До початку повномасштабної війни Наталя працювала контролером енергозбуту Якимівського міжрайонного РЕМ, жила тихим, розміреним життям. Робота, сім'я, клопоти по господарству… 24 лютого 2022 року все змінилося в одну мить.
Над головою літають ракети та постійно кружляють літаки, у селищі всюди озброєні російські військові — це спогади мешканки Якимівського району про перші дні повномасштабного вторгнення. Жінка відмовилася від співпраці з окупантами, при цьому ворог постійно психологічно тиснув на неї та її сім'ю і вимагав, щоб вони оформили російське громадянство. У будинку Наталії навіть влаштували обшук, коли дізналися, що її син і зять служили у Збройних силах України.
Про життя в окупації та про те, як довелося виїжджати з окупації в Україну через треті країни, розповіла контролерка енергетичного збуту Якимівського міжрайонного РЕМ, передає "Запоріжжяобленерго".
"З першого дня ми чули вибухи, і ніхто не розумів, що відбувається. Всюди черги: і в магазинах, і в аптеках, і на заправках люди налякані, розгублені", — згадує Наталя.
Незабаром селище було окуповане рашистами. Відтоді, за словами Наталії, люди жили як на військовому полігоні та під постійним тиском окупаційної "влади".
"Ось виходиш на вулицю і бачиш, як над тобою ракета летить. А літаки взагалі постійно кружляють. Скрізь військові зі зброєю. Але це ще не найгірше. Найгірше, що весь час тиснули на нас, щоб відреклися від України, щоб із ними співпрацювали. У травні мені зателефонували з роботи. Прийшла, кажуть: "Пиши заяву". Я питаю: "Яку заяву?", ми, кажуть, тепер будемо працювати в російській компанії. Довго вмовляли: "Подумай, як будеш жити, гроші ж усім треба". Та не треба мені їхніх грошей, якось без них проживу, але на росіян не буду працювати", — розповідає Наталя.
Жінка зізнається, що дуже врятувало домашнє господарство: був город, тримала свиней і корів. Завдяки цьому сім'я Наталії харчувалася краще за тих, хто купував продукти в російських магазинах, адже там ні про яку якість не йшлося. Коли окупанти оголосили, що всі діти мають іти до школи, інакше їх примусово заберуть у батьків, то діти й онуки жінки виїхали на підконтрольну Україні територію.
"Потім до нас прийшли з обшуком, напевно, хтось доніс, що мій син і зять служать у Збройних силах України. Розмахували автоматами, кричали, залякували, нишпорили по всіх кутках, на горище лазили, знайшли стару футболку "а-ля тільняшка", яку ми колись на ринку купили, і давай розпитувати, де чоловік служив. На щастя, нічого "забороненого" не знайшли, відчепилися. Але почали тиснути, щоб ми взяли російські паспорти. Ми з чоловіком зрозуміли, що далі тут жити неможливо. Зібрали, що могли, знайшли перевізника і поїхали", — каже Наталя.
Наприкінці березня 2023 року Наталя з чоловіком виїжджали через Чонгар, Кримський міст, російську територію, де скрізь були перевірки та обшуки на блокпостах. Потім через Литву та Польщу дісталися Львова, а звідти до Запоріжжя.
"Чому Запоріжжя? У мене тут дві доньки, тут поруч мій син служить. Як я можу їх кинути?", — каже Наталя.
Після приїзду в Запоріжжі жінка пішла до відділу кадрів своєї компанії та повернулася на роботу.
"Буває складно, звісно, але є робота, є дохід, а головне — я живу в Україні серед своїх. І тому я дуже хочу на власному прикладі показати тим, хто ніяк не наважиться виїхати з окупації, що це можливо. І дуже сподіваюся, що моя історія допоможе комусь із моїх колег прийняти це непросте, але правильне рішення", — резюмує Наталя.
Нагадаємо, прошу до нашого куреня — рашисти показали, як зустрічають українців на окупованій Мелітопольщині.
