До початку повномасштабного вторгнення росії на територію нашої держави краматорець Ігор Фещенко працював машиністом залізничного крану на дружківському підприємстві «VESCO», яке спеціалізується на видобутку глини. Але в нових реаліях чоловіку довелося змінити професію та джерело заробітку, щоб допомагати мешканцям рідного міста, яке перебуває під регулярними ворожими обстрілами.
Про нову професію та життя в прифронтовому Краматорську Ігор розповів журналістам «Східного проекту».
Чому ви вирішили залишитися в Краматорську?
Зараз по всій території України йде війна, люди щодня стикаються з агресією росії, тому, на мій погляд, в нашій державі небезпечно майже скрізь. Для мене головним рішенням після початку війни було евакуювати матір в західну частину України до далеких родичів. Зробивши це, я відчув себе спокійніше, з розв’язаними руками, розуміючи, що рідна людина у безпеці. Зараз, залишаючись в Краматорську, я розраховую сам на себе і мені, як чоловіку, так простіше.
Розкажіть про вимушену зміну професії
До війни я працював на дружківському підприємстві «VESCO», яке спеціалізується на видобутку глини, машиністом залізничного крану. Це була звичайна мирна професія, яка приносила радість та задоволення. Після 24 лютого я приїхав на підприємство, де нам повідомили про розпуск колективу до з’ясування обставин, а в середині літа всіх співробітників підприємства звільнили. Щоб не сидіти просто так вдома, ми прийняли рішення разом із моїм армійським товаришем займатися ремонтом вікон: це їх захист листами OSB, вимірювання, доставка матеріалу та надаємо ще багато послуг.
Дана методика допомагає зберегти цілісність, якщо йдеться про вибухові хвилі. Нині у Краматорську — це актуальне питання.
Чи користується успіхом ваша справа?
Як не парадоксально – користується лише після великих вибухів та прильотів. Як тільки в місті відбувається обстріл, відразу ж розривається телефон від дзвінків. У середньому щодня буває по 3 замовлення.
Як взагалі змінилося життя у місті за пів року війни?
З того, що я помітив — люди стали по відношенню один до одного добрішими. Ось, наприклад, спілкування з сусідами, раніше воно обмежувалося привітанням, а зараз підходимо один до одного і цікавимося як справи, які є проблеми, може комусь потрібна допомога. Наразі йде побудова контактів на ґрунті взаємовиручки, а ще спілкування стало більш відкритим. Мешканців міста згуртувало спільне лихо.
Які установи зараз працюють у Краматорську?
Щодо медичних установ знаю про робочу стоматологію в Старому місті. Ще працюють служби доставки: Нова Пошта та Укрпошта, продуктові магазини, аптеки, звичайно, не так як у мирний час, але на «програму мінімум» абияк вистачає.
Як у місті готуються до зими?
Особливої підготовки ще не помічав, поки що відносно тепло. Сподіваюся, що найближчим часом усе зміниться. Поки що в мене є надія на теплу зиму. Багато хто говорить погано про нашого міського голову Олександра Гончаренка, що він, мовляв, нічого не робить, але я вважаю, що він робить все, щоб всіляко допомогти місту.
У мене є знайомі, які залишили свій будинок, і якщо вже не буде жодних варіантів, то зимуватиму там, але це крайнє рішення. Поки що планую залишатися в своїй квартирі.
Як за вашими спостереженнями живуть люди у місті, яке регулярно обстрