За інформацією: Суспільне Вінниця.
Асистентка розробляє руку Павлові. Суспільне Вінниця
Військовий отримав поранення під Куп’янськом, неподалік села Сеньківка, 2 листопада 23 року.
"Провели штурм, йшов за іншими людьми. Вийшло так, що кинули гранату, а я не встиг заховатись. І осколок потрапив ззаду в шию, пошкодив, контузія головного мозку. Дружині сказали: "Готуйтесь, він не буде ходити, все, крапка". Я шість місяців був повністю лежачим, я ні поворухнутись, нічого взагалі не міг. Дружина і перевертала, і в туалет і з туалету — все", — сказав оборонець.
На Вінниччину Павла евакуювали практично на другий день після поранення. Тоді він був нерухомим, розповіла лікарка фізичної та реабілітаційної медицини Юлія Поліщук.
"Напочатку Павло просто лежав у ліжку. Він не міг рухати ні верхніми, ні нижніми кінцівками. Отримав травми шийного відділу хребта, забій головного мозку. Це п'ятий подвійних дужок", — розповіла лікарка.
Павло на тренажері. Суспільне Вінниця
Не здавалися ні дружина, ні медики, ні він. Тривала щоденна реабілітація принесла свої результати: заняття в басейні, тренажери, масажі — поставили бійця зі спінальною травмою на ноги, розповіла асистентка фізичного терапевта Надія Пилипчук.
"З Пашею ми почали займатися давно. Спочатку ми його навчили сидіти, почали робити перші кроки, він почав ходити. Зараз ми працюємо для зменшення спастичності, покращити амплітуду рухів, збільшити м’язовий тонус", — сказала Надія Пилипчук.
"Розробка рук допомагає дрібній моториці: сам їсти пробую, ложку можу сам тримати", — розповів оборонець.
Після масажу Павло сам піднімається на ноги та взуває кросівки. Він сказав, що колись це робив за лічені секунди, а сьогодні докладає чималих зусиль.
Павло Сухолитка. Суспільне Вінниця
Військовий виконує всі завдання медиків, розповіла Надія Пилипчук. На біговій доріжці, зокрема, Павло займається щодня: без нарікань і скарг, що важко.
"Воно спочатку важко, але тоді розумієш, що з кожним днем все краще й краще. Сім’я… Щоб далі міг не бути тягарем для сім’ї, щоб міг працювати".
Родина — то найбільша мотивація і жити, і боронити Батьківщину, сказав Павло.
"У мене дружина, в мене дитина — стимул. Якщо не я, то той відкупиться, той відкупиться, а хто піде? Дружина і син. В мене є син. Я знаю, що мені потрібно його на ноги поставити. В мене є жінка, яку я люблю. Все".
Павло розробляє руку. Суспільне Вінниця
На руці у Павла напис англійською "Ніколи не здавайся". Він розповів, що цей девіз нерідко додавав сил і не давав впасти духом.
"Здаватися? А смисл? Потрібно весь час іти вперед. Не можна здаватися, бо якщо здасися, ти себе закопаєш", — розповів Павло.
Понад усе він мріє поїхати додому до дружини та синочка на Святвечір — 24 грудня. Тоді ж у нього й день народження. Останніх чотири роки відзначав його то в частині, то в окопах, то в шпиталі. А хочеться — в колі рідних, сказав оборонець.
