Жінка з Чорнобаївки, яка переїхала на Вінниччину, про свою містичну місцевість: «Нас оберігає козацький дух»

Чорнобаївка увійде в історію воєн. Це місцина, до якої окупанти стягували техніку з боєприпасами і втрачали її. І так щонайменше 23 рази. Дії росіян вже стали джерелом народної творчості: «Побачити Чорнобаївку і померти», «Намолене місце», «День бабака»…

Село окупували російські вояки. Місцеві жителі змушені були покинути свої домівки. Так Ольга із двома дітьми переїхала на Вінниччину. Жінка розповідає, що селище заснували козаки і там дійсно сила і дух козацького роду.

Жінка з Чорнобаївки, яка переїхала на Вінниччину, про свою містичну місцевість: «Нас оберігає козацький дух»

«Я чула, що в нашому селищі козаки будували три кам’яні фортеці і десь посеред цього великого трикутника було пізніше збудовано козацьку церкву Пресвятої Покрови. Це місце містичне. І мабуть, душі козаків досі нас оберігають. В школі існує музей історії нашого селища. Є великий аеропорт, який уже став символічним місцем відправки окупантів у пекло. У нас також почали облаштовувати стадіон, але війна завадила звершити ремонт. Було два дитячих садочки, різноманітні гуртки для дітей. Мій син Олександр ходив на гурток боротьби. Селище розвивалось. Загалом в нас проживало 9000 осіб, а зараз важко повірити, що майже нікого не залишилось», — говорить жінка.

Ольга Рибалка – мама двох діток. Меншу Валерію тримає на руках і погладжує по голівці. До війни працювала в супермаркеті у Херсоні. Потім пішла декретну відпустку.

Жінка з Чорнобаївки, яка переїхала на Вінниччину, про свою містичну місцевість: «Нас оберігає козацький дух»

«В нас війна почалась з 24 лютого, спершу горіли склади. Аж закладало у вухах від шуму військової техніки по трасі. Вечорами чути автоматні черги. Ми 43 дні просиділи у підвалі. Лише раз вийшли, щоб відро картоплі посадити, а над головами літають кулі, кругом бахкає.

Діти уже розрізняли, де стріляє бук, град, а де автомат. Ми вдень вибігали лишень, щоб швидко помитися і зварити суп чи борщ. В підвал знесли іграшки, посуд. Потім почалися проблеми із електрикою. Ми вмикали обігрівач, щоб дітям не було холодно, а потім уже просто вкутувались у зимовий одяг. Окупанти забрали молочну ферму. Виростити щось не дають. Я мала сад, алею троянд і все це нині в спогадах», — розповідає про пережите Ольга.

Виїхати їй запропонували родичі. Жінка не довго думаючи, одягла дітей, зібрала основні речі із сестрою та іншими односельцями сіли в автомобілі і рушили.

«Ми виїхали о 6 ранку. Зеленого коридору не було. Було важко. Минули біля десятка ворожих блокпостів. На одному із блок – постів малеча почала вередувати і кричати: «геть москаль!». Я її вже заспокоювала як могла. О 14-й годині дня ми дісталися до Миколаєва. Однак, в мирний час ми доїжджали за 2 – 3 години. Забрали з собою нашу сусідку, а вона родом із Вапнярки. Вона нам найшла нам прихисток і так із 13 квітня проживаємо тут».

Ольга вдячна вінничанам за допомогу, особливо за дах над головою та їжу. На майбутнє плани не загадує, живе сьогоднішнім днем, і займається вихованням малечі.

А от Вероніка в свої майже три роки радує співом українських пісень.

«Вона вивчила «Червону калину» і вірші швидко вчить на пам’ять. Єдине, боїться тут звуків сирен, і тягне за руку в підвал. Ми дуже сумуємо за домівкою і віримо, що нашу Чорнобаївку визволять і ми всі повернемося до нашого звичного мирного життя», — говорить Ольга.

Источник

Новости Украины