За інформацією: Суспільне Вінниця.
Фото: Вадим Ковальов
Вадим Ковальов з Гніванської громади захищає Україну з початку повномасштабного вторгнення. Спершу, каже, пішов до територіальної оборони у Київ, згодом — добровольцем на Схід. Зараз чоловік — старшина 7-ї роти батальйону "Свободи" у Бахмуті.
До повномасштабного вторгнення Вадим працював актором. 24 лютого, каже, відвіз дружину до батьків і поїхав у Київ.
"Не забуду ті ночі, коли ми стояли і чекали ворога"
Фото: Вадим Ковальов
"У мене товариш знайшов тероборону, яка надала нам зброю і підготовку. І вже з перших днів, коли почалися обстріли Києва, коли відбувалися сутички, ми тоді були в центрі міста. Згодом нас перекинули на Оболонь, зі сторони Гостомеля ми чекали наступу. Ніколи не забуду ті ночі, коли ми стояли і чекали ворога, щоб дати йому гідну відсіч. Також я побачив там багато знайомих, мене це дуже ощасливило, що стільки знайомих людей вийшли на захист нашої країни", — каже військовослужбовець.
"Ворог зустрів нас у перші хвилини"
Фото: Вадим Ковальов
"У квітні у нас був вибір — залишитися на блокпостах або іти далі на захист країни, на Схід. Тоді ми не знали напрямок, куди нас можуть відправити. Тоді наша ТРО підписала договір із Нацгварідєю України, і ми пішли як добровольці.
Після двох тижнів тренувань на полігоні нас відправили у Рубіжне, яке було повністю захоплене. Наше завдання було — стримати ворога на виході з міста, у напрямку Сєвєродонецька. Зустрічав ворог нас у перші хвилини, ми тільки вивантажилися з трьох броньовиків, тільки підішли до будівлі, як почали по нас стріляти".
"Ми нараховували 200-300 прильотів у нашу позицію"
Фото: Вадим Ковальов
"У Рубіжному дуже багато складних ситуацій було, були у нас втрати, дуже важкі бої. Ми нараховували понад 200-300 прильотів у нашу позицію. Усі хлопці трималися один одного, завдяки злагодженості і реальній підтримці одне одного ми змогли вистояти і тримати ту оборону Рубіжному й не дати ворогу раніше зайти в Сєвєродонецьк".
"Війна навчає правильно діяти"
Вадим Ковальов розповідає, що одного разу в Рубіжному у його батальйоні скінчилася зброя і продукти харчування. Тоді, каже, коли везли все необхідне побратимам, їх автівка застрягла у піску.
"Був день, коли у нас все скінчилось: і зброя, і все. І нам потрібно було кілька днів, щоб дочекатись броньовика — 18 тонну машину, яка доставляла нам все. І тоді вона просто застрягла в піску і сіла на 1,50 м у землю, пісок сипучий, як вода. Там була і наша зброя, і вода, їжа, одяг. Тоді не знаю, де взялися сили, як ми змогли розкопати.
Нас було двоє. Мій побратим каже: Ну, що, у нас залишився час до світанку, треба дуже сильно працювати". Він почав копати яму, а я почав шукати каміння. Я знайшов за 50 метрів, де можна вибити цегли, щоб взяти їх, щоб ями обложити камінням і спробувати виїхати.
Можливості на кількості спроб не було: над нами літали рашистські дрони і поруч були прильоти. Тому знали: треба все робити з першої спроби, бо якщо ні — вся рота буде в небезпеці. У такі моменти відкриваються якісь нові відчуття і розуміння, що ти недарма все робиш і що твої дії для чогось і заради когось. Війна навчає правильно діяти".
Згодом, каже військовослужбовець, зробили додаткову дорогу.
"Тільки страх і внутрішні переживання"
Фото: Вадим Ковальов
"Далі ми вийшли з Рубіжного і стали в Сєвєродонецьку. Ми там стали. І я став помічником старшини, який займався забезпеченням нашої роти, і йому важко було одному, оскільки це постійна доставка їжі, води, одягу, боєприпасів. Я зрозумів, що від мене буде ще користь, я зможу цим займатись".
З 15 травня Вадим з побратимом займаються забезпеченням роти. Разом з товаришем, каже, пройшли Сєвєродонецьк, Лисичанськ, зараз — Бахмут. Працюють над тим, щоб в українських захисників усе було.
У Сєвєродонецьку, коли розбили всі мости, розповідає Вадим, за добу разом зі своїми старшинами шукали троси, канати, карабіни, щоб зробити переправу.
"Ми за добу все знайшли завдяки нашим волонтерам, друзям, які є тут. І ми під час обстрілів на світанку вимушені були зробити першу переправу, щоб перетягувати човен з одного берега на інший. Було дуже страшно. Тільки страх тут і переживання внутрішні — це датчик, який підказує тобі, що твій організм спрямований на самозбережння і на чіткі й безпечні дії".
"Якщо ми будемо боятися — хлопці не зможуть тримати позиції"
Фото: Вадим Ковальов
"Ми були у Зайцевому, у напрямку Горлівки. Там дуже важкі були бої. Дуже важко було працювати броньовиками, якими перевозили ми зброю. Неодноразово потрапляли під обстріли, неодноразово доводилося доставляти туди, де були удари. Іншого виходу не було, ми розуміли, що, якщо ми не доїдемо, будемо боятися — хлопці не зможуть тримати позиції. Це все на такому адреналіні, на такому підґрунті, що я не можу це пояснити".
Кілька днів тому Вадим Ковальов отримав нагороду від Нацгвардії України "За доблесну службу". Каже, відчуває, що його робота наближає перемогу. І вірить — вона вже зовсім скоро.
Фото: Вадим Ковальов
"Отримати синій берет від Нацгвардії України — для мене це дуже круто. Але я не роблю це заради нагороди, а роблю все, щоб бути ближчим до перемоги. Цю нагороду вручав командир штабу. Для мене це шок і здивування. Це дійсно стимулює".
