За інформацією: Суспільне Суми.
Вікторія Кіт — мати загиблого військового Максима Кота біля його могили. Фото: Суспільне Суми
На одній зі сторін пам’ятника, він зображений біля мотоцикла. Вікторія розповідає: син купив його, знаходячись на службі: "Йому хотілося поїздити на такому. І купив, але не поїздив".
Пам’ятник біля могили військового Максима Кота. Фото: Суспільне Суми
У квартирі, де нині живе сім’я загиблого Максима Кота створили пам’ятний куточок. "Це нам передали його форму, в якій він воював, це що залишилось з його речей у нас. Це його нагородили. Вручили йому орден. Це він служив у нас в 95-тій окремій штурмовій бригаді. Він пройшов у нас з Миколаєва з початку війни Херсон, Вознесенськ. Він там був. А потім його перекинули в Харківську область, де і загинув у Довгенькому, в Ізюмському районі", — розповідає мати Максима.
Загиблий військовий Максим Кіт. Фото: Суспільне Суми
На згадку про старшого сина та онука в родині залишились фотоальбоми з його світлинами. Деякі із них, зі служби у війську, Вікторія розповідає: "Це тільки в армію пішов. Це в учебці ще. Це отримав берет, який він дуже хотів. Це берет, як він казав: мама, потом і кров’ю отриманий".
Перегортаючи фотоальбом, та розповідаючи про службу Максима, жінка зупиняється на одній зі сторінок та говорить: "Це остання фотографія його з хлопцями. Це першого червня він сфотографувався і нам відправив. Бо ми йому якраз посилку передали, так він відправив, що посилка прийшла".
Фото з архіву Вікторії Кіт
Служити Максим пішов у 2021 році, закінчивши вище професійне училище і здобувши професію зварювальника-автомеханіка. "Ми й не знали, що він проходить комісію в армію. Він сам сказав: я хочу. Ще й бігав, як мені потім сказали в центрі комплектування, що хочу тільки в 95-ту. Десантником хотів бути, щоб ним пишались. Ми і так ним пишались, і до цього", — згадує жінка.
На початку повномасштабного вторгнення Максим служив у складі 80-ї бригади і знаходився в Миколаєві. "Він і кулеметником у нас був, і гранатометником. Він казав: мам, ми вчились прямо "на ходу", — говорить жінка.
Загиблий військовий Максим Кіт. Фото: Суспільне Суми
Вікторія розповідає, при спілкуванні з нею про службу Максим завжди відповідав, що в нього все добре: "Все в нього добре, руки-ноги цілі, це саме головне. Це те, що він розповідав. Це батькові, брату він міг розповісти: що й до чого. А нам з бабусею: все добре. Бабусі так взагалі кричав: ти зараз плакати почнеш, я тобі й дзвонити не буду. А я кажу: сину, я тримаюсь, а потім поплачу. Він казав: я не люблю, коли плачуть".
І все ж деякими подробицями з передової хлопець ділився: "Їх накривали і фосфором і усім на світі – це мені ще Максим розповідав. Що казав, не раз він прокидався від того, що їх засипали землею. Що вони ледве вилазили з окопів. Дуже їх засипали там. Розказував, що виставив з окопу берці, щоб підсохли. На ранок прокидається, а там і підошов немає з тих берців".
На початку червня минулого року Максим перестав виходити на зв’язок із рідними. "Він часто не виходив на зв’язок. Ми чекали, поки він зателефонує. Смс-ки то я писала йому. Але в його брата 6-го червня день народження. І ми не могли зрозуміти, чому він не виходить на зв’язок. Не може бути такого, щоб він не привітав брата – такого не могло бути. І ми вже знали, що щось трапилось, відчували таке. А сьомого числа нам вручили, що він загинув. Хоча, я не вірила. Довго не могла в це повірити. Я ж кажу, це в нас не перший раз, він тижнями міг не виходити на зв’язок. А тоді виходить: мам, все нормально..просто нас перекидали..", — згадує Вікторія.
Вікторія Кіт — мати загиблого військового Максима Кота. Фото: Суспільне Суми
Максим Кіт загинув 3 червня, виконуючи бойове завдання біля населеного пункту Довгеньке на Харківщині. Найважче, згадує Вікторія, було чекати, поки тіло сина привезуть додому: "Чекати, я казала, це найгірше. Знаєш, що загинув і чекаєш.. це саме гірше. Ти не можеш прийти до тями, ти не можеш нічого.. ні ночами не спиш, нічого.. А вже як привезли, як побачили, що це точно він.. вже як поховали, тоді трохи легше – що ти вже знаєш, де він. Що ти вже можеш прийти, прихилитись до нього, побалакати з ним".
Бойові побратими Максима, розповідає жінка, порівнювали її сина з котом. І не лише через прізвище:"Через те, що вісім разів Максима, за їх відомостями записували в двохсоті. А він загинув, як натуральний кіт, прізвище в нас таке, на дев’ятий раз. І хлопці не могли повірити в це". З побратимами Максима Кота його рідні спілкуються й нині
У Роменському ліцеї №1, де навчався Максим Кіт, створили Зал мужності і Слави. Один зі стендів присвячений Максиму.
Фото: Суспільне Суми
ми вирішили помістити його фотографію у куточок і продовжувати цю роботу: збирати матеріали про наших випускників, які зараз воюють, про наших батьків і тут розміщати на стендах, для того, щоб наші діти знали своїх випускників, батьків і пишалися ними", — розповіла колишня класна керівниця Максима Кота Ольга Телевна.
Ольга Телевна — колишня класна керівниця Максима Кота. Фото: Суспільне Суми
"Це був відповідальний хлопець, роботящий. Якщо йому якусь справу доручи, то лишній раз не треба було нагадувати. Ну, звичайно, як і в будь-яких підлітків були в нього якісь каверзи, але він ніколи не ховався за спини інших, говорячи: це не я. Він завжди зізнавався і намагався виправити свої помилки. І, звичайно, сум і біль в душі, усвідомлювати, що такого молодого, світлого юнака, а вже його немає серед нас. Йому б ще жити, розвивати Україну", — згадує жінка про загиблого.
Водію мінометної батареї 95-тої окремої десантно-штурмової бригади Максиму Коту назавжди залишиться 19 років. "У кожного своя ноша. Як то кажуть, що бог дає людям все те, що вони можуть витримати, то я думаю, що так воно і є. А перемоги хочеться. Перемоги дуже хочеться. Хочеться, щоб усі хлопці повернулись додому живими. Хочеться, страшно як. Я кожного дня молюсь, щоб хлопці повернулись, щоб закінчилась війна і щоб була перемога", — сказала мати загиблого Вікторія Кіт.
Читати ще
Читати ще Останнє його повідомлення: «Все буде добре, все ок». Мама загиблого Дениса Ткаченка розповіла його історію
