“Не умею жить по расписанию и считать чужие барыши.Самое большое состояние — это состояние души”…
У Краматорську перейменували 307 вулиць. Є вулиці, які отримали своє нове ім’я на честь видатних краматорчан, людей, які стали героями сьогодення, внесли вагомий внесок у розвиток міста, його культури, медицини та інших сфер життя. Пропонуємо разом зі “Східним проєктом” згадати цих людей.
Вулиця Уссурійська перейменована на честь Миколи Кулініча. Людини, яку називали “Міністром культури Краматорська”. Бо він мав великий творчий потенціал, талант, цікаві ідеї, які на жаль, були не всі реалізовані.
Майже 20 років Микола Кулініч очолював відділ культури та зробив багато для Краматорська. Він був талановитим керівником, поетом, журналістом, ідейним натхненником багатьох міських проєктів. Так, наприклад, саме Микола Кулініч запропонував першим святкувати День міста у Краматорську. Ідея глобуса Краматорська – карти міста, нанесеної на кулю, теж належала йому.
Микола Кулініч народився 22 січня 1950 року у селищі з Ясногірка. Трудову діяльність розпочав після закінчення середньої школи у 1967 році на гідроруднику «Піонер» тресту «Гідровугілля» учнем екскаваторника. Працював на шахті підземним електрозварником.
Журналіст за фахом, він присвятив своє життя розвитку культури рідного міста. Очолював міський відділ культури з 1985 р. За цей період у Краматорську вступила в дію Центральна бібліотека, Дитячі школи мистецтв №№ 1 та 3. З ініціативи Миколи Кулініча у 1993 році засновано фестиваль мистецтв «Сіверський Донець», який набув статусу міжнародного. Міський міністр культури, як називали Миколу Кулінича, сприяв створенню творчого середовища, в якому виявилися таланти десятків колективів та солістів Краматорська, визнані далеко за межами нашого міста.
Микола Кулініч багато зробив для увічнення пам’яті актора та режисера Леоніда Бикова, Миколи Рибалка та інших наших видатних земляків. Він писав вірші і встиг видати дві свої поетичні збірки. Перша книга віршів «Состояние души» вийшла 2000 року. У 2005 році – друга, «Осенняя женщина». Остання, третя, книга «Ми не даром носили шинели» вийшла вже після смерті Миколи Кулініча.
Його працю відзначено Подякою Президента України, Почесними грамотами облдержадміністрації та срібною медаллю ім. Бикова.
1986 року, як офіцер запасу, брав активну участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Він працював у самому епіцентрі вибуху та організовував бригади для прибирання радіоактивного сміття з даху 3 енергоблоки, куди потрапили уламки реактора. Микола Кулініч особисто піднімався на дах 70 разів.
Микола Кулініч немов передчував свою смерть і за три дні до цього написав вірш, який починався так: «Приходите сегодня в гости, дорогие мои друзья! Жаль, встречаю вас на погосте. Не серчайте, что умер я…» Ці слова виявилися пророчими: через три дні – 10 липня 2005 року – талановитого поета і керівника не стало. Микола Кулініч заповідав поховати його поряд з могилою його друга й учителя – Миколи Рибалка.
За словами начальника відділу культури управління з гуманітарних питань міськради Ольги Барвінок, Микола Кулініч був чудовою людиною, керівником, яку не боялися, а поважали. «Дякую, що така людина була в моєму житті», — говорить Ольга Барвінок.
За словами директора Музея історії Наталії Волошиної, Микола Кулініч мав величезний творчий потенціал і був постійним генератором ідей. Він запам’ятався людям поетичною душею та дивовижною вірою в добро.
«Він ніколи не гнався за славою, був душею будь-якої компанії, не боявся відповідальності, не боявся приймати рішення, багато зробив для міста та його мешканців і за це не отримував ні титулів, ні високих нагород», — згадувала Наталія Волошина
Цитати Миколи Кулініча
«Кланяюсь не я, кланяется моя должность».
«Спорить должны не люди, спорить должны дела».
***
От прошлой жизни многого не требуй,
она была такою, как была,
в ней было все: распахнутое небо,
которое держало купола.
Трава в лугах и зорепады ночи,
и жили мы отнюдь не без греха,
но и служили вере, между прочим,
всей правдой и мелодией стиха.
Не станем называть судьбу злодейкой,
Ведь нам не изменить ее никак,
И если за душою ни копейки,
Была бы жизнь, а это не пустяк.
Фото з архіву «Східного проєкту».
