Засновниця жіночого партизанського руху "Зла Мавка" поділилася жіночими секретами. Проносне, плакати і навіть характерна баба Галя. Жіноча хитрість не має меж…
Українські жінки вміють бути і є особливими, люблячими, щирими, відданими. Але й у гніві їм немає рівних за силою духу та впертістю в досягненні мети. Особливо, коли мета — ворог, який напав на рідну землю, забрав чоловіків і батьків на фронт, позбавив дітей дитинства…
Мавка проти орка
Жіночий рух "Зла Мавка" створили подруги з Мелітополя. Зі зрозумілих причин, жінки не називають своїх імен, а на запитання про вік кокетливо відповідають, що їм між 30 і 40 років. Також невідомо, скільки саме "Мавок" у русі опору. Образ Мавки обраний мешканками Мелітополя невипадково. Мавка — дуже сильний образ в українській культурі. І в Мавок свої асоціації:
— По-перше, нам подобався цей міфічний жіночий образ. А по-друге, орки — це теж міфічний образ. Мавка воюватиме з орком, ми почали розкручувати цю ідею. Хотілося також показати різноманітність жінок, які борються з окупантами. Коли Мелітополь звільнять, і ви побачите цих жінок, ви ніколи не подумаєте, що вони можуть щось таке витворяти. Наприклад, у нас є одна жінка, якій за 60 років, але вона дуже активна. Ми з неї списали образ баби Галі на плакатах. Інші образи теж трохи списані з нас, — ділиться Мавка.
Вітальний плакат
Перші згадки про Мавок з'явилися напередодні 8 Березня, коли в мережі почав поширюватися плакат "Не хочу квітів, хочу мою Україну". На плакаті зображена українка, яка б'є букетом російського окупанта. Хоч рух Мавок і зародився в Мелітополі, він швидко поширився на інші окуповані території України. Варто зазначити, що історія Мавок у Мелітополі все ж таки ніяк не приурочена до неоднозначного 8 Березня:
— Насправді ми почали ще до 8 березня, але саме напередодні цієї дати спрацювало "сарафанне радіо", акція привернула багато уваги. Ми знали, що перед 8 березня окупанти даруватимуть жінкам квіти на вулицях, біля магазинів: "ось, тримайте один тюльпанчик, тримайте гуманітарку". Навіть коли 8 березня давно минуло, дівчата продовжували друкувати листівку "Не хочу квітів, хочу мою Україну" і клеїти її у своїх містах. До нашого Telegram-каналу почали активно приєднуватися. Першим став Бердянськ і маленькі міста навколо Мелітополя. Але своєю перемогою я вважаю момент, коли нам написала перша дівчинка з Криму, — розповідає Мавка.
Мавки власним прикладом підкреслюють, що якщо люди залишилися в Мелітополі, це зовсім не означає, що вони згодні з окупацією. Не всі змогли виїхати, коли була можливість, і цьому були різні причини. Але поки патріоти України залишаються на окупованих територіях, спокій рашистам може тільки снитися.
Небезпечне побачення
На війні всі засоби хороші. Мавки це дуже добре знають, і діють по всіх фронтах. Загроза чекає на орків навіть у моменти слабкості. Мавки зізнаються, що окупантам варто боятися і частіше озиратися, бо ніколи невідомо, чи не Мавка поблизу. Їм має бути максимально страшно надавати знаки уваги жінкам на окупованих територіях, бо зовсім невідомо, як закінчиться їхній вечір і який сюрприз чекає після "приємного спілкування", на яке так ласі окупанти.
Готуємо не з любов'ю
Як справжні жінки, Мавки люблять готувати. Для орків у них — особливі страви. Деякі окупанти вже мали честь скуштувати українського проносного. Може, час підключати щось надійніше, наприклад, отруту? Мавки — відповідають:
— О, "Кухня Мавки" — це наше найулюбленіше. Виявилося, що одна з жінок має доступ до кухні, де харчуються окупанти. Тож у нас з'явилася безпечна можливість що-небудь додати в булочки чи сосиски в тісті. Потім з'явилася можливість підсипати проносне в алкоголь. Багато хто хотів покласти отруту. Але, по-перше, у нас її не дуже легко знайти, а по-друге, підсипати отруту чи ні — це складне етичне питання. Ми додавали проносне, а не отруту, бо ми не вбивці, як росіяни. До того ж навіть із листівкою можна потрапити на підвал, а що буде, коли вб'єш і тебе спіймають?", — мудро міркують мелітопольські партизанки.
Секрет кухонних посиденьок
На запитання, чому Мавки з'явилися лише за рік після початку війни та окупації Мелітополя, пані відповідають, що на початку війни в місті було безліч рухів опору, і здавалося, зовсім скоро, окупація, наче страшний сон, завершиться:
— Але ситуація трішки затягнулася. Завжди думаєш: "Ось-ось, і нас звільнять, ще місяць, ще трохи", — але цього не відбувається. Одного дня ми сиділи з подругами, як то кажуть, "на кухні", і зрозуміли, що є справжній, "дієвий" спротив, де хлопці роблять щось серйозне, як-от підрив автомобілів окупантів. Ми цього не могли робити, але сидіти і просто дивитися теж не було сил. Тим паче орки згодом стали дуже зухвалими на вулицях, особливо бували наполегливими з дівчатами, господарювали в місті. Ми хотіли показати, що вони тут не вдома, їх ніхто не боїться і ніхто їх не чекає. І не тільки озброєні хлопці, а й жінки не будуть їх терпіти, — розповідають Мавки.
Мавки переконані у визволенні Мелітополя. Мудрість, хитрість, сила предків — на їхньому боці. Вони згадують визволення Херсона і готуються до визволення Мелітополя:
— Ми бачили, як усю ніч танцював Херсон. Тут буде така вечірка, коли це станеться! Очікувати завжди важко, бо намагаєшся бачити хороші новини: "Ось-ось, зараз-тепер, ще трохи". Ми все розуміємо і просто чекаємо. Усе буде, сто відсотків! — переконані мелітопольські Мавки, власне, як і всі мешканці Мелітополя.
