Бердянка Юлія Гаманець – візажист, майстер з оформлення брів і перманентного макіяжу. Дівчина покинула рідне місто та власну студію краси в Бердянську через окупантів і відкрила бізнес за кордоном. В інтерв’ю «Бердянськ 24» вона розповіла, як наважилась почати все знов та поділилася своїм досвідом підприємництва у незнайомій країні.
«Знайду житло, перечекаю і поїду додому»
В перший день повномасштабного вторгнення Юлія, як і всі бердянці, прокинулася від гучних вибухів. З речами першої потреби та документами чоловік вивіз їх з сином до сестри у Запоріжжя, а сам повернувся додому.
«Йому потрібно було повернутися, бо батьки, бо взагалі все отак покинути за півгодини та поїхати неможливо. Він займав таку посаду на заводі, що не міг залишити людей, які йому підпорядковувались. Тому мав повернутися. Так ми тиждень побули у сестри. Ми з підвалу не виходили, можна сказати. І вже останні два дні, коли почали бомбити атомну, я вирішила, ні з ким не погоджувала, просто сказала, що їду кудись, не знаю куди», – згадала Юлія.
Перші дні масштабного нападу росії
Дівчина поділилася, що знайомі кликали її в кілька країн, зрештою на початку березня 2022 року вони з сестрою та дітьми поїхали до Польщі, бо «ближче додому». Як тоді здавалося, на пару тижнів перечекати.
«Заспокоїться за два-три тижні та ми повернемось додому, якось так ми думали. Вночі переходили кордон пішки з сестрою і з двома малими. На вокзалі в Кракові це був такий шок, коли на вокзалі ти не можеш підійти до каси, бо люди сплять на підлозі на картонних коробках, на сумках, на валізах. Я розуміла, який наплив людей у великих містах. І це все були українці», – згадала бердянка.
Через наплив біженців знайти житло було дуже важко. В цьому Юлії допомогли соціальні мережі.
«В Інстаграмі написала, що я в Польщі шукаю житло, може хтось щось чув. І мені підписниця написала: Кротошин, приїжджайте, тут є житло. Я не обирала собі місто, де хочу жити, класно розвиватися, все інше. Мені було все одно, бо була сестра та двоє дітей. Я розуміла, що відповідальність на мені, бо я їх витягла всіх. І я чомусь думала, що знайду житло, перечекаю і поїду додому. Яка різниця в якому місті?», – зауважила дівчина.
Місто Кротошин (Krotoszyn) у Польщі стоп-кадр з відео на Ютубі
Влаштувалася на роботу через перекладач
Проте час минав, ситуація на фронті не змінювалася та зрештою прийшло усвідомлення, що треба адаптуватися.
«Тут було вже багато українців. Люди щось роблять: документи, кудись біжать, якісь черги займають. Кажу сестрі, треба щось може й нам зробити якісь документи? За два тижні зробили песеля (ідентифікаційні номери в Польщі – ред.). Песеля є, діти сидять вдома, нічого не зрозуміло, нічого не закінчується. Влаштували мого малого в садочок. Ми ходили в Україні в перший клас, а тут не брали, бо йому шість, а перший клас з семи (років – ред.). Доньку сестри до школи влаштували. І розумію, що треба мені щось робити, бо сидіти вдома, проїдати гроші – це теж ненормально», – розповіла Гаманець.
Знайти роботу в чужій країні та без знання мови здавалося нелегкою задачею.
«Я на ОЛХ зайшла, думаю: подивлюсь, може кудись на фабрику. Одразу у мене такі думки були, що до салону не піду. Але я розуміла, що мене візьмуть у будь-який салон працювати. Проте немає польської взагалі, нічого не розумію, нічого не можу сказати. Я виписала українською, а потім переклала на польську та вивчила заїжджені фрази, які можна використовувати під час роботи з клієнтом», – розповіла переселенка.
Українськи в б’юті індустрії набагато професійніші за полячок
Дівчина знайшла оголошення про пошук майстра манікюру, але вирішила все одно спробувати влаштуватися на роботу.
«Все через перекладач. Вона мені пише, що мені потрібно на нігті. Я кажу, що такі класні брови роблю, що я тобі дуже потрібна. Вона мені каже, покажи свій інстаграм. Двічі його погортала і каже: беру. І отак я залишилась в салоні. Вона мене ще два-три тижні чекала, поки я закупила всі матеріали з нуля. Тут взагалі нічого не могла знайти нормального, брендів, до яких я звикла, тому все замовляла з України», – поділилася Юлія.
Бровістка розповіла на яких умовах працювала в польському салоні.
