Фото: facebook.com/SecurSerUkraine/
В середньому співробітники СБУ щомісяця затримують близько тридцяти підозрюваних у коригуванні ворожого вогню чи інформуванні російських спецслужб про пересування нашої військової техніки, дислокацію армійських частин або розташування стратегічно важливих об’єктів. Така правда війни: ворог не тільки зовні, а й всередині – поміж нами.
З цієї причини навесні минулого року депутати поповнили Кримінальний кодекс України рядом статей, які визначають відповідальність за порушення поведінкових норм в умовах воєнного стану.
Експерти-правники кажуть, що наші законотворці занадто перестаралися, але маємо, що маємо. Отримати кримінальну статтю, а за нею – вирок суду сьогодні можна не тільки за умисну шкоду обороноздатності та суверенітету країни, а й за довгий дурний язик, нерозважливу голову чи вперте чіпляння за давно зруйновані стереотипи.
Проаналізувавши судову практику, KP.UA нагадує, які статті УК можуть загрожувати за зраду, перехід на бік ворога чи просто нерозуміння реального стану подій.
Ст. 111: Державна зрада
Помиляються ті, хто вважає, що під це поняття підпадають чиновники, силовики, судді, військові, тобто люди, які складали присягу. Будь-який громадянин України мусить відповідати перед судом, коли доведено, що його дії нашкодили територіальній цілісності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці.
До державної зради відноситься перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, допомога в проведенні підривної діяльності проти України, а з початком повномасштабного вторгнення під цю статтю можуть підпадати коригувальники ворожого вогню та інформатори про логістичні шляхи Сил оборони.
Мінімальне покарання за зраду в умовах воєнного стану 15 років, максимальне – довічне ув’язнення.
Так, нещодавно довічний термін отримав колишній міліціонер з Одеси, який був завербований для проведення розвідувально-підривної діяльності — збирав дані про пересування військових підрозділів та техніки, залізничні перевезення, обстановку в морських портах.
У Запоріжжі довічний термін отримав експрацівник оборонного підприємства, який скоригував серію повітряних атак на об’єкти енергетичного комплексу області. Він фотографував наслідки ударів та передавав їх російським кураторам.
У Кіровоградській області такий вирок вислухала жінка, яка за винагороду передавала російським спецслужбам дані про українські оборонні підприємства та об’єкти критичної інфраструктури. Під час судового засідання обвинувачена зізналась, що збагатилася таким чином на 150 000 гривень.
Ст. 111-1: Колабораційна діяльність
Ця стаття доповнила Кримінальний кодекс Україні у березні минулого року і має дуже широкий спектр застосування. Під неї підпадають мешканці окупованих (виносяться заочні вироки) та деокупованих територій, які в той чи інший спосіб співпрацювали з незаконно створеними органами держави-агресора або допомагали окупантам інформаційно чи матеріально.
Стаття містить 8 пунктів, відповідно до яких градується покарання. Мінімальне – заборона обіймати певні посади на строк від 10 до 15 років. Максимальне – 15 років позбавлення волі з конфіскацією або без. Проміжкові — менші терміни або штрафи.
Правозахисники неодноразово піддавали цю статтю критиці, оскільки під неї підпадають як особи, які за власним бажанням і заради вигоди служили державі-агресору, так і люди, які стали жертвою примусу або опинилися на межі виживання.
Там, де йдеться про несуттєву підтримку окупаційної влади або про технічне виконання повноважень, які були отримані до окупації (наприклад, робота секретарем селищної ради), суди здебільше призначають мінімальне покарання – заборона на посади. Або укладається угода зі слідством, у вироку фігурує умовний термін чи штраф.
Однак є чимало прикладів з реальними термінами. Вони стосуються відповідальних функцій у незаконно створених окупаційних органах чи участі у силових структурах. Зокрема, 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна отримав чоловік, який служив поліцейським патрульним у місті Куп’янську, а також брав участь у перевірках громадських об`єктів на “антитерористичний захист”.
Ст. 111-2: Пособництво державі-агресору
Ця стаття також з’явилася в УК України навесні цього року. Злочин кваліфікується як умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору, збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора. Мінімальне покарання -10, максимальне – 12 років позбавлення волі.
Стаття, по суті, повторює окремі положення 111-1, однак викладена більш стисло і фактично не дає маневрів для послаблення покарання.
Наприклад, 12 років позбавлення волі (заочно) за пособництво отримав підприємець з Луганської області, який у серпні минулого року зареєстрував за російським законодавством сільськогосподарський кооператив «Слобожанський», сплачував податки та збори до бюджету «ЛНР».
Термін ув’язнення на 10 років суд ухвалив виконуючому обов’язки начальника порту в окупованому Бердянську.
Ст. 114-2: Несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україні, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану
Під цю статтю можуть підпасти любителі робити та викладати в інтернет “цікаві” фото або обговорювати в соцмережах події, що жодним чином їх не стосуються. Якщо притомні українці від початку повномасштабного вторгнення засвоїли, що можна, а що – у жодному разі, то не дуже притомні продовжили у цьому вправлятися. Мінімальне покарання від 3 до 5 років, максимальне – від 8 до 12 років.
