"Коли ж той с*чий син Путін здохне". Що місцеві розповіли про життя в Демуриному на Дніпропетровщині за 11 км від фронту

Розбиті обстрілами будівлі у Демуриному на Дніпропетровщині. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

"Люди витягували поранених дівчат" — Віктор про один з прильотів

Близько 11-ї години стояли з товаришами на вулиці, і почули, що свистить. І одразу вибух один — попадали. Трошки відповзли, і одразу ж другий приліт. Встали. Люди витягували поранених дівчат. Бачив у крові. І хлопчик був, машиною вже вивезли тоді його. Якраз біля нього впало. Він важко поранений, у Дніпрі, у реанімації, сказали. Дівчата прооперовані. Обличчя позашивали, і в однієї нога переломана. Тяжко мені зараз. У голові шумить. Я напівглухий, і ноги болять. М’язи болять на ногах. Я не зрозумів: я сам падав або мене трохи…

Віктор. Суспільне Дніпро

"Людей взагалі майже не залишилося" — Сергій про життя у селі

Цивільних четверо поранених. Один, я так знаю точно, що в реанімації. Троє, ніби як, не сильно попали. Вихідний, неділя. Наташа, Люда, Нікіта і тьотя Віта — в магазині. Всі, хто просто працював у магазинах.

Спочатку світло виключили, потім я чув один приліт, потім через хвилини три — другий. Від другого там воронка хороша така.

Сергій. Суспільне Дніпро

Тут людей взагалі майже не залишилося, на пальцях перелічити. Всі тікають, всі. Кому куди є тікати, і кому за що є тікати. Я поки тримаюся.

Місяць тому (масово почали виїжджати, — ред.), коли вже примусова евакуація з дітьми. Усі такі позалишалися, що або грошей немає, або вже третій раз переїжджають.

Газу тут скільки я живу, 32 роки не було взагалі. А світло ось, як прилетіло два тижні тому, потушили і два дні десь не було, потім увімкнули. І це знову. Без світла повністю. Оце Демурине, Володимирівка і пішло туди. Пічка, дрова.

Ми зараз живемо, як кажуть, одним днем. Тут — точно. Хто, я не знаю, як живуть. Ну, я одним днем зараз. І теж нічка якось хороша була, що гатили і гатили, десь з боку Гаврилівки, десь там. Теж не спали. Якщо по прямій, ну, кілометрів 20 до фронту. Іванівка, Маломихайлівка. Ну, там людей вже немає. Повиїжджали всі.

"ДРГ прийшли і скуплялися в магазині" — переселенка Раїса

З 30 серпня ми тут, в Демуриному. А виїхали ми з Межової 8 серпня. Там дрони, КАБи, "шахеди" — там страшне, що робиться. В Межовій немає нічого. Починали зі школи. Ми поїхали тоді, коли вночі прилетіли три "шахеди" в нашу школу. Трусилося все, ми полякалися, попадали на підлогу. Загалом багато тоді виїхало. На нашій вулиці взагалі нікого немає там, взагалі. FPV-шки літали навіть у дворі. У нас у Межовій, я зайшла в хату, не могла вийти. Ось так по двору — і у вікно. Вікно відчинити не можна було і дихати. Бо вони на тепло теж реагують.

Раїса. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

А тут, зі степу летять, я загородила там шифером, боюся. А FPV-шка літає по двору тут спокійно — полетіла і жахнула. Ось тут, у дворі. Минулого місяця особливо часто. Приїздив хазяїн, а я кажу, що ховаюся, якщо встигну — в кухню, бо нам казали зачиняти двері, бо можу залетіти. Якщо встигну — то в погріб.

Дім Раїси. Суспільне Дніпро

Були такі розмови в центрі, що ДРГ прийшли і скуплялися в магазині. Просили обміняти російські гроші. Та їм відмовила. Ну розбомбили ж той магазин. Ходили ж по нашій вулиці наші українські (військові, — ред.), людей 20, мабуть, приходили і в підвали заглядали.

Знищений обстрілом магазин у Демуриному на Дніпропетровщині. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

"Хліба де брати, цукор? Куди їхати?" — Євген розповів, що у Демуриному зачиняється останній магазин

Минулого разу обстріляли на початку місяця. КАБи були і "шахеди". Шість чи сім прильотів було. За цим разом по центру шмальнули двічі. У сусідів повилітали, в мене повилітали вікна. І в гаражі, і в хаті. У мене у вусі досі свистить. У людей просто в гараж попали, і дах на хаті знесло. Наче і дитина там ще поранена, гроші здавали люди на допомогу.

Євген. Суспільне Дніпро

Магазин зачиняється останній. Там уже грузять, вивозять. Хліба де брати, цукор? Куди їхати?

Та якби була можливість, гроші були. Я б забрав би техніку свою, інструменти. Виїжджав би по безкоштовній евакуації через Павлоград. Ось генератор самі купували, щоб світло було. Їсти зварити на електропечі. Щось зробити. З водою важко. Я ходжу в колодязь і беру, там мало вже води. Питна вода, тільки треба її чистити.

Хата Євгена. Суспільне Дніпро

"Так гірко, не хочеться з двору…" Хату 80-річної Галини побило від удару

У літній кухні троє вікон, одні рами валяються, скло. А хаті — у спальні дід лежачий, і в кухні розбили вікна. На постіль полетіло. Та в мене там на столі їжа була, і воно, що ж ти думаєш, все туди. Я все повигортала, поприбирала. А синочок вночі приїхав з Дніпра, то вже вночі забивав мені плівкою, позакручував. Сьогодні мають приїхати і нас забрати. А дід лежачий — не знаю, як ми його везти будемо. Ми не хотіли. Ми, кажемо, будемо тут доживати. Синок, ви там молоді, якось десь влаштуєтеся. А ми вік прожили, хату будували. Вже не можемо, нам по 80 років.

Галина. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

Ми стояли під яблунею, в чотирьох, і так раптово зашуміло, і я тоді впала коло воріт. Хлібчик загубила. А двері — як бахнули, думала, що вирвало з задвірками.

Будинок Галини. Суспільне Дніпро

Так гірко, не хочеться з двору… Ой, мої дітки… Не можна тут бути вже. Хоча б дали вже дожити нам, старикам, спокійно. Ну хіба ж так можна наказувати село, безвинних жителів? Люди страждають. Безвинні люди. Що це за гибель така?

Скільки людей, а не думали виїжджати… Одні старики, такі як ми. Їм уже по 80 років. Оце ж тобі і все. Половина людей ще тут є. Похилого віку. Молоді люди у місто повиїжджали — роботи ж немає. А похилі люди ніде не потрібні. Ми тільки в своїй хаті, у своїм дворі…

Оселя Галини. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

І коли ж він той с*чий син Путін клятий здохне, падлюка? Хай і весь рід його видохне. За що наші діти та людоньки страждають? Мільйони. За що? Що він, дурацюра, пішов війною? Та такого з роду не потрібно було починати з Україною робити. Що ж ти за дурацюра ото прибитий такий?

Читати ще