«Віддавала їй (господарці салону – ред.) 40% (прибутку – ред.) з кожного клієнта. І мала умову зліценію, яка не передбачає відпустки, лікарняного. Ти працюєш погодинно. Години вона ставила такі, які їй заманеться. Я пам’ятаю, перший тиждень заробила 80 злотих. Боже, яка я була щаслива, що на наші гроші то 800 гривень», – поділилася переселенка.
Як відкрити салон краси в Польщі?
Через рік роботи в наймі Юлія зрозуміла, що за відсоток, який віддає господарці салону, вона могла б відкрити власний.
«За кабінетик площею 10 м кВ віддавала 2 500-3 000 злотих. Ми там пофарбували стіни, купили меблі. Я так собі порахувала, скільки я за рік віддала грошей, що могла просто винайняти собі окремий кабінет, сплачувати податки та все. Воно те на те буде виходити, але ти сама собі господарка, як це було вдома. Тут салонів було дуже мало, нормальних взагалі не було. У них рівень сервісу, професіоналізму майстрів дуже низький. І якщо вони чують, що українка щось робить, то просто біжать, бо знають, що краще за нас ніхто нічого не зробить», – наголосила бровістка.
Інтерʼєр салону краси, що відкрила Юлія в Польському Кротошині — «GAMA Barbie shop»
Дівчина поділилася, що відкрити власну справу в Польщі після початку повномасштабного вторгнення та напливу українських біженців стало легше.
«Вони дозволили українцям відкривати ФОП. Тут називається одноособова діяльність. І дуже швидко, за один день ти можеш її відкрити. Податки великі дуже. 23% я плачу тільки НДС, 12% подохідний і 9% як соцстрах, пенсійний фонд. Найважче було дотриматися санітарних норм. У нас було завжди чисто, і сухожари, і обробка інструментів. Але тут, щоб відкрити салон, треба було спочатку знайти приміщення, потім архітектора, який намалює проект до твого приміщення для санепідемстанції. В кожному кабінеті має бути прямий доступ до води, від квадратури залежить скільки буде санвузлів. Мають бути окремі зони стерилізації, автоклави. Сухожари (апарати для стерилізації інструментів – ред.) наші тут не працюють. Автоклав коштує 7 500 тисяч злотих», – розповіла бердянка.
На відкриття салону краси в польському Кротошині та курси з підвищення кваліфікації Юлія витратила близько 20 тисяч доларів. Зараз у неї працює три майстри. Вона зазначила, що для відкриття маленької студії для однієї людини потрібно не більше 5 тисяч доларів.
Салон краси «GAMA Barbie shop»
«Поляки – люди з великим серцем»
Юлія наголосила, що дуже задоволена прийомом поляків і їх ставленням до українців.
«Перше враження від поляків – люди з великим серцем. Я була шокована тим, як нас зустрічали ще на кордоні, як дітям давали якісь рюкзаки, вони бачили наші перелякані обличчя, вони плакали разом з нами, вони за руку тебе вели в автобус. Українці самі зараз змінили враження про себе, це лише наша біда та наша проблема. Ставлення поляків змінилося не тому, що вони так хочуть, а тому, що українці почали себе не дуже гарно поводити. І навіть тут, в маленькому місті, я можу робити такі висновки, що коли ти хочеш сісти на голову та ноги звісити, то звичайно про тебе буде мінятися враження. Я знайома тут з одним поляком у нашому місті, який прийняв вісім українок з дітьми. У нього великий будинок, як багатоквартирний і він до себе їх безплатно поселив, деякі досі живуть», – розповіла Гаманець.
Дівчина додала, що в Польщі видавали й гуманітарну допомогу.
«Виходиш з супермаркету, стоять візки продуктів, засобів гігієни, які ти міг просто взяти безплатно. Були гуманітарні пункти, де давали речі, їжу. Ми там нічого не брали жодного разу, бо були жінки з трьома-чотирма дітьми, були жінки, які виїжджали з чужими дітьми. Є жінки, які виїхали з маленькими дітьми та вони не можуть іти на працю. Їм треба якось жити, а ти розумієш, що можеш сам собі заробити», – зауважила дівчина.
Попри вкладені в бізнес кошти та сили, після деокупації Бердянська Юлія налаштована повернутися додому.
«Я хочу додому. У мене там багато чого є. Будинок. Ну і в першу чергу там мої батьки та чоловіка. Не обговорюється, туди треба повернутися однозначно. Ну і я не можу жити без моря, чесно. Це для мене стрес. У нас тут є маленьке озеро, мені потрібно приїхати туди погуляти хоча б трошки біля води. Море – це все», – поділилася дівчина.
Син Юлії намалював бичка