Термін у 5 років отримав одесит, який через мережу “Однокласники” обговорював із сином, де в області можуть розміщуватися військові. Причому сам він про це, напевне, не знав, припускався здогадок і посилався на чутки. За щире каяття суд покарав чоловіка умовно, але три роки він перебуватиме на випробувальному терміні і матиме в біографії судимість.
Реальні 12 років отримав мешканець Краматорська, який створив три проросійські телеграм-канали, набрав 10 000 підписників, частина з яких постачала “куратору” знімки розташування частин ЗСУ. Сам обвинувачений надсилав російським спецслужбам локації краматорських об’єктів критичної та соціальної інфраструктури і таким чином допоміг загарбникам тричі прицільно вдарити по місту ракетами.
Ст. 436-2: Виправдування, визнання правомірним заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників
Теж минулорічна березнева. У реєстрі судових рішень це одна з найпопулярніших статей, що стосуються умов воєнного стану.
На пошуковий запит kp.ua випало 660 вироків. Більшість з них стосуються заборонених в Україні “Однокласників”, де люди середнього та старшого віку базікають про “бандеровців”,”несокрушимую Россию”, “единый народ», постять та репостять плакати, лозунги та інше пропагандистське сміття. Мінімальне покарання – це виправні роботи на строк до 2 років, або арешт на 6 місяців, або позбавлення волі на 3 роки. Максимальне – 8 років.
Більшість таких кримінальних справ завершуються щирим каяттям обвинуваченого, підписанням угоди про визнання вини і умовними термінами. Однак є і реальні покарання.
Наприклад, 5 років позбавлення волі отримала жителька Одеси, яка регулярно репостила в “Однокласниках” матеріали, що вихваляють Росію, Путіна, заперечують можливість існування України як держави, закликають окупувати і приєднати до РФ ще і Польщу, а Прибалтиці, мовляв, треба приготуватися.
По 4 роки за подібну пропаганду отримав мешканець Вінниці, мешканка Рівного і житель Ковпаківського району Сумської області. Останній не користувався соцмережами, а вів зі знайомими усні розмови по телефону — намагався переконати людей з проукраїнською позицією, що цю війну розв’язала Америка, що Росія в усьому права і так далі.
Варто знати
1. Всі вищезгадані статті та ряд інших, які можуть бути застосовані слідством в контексті підтримки російської агресії, відносяться до злочинів проти основ національної безпеки України.
Строки давності притягнення до кримінальної відповідальності по таких статтях не застосовуються.
2. Під час дії воєнного стану змінено підхід до обрання міри запобіжного заходу для підозрюваного у злочинах проти національної безпеки:
Якщо прокурор подає клопотання про призначення міри, то це має бути тільки арешт. Суд може відхилити клопотання або призначити тримання під вартою. Більш м’яка міра, наприклад, домашній арешт по статтях 109-114-1, 258-258-5, 260, 261, 437-442 КК України, не застосовується. Ухвалюючи рішення про тримання під вартою, суд має право не призначати заставу як альтернативу.
Коментар юриста
“Це недбалість законодавця, який втручається в справи, на яких не розуміється”
Ще восени минулого року Центр прав людини ZMINA у своїй аналітичній записці звернув увагу, що після “воєнного” доповнення Кримінального кодексу ряд його статей фактично дублюють одна одну. А це викликає розбіжності у слідчій і судовій практиці.
Наприклад, виправдовування дій російських військовослужбовців та моральну підтримку окупації у різних справах кваліфікували за ч.1 ст. 111-1 і за ч. 1 ст. 436-2. У першому випадку людина отримала заборону на зайняття посад, у другому – 6 місяців арешту.
Співпраця з окупаційною владою кваліфікувалась як ч. 5 ст.111-1 – це позбавлення волі від 5 до 10 років. І за статею 111-2 – від 10 до 12 років.
Коригувальники вогню можуть отримати як підозру в державній зраді (довічне), так і в посібництві (максимум 12 років).
Виходить така собі рулетка: за один і той самий склад злочину людина може бути «перекараною» або «недокараною». Через це юристи та правозахисники півтора року б’ють на сполох.
— Це недбалість законодавця, який втручається в справи, на яких не розуміється, — коментує для KP.UA доктор юридичних наук, професор кафедри кримінального та кримінально-процесуального права Національного університету «Києво-Могилянська академія» Микола Хавронюк.
— Намагання впорядкувати статті, які за змістом дублюють одна одну, є. На розгляді в Раді перебуває не менше восьми законопроєктів про внесення змін до ст. 111, 111-1 і 2, 436-2, щоб узгодити їх між собою. Але ми маємо такий регламент Верховної Ради і таких депутатів, які не хочуть розгрібати те, що «наприймали» зопалу, не шукають компромісів, не питають порад у фахівців.
На думку експерта, частина провини лежить і на Верховному суді.
— Слідчі не тлумачать закон. Вони дають кваліфікацію діям відповідно до судової практики. А вона хаотична. Узагальнювати мусить Пленум Верховного суду. А за півтора року, відколи виникли проблеми зі статтями про колабораціонізм, нічого не зроблено. Юристи та науковці збирають круглі столи, організовують конференції, розробляють законопроєкти, пишуть пояснювальні записки, але всі наші намагання поки не дають результатів.
