За інформацією: Суспільне Чернівці.
Галина на акції на підтримку полонених та зниклих безвісти у Чернівцях. Фото надала Галина
Аби перевірити, чи чоловік справді потрапив у полон, Галина їздила в колонію в Оленівці й мала із собою передачу з короткою запискою.
"Там треба написати заяву й перерахувати все, що ти привезла. Якщо людини такої немає, то вони це не приймуть. Тобто я хотіла поїхати і дізнатися, є він там чи немає. В мене передачку прийняли", – каже дружина військового.
"Думали, що нас везуть розстрілювати"
Перш ніж потрапити в Оленівку, Галині довелося пройти допити – так звані "ДНРівці" дві доби утримували її без їжі та води. Перевіряли телефон, допитували про те, чи чоловік військовий.
"Нас вивели в коридор, зв'язали руки скотчем, посадили в автобус і кудись повезли. Це було страшно. Нам сказали, що повезли у якийсь фільтраційний табір. Ми думали, що нас везуть розстрілювати, бо нам увесь час казали, що нас потрібно розстріляти, адже ми нелюди, "укропи", – розповіла Галина.
Галина долучалася до акції на підтримку полонених у Швейцарії в день відкриття Саміту Миру у 2024 році . Фото надала Галина
Крім Галини, там були й інші цивільні. Жінка вигадала легенду про своє розлучення із чоловіком-прикордонником, але її зафіксували як причетну до АЗОВу. Однак відпустили.
"Виїжджаючи з окупації перейшли на українську"
Це було у квітні 2022 року. Коли Галина переконалася, що чоловік живий й перебуває в Оленівці, то вирішила залишити рідний Мангуш і виїхати з окупації. Водночас у записці натякнула чоловіку, куди прямує.
"Виїжджаючи з окупації, в дорозі вже ми почули українську мову. Це було просто неймовірно приємно. Ми прямо в дорозі вже українською розмовляли. І діти одразу перейшли. Мене російська зараз дуже тригерить – не можу терпіти цю мову", – каже Галина.
Галина, дружина полоненого. Суспільне Чернівці
Через півтора року Галина почала дізнаватись першу інформацію про чоловіка — від звільнених з полону військових, які були з ним. Так змогла відстежити, куди його переводили упродовж трьох років.
"Після Оленівки був Донецьк, після Донецька – Горлівка та Кіровське. Зараз це Оренбурзька область, місто Орськ. Вивезли їх до Росії. Був хлопець, якого обміняли 31 грудня 2024 року, то він разом із моїм чоловіком потрапляв в полон. І він мене знайшов, ми з ним розмовляли в новорічну ніч", – розповідає Галина.
"Кожен обмін є болючим"
Після приїзду у Чернівецьку область Галина почала волонтерити. Вважає, що так зможе зробити більше для військових, ніж якби влаштувалася на роботу й сплачувала військовий збір. Діти закінчили місцеву школу. Син одразу після повноліття доєднався до ЗСУ.
"З травня 2022 року ми плетемо сітки без перестанку. Вони потрібні. Завдяки нашим сіткам ми захищаємо військових, маскуємо техніку і рятуємо їм життя. Плетіння – як медитація: можу думати про чоловіка, про те, як він там без нас, як йому важко. Можу поплакати", – каже Галина.
За словами жінки, кожен обмін військовополоненими для неї є болючим, бо щоразу засмучується, коли у списках звільнених з полону немає її чоловіка.
Галина із маскувальною сіткою. Суспільне Чернівці/Марія Антоняк
Читати ще
Читати ще
Змушували танцювати стриптиз і грати сценки «Маша і ведмідь» за їжу: буковинець про пережите за 20 місяців полону у РФ
Читати ще
Побили до амнезії, пробували «стерилізувати», на очах розстріляли друга: буковинець Давидян про понад три роки полону
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
