Місто чекало на українську армію пів року.
14 вересня біля спаленої районної адміністрації Ізюму, урочисто, у присутності Президента України, підняли національний прапор. До міста повертається українська влада, а також гуманітарна допомога, ліки, медичні послуги. На жаль, поки що не газ, вода та інші переваги цивілізації. Зимувати в Ізюмі неможливо, але, попри це, місцеві жителі не бажають полишати місто. «Вижили в окупації — виживемо й в Україні», — кажуть люди.
1 квітня, після місяця жорстоких боїв, російська армія повністю зайняла Ізюм. За неповних пів року росіяни та їхні посіпаки перетворили одне з найкрасивіших та найкомфортніших міст Харківщини на руїни. Ізюмчани жартують, що вони наче повернулися у XVII сторіччя — в місті немає газу, електрики та води, не працює інтернет.
Центру міста немає
На центральній площі Ізюму збираються люди — військові привезли два модулі Starlink. Місцеві жителі, які майже пів року не виходили в інтернет, а рідним могли зателефонувати хіба з гори під наглядом російських військових, вишикуються в черги. Аби всім вистачило часу, говорити дають лише кілька хвилин — але й цього достатньо, аби привітатися з рідними і сказати: «Живі!»
Приїхати сюди, щоб побачитися з родичами та друзями, поки що не можна — шляхи зруйновані, великі території при відступі росіяни встигли замінувати. Усі мости через Сіверський Дінець зруйновані, окрім одного, пішохідного. 13 вересня сюди вперше завезли гуманітарну допомогу з української території — продукти та ліки. Раніше її теж доставляли, але в малих обсягах та партизанськими стежками. Але і зараз продуктів вистачило не всім — до деяких навколишніх сіл не дістатися, військові найближчими днями мають навести понтонні переправи.
Дороги в місті зруйновані. Фото: Iryna Rybakova
«Ситуація в місті в центральній частині набагато гірша, ніж ми бачимо на фото. Центральної частини міста немає. Вона не придатна для проживання. Люди переселилися в приватний сектор, який менше зруйнований. Але насправді я був вражений кількістю людей, які лишилися в місті, просто вражений. Я не думав, що їх там стільки залишилось», — розповідає UA-NEWS.in.ua заступник міського голови Володимир Мацокін, який вперше за пів року поїхав у рідне місто з «гуманітаркою».
Раніше міська рада вважала, що в Ізюмі з 48 тисяч місцевих мешканців лишилося не більше 10 тисяч. Але зараз, за новими, теж приблизними підрахунками, виходить, що у місті — не менше 15 тисяч жителів. В Ізюмі лишається чимало дітей, які не навчаються. Ходити до школи у своєму місті їм буде важко, бо зараз там немає електрики, отже, й інтернету, щоб підключитися до онлайн-навчання.
Більшість багатоповерхівок в Ізюмі виглядають так. Фото: Офіс Президента
«Ми відкрили дві школи за дистанційною системою і зараз будемо відкривати третю, бо бажаючих дуже багато. Наші діти, що виїхали з громади, хочуть продовжувати вчитися в ізюмських школах. На жаль, в самому Ізюмі це організувати неможливо, бо з 9 шкіл вціліли лише дві.
Відновити електропостачання у місті можна буде за тиждень-два, міські чиновники вже провели переговори з «Харківобленерго». Якщо буде світло, то запрацює водогін та каналізація. А от з газом важче. Магістраль, яка йде з Краматорська, перебили під час бойових дій, а відремонтувати її поки що неможливо — через ті ж таки бойові дії. Цієї зими опалювальний сезон в Ізюмі не почнеться.
Терор позаду, потрібні дрова
Попри важкі побутові умови, їхати з Ізюму люди не хочуть. Більшість містян вважають, що найгірше вже позаду. Відсутність газу не так лякає їх, головне, кажуть, більше не буде терору.
Поки що достіменно невідомо, скільки людей закатували росіяни за пів року в Ізюмі. За попередніми підрахунками, їх — більше 1000. Людей часто розстрілювали на вулицях, так, як це було в Бучі — наприклад, місцевого різьбяра розстріляли за те, що він пішов на блокпост та попросив повернути викрадений мобільний телефон.
«Мою колегу катували струмом. Вона сиділа в камері і чула, як у сусідньому приміщенні від тортур кричав її чоловік. На території міста була велика тюрма. Камери були там забиті. Їй вдалося виїхати, вона зараз у Вінниці. Місяць жінка не могла говорити. Є масові поховання, ми знаємо, що людей розстрілювали за те, що вони ходили в ліс збирати шишки, щоб розпалити пічку. В іншої нашої працівниці так розстріляли брата, бо він там побачив випадково якусь їхню техніку. Розстріляли і закопали в лісі, собаки його тіло знайшли», — пригадує лише частину з багатьох схожих історій Володимир Мацокін.
У порівнянні з цим холодна зима для місцевих — то не страшно. Але ізюмчанам потрібна допомога.
Гуманітарна допомога приїхала. Фото: Володимир Мацокін
«Головний запит не можуть виконати жоден волонтер — це дрова. Пів року люди чимось топили, на чомусь готували, і всі запаси витратили. Ліси заміновані, там ще можуть ховатися росіяни, тож туди не можна. Були запити на плівку та цвяхи — це ми знайдемо, але дрова ми завезти організовано не зможемо, це має вирішувати влада», — розповідає волонтерка Юлія Чередник, колишня ізюмчанка, яка зараз мешкає в Києві.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Президента просять зробити «героєм» ще одне місто на Харківщині
За її словами, є ще одна причина, з якої жителі Ізюму воліють залишатися вдома, у холодних хатах, а не їхати галасвіта. На думку волонтерки, влада не дуже допомагає облаштувати побут тимчасово переміщеним громадянам.
«Як це не прикро, допомоги майже немає, допомагають просто небайдужі люди. Прихистків немає. У мене був прихисток у Києві на території школи. Але його вже немає, школа відкрилася на навчання. Є прихисток на Закарпатті, де не було організоване харчування. В Ужгороді на території школи №6 жило понад 90 сімей з Ізюму. Їх не годували. Їм не дозволили навіть включити електроплитку, щоб вони самі щось могли собі приготувати. Вони просили в нас передавати сухпайки, «Мівіну», а там і вагітні жінки були», — скаржиться на владу Юлія.
Залишки російської техніки досі в місті. Фото: Iryna Rybakova
Волонтери, які займаються організованою евакуацією, кажуть — на виїзд з Ізюму записалися п’ятьеро людей. Інші твердо вирішили зимувати у «слобожанському Дрездені», де зруйновано понад 80% будинків. Якщо буде електрика, то ситуацію врятують обігрівачі, 100 штук волонтери вже купили, вони мають сподівання, що обласна військова адміністрація та міністерства також підключаться і вирішать питання з обігрівом.
Збирається повернутися в Ізюм і місцева влада — законно обраний на виборах голова та його підлеглі. Скоро приїдуть лікарі — вони вже отримали відповідні листи від місцевої адміністрації. Більшості з них також ніде жити — на перший час їх планують розмістити в центральній лікарні. Там є генератор, що навіть дозволяє робити невеликі хірургічні операції. У місцевих чиновників теж є велике сподівання на допомогу з Харкова та Києва. Колись самодостатня громада ще довго не матиме ніяких надходжень — підприємства зруйновані, місцеві фермери не можуть працювати, бо їхні поля заміновані.
«Ізюм заслуговує на те, щоб його відбудували. Ми не винні в тому, що ми – ворота на Донбас. Нам випали великі страждання, але тепер про Ізюм знає увесь світ. Сюжети про Ізюм виходять у кращий час навіть на японському телебаченні. Та без допомоги держави та міжнародних організацій ми не впораємось», — каже Володимир Мацокін.
Довідка KT
Побут. В Ізюмі наразі немає електропостачання, води, газу, не працює каналізація. Інтернет забезпечують лише військові модулі Starlink. Електропостачання обіцяють відновити за тиждень, український мобільний зв’язок — за два-три дні. Невдовзі мають відновити пенсійні та соціальні виплати, точну дату чиновники не називають. Працює центральна лікарня та кілька сімейних лікарів. Місто закрите на в’їзд та виїзд, йде зачистка від залишків російських окупантів.
Хто брав участь у звільненні. 92 механізована бригада ім. Сірка, 93 бригада «Холодний Яр», 1-ша окрема штурмова рота ДУКу ПС «Вовки Да Вінчі», 25-а повітряно-десантна бригада, 80-а окрема десантно-штурмова бригада, спецпідрозділ ГУРу «Кракен», добровольчий батальйон «Карпатська Січ», підрозділи Нацгвардії.
Влада. Росіяни у квітні захопили місто не без допомоги колишніх місцевих міліціонерів та лісників, які показали їм переправу через річку. На співпрацю з окупантами пішли колишній міліціонер Владислав Соколов, якого призначили місцевим гауляйтером, а також депутати міськради Анатолій Фомічевскьий та Юрій Козлов і колишній мер міста Олександр Божков. Вони встигли втекти до Бєлгорода. Безліч колаборантів — йдеться, насамперед, про вчителів та поліцейських, які погодилися співпрацювати з окупантами — втекти не встигли. За даними міської ради, як мінімум один директор школи, який видавав дітям російські атестати, лишається в місті. Зрадниками займаються поліцейські.
