогубство
24 лютого 2022 року на своєму мобільному телефоні Олександр побачив 20 пропущених дзвінків від батька, ще стільки ж від мами. Його родина проживає в Росії, проте, вони підтримують зв’язок.
"Всі ці роки, що робила Росія в Україні, це жахливо. По-перше, це злочин міжнародного права, по-друге, злочин з будь-якої моралі, це бандитський підхід із середньовіччя, тому як це можна оцінювати інакше. У Крим я ніколи не їздив принципово, бо це неможлива для мене історія якось. Я не відвідував ніколи тимчасово окуповані території".
Олександр Гребенников у підвалі під час блокади Чернігова. Олександр Гребенников
У березні 2022 року Олександр залишився у блокадному Чернігові. Тоді через загрозу окупації міста чоловік вперше подумав про те, яке місце у квартирі витримає мотузку.
"Я подумав, що якщо я вже опинився в такій ситуації, то треба допомогти собі, всім тим, хто перебуває поруч, тому що виявився в мене дуже гарний колектив сусідів, ми працювали, облаштували підвал, діставали гуманітарку для людей похилого віку, ходили її розносили, саме про страх не було часу думати. В мене були думки, а що раптом буде зі мною, якщо буде окупація? І ось тут мене прибило. Бо для них я зразковий зрадник, тому тут було прям моторошно. Коли я не зміг виїхати, я зрозумів, що вже нікуди не дінусь і якщо мене буде хтось розшукувати, то краще щось із собою зробити, щоб неможливо було застосовувати тортури до мене, чи будь-що. В мене був такий план, що в мене вдома було місце, де мотузка могла витримати, були такі думки, але зрозуміло, що це був крайній крок, якщо взагалі немає шансів. Хоча були думки й пішки вибратися в сторону Києва, покажу на блокпосту свою посвідку українську, але це був план на останній випадок".
"Я жодного дня не відчував себе в Україні чужинцем"
За чотири роки життя в Україні, розповідає Олександр, він відчуває себе вдома.
“Я жодного разу не відчував себе чужинцем, мене завжди нормально сприймали люди, без жодних негативних моментів, звісно були жарти, але жарти, це нормально. Я відчуваю себе вдома, я маю улюблену роботу, улюблену дружину, маю мрію про майбутнє, ніколи не стикався з негативним ставленням до себе. Навіть коли зараз перетинаєш блокпост і показуєш документи, то все спокійно”.
Олександр Гребенникові біля підвалу у Чернігові. Олександр Гребенников
Одного дня Олександр мріє стати громадянином України.
"Я люблю Україну за те, що, бо мені подобається сама по собі українська ідея. Коли буває так, що у розмовах, або люди різні сперечаються, у чому є українська ідея? Я її знайшов у дуже і дуже простій фразі «Українська ідея, це відчепіться, будь ласка, від нас усі. Я надихався подіями Революції гідності, а зараз звісно надихає боротьба з таким потужним ворогом. Я не можу уявити собі ситуацію, що я поїду кудись. Бо я, по-перше, розглядав це, як якусь зраду. По-друге, я хочу жити саме тут. І пройти весь цей шлях, якщо так можна з Україною до кінця".
Олександр Гребенников та його татуювання. Суспільне Чернігів/Олександр Гребенников
Скільки громадян Росії проживають на Чернігівщині?
Станом на 1 грудня у Чернігівській області проживає майже 5 з половиною тисяч громадян Росії, що мають посвідку на постійне проживання в Україні, ще 10 громадян РФ мають посвідку на тимчасове. Такі дані повідомили в управлінні державної міграційної служби в Чернігівській області.
Від 1 листопада 2022 року, Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану".
Постановою, зокрема, передбачено, що на період дії воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення або скасування територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС зупиняється розгляд заяв громадян російської федерації про оформлення дозволу на імміграцію, оформлення та обміну посвідок на постійне чи тимчасове проживання, поданих до набрання чинності цією постановою. Крім того, громадянам РФ відмовлятимуть у прийнятті нових заяв.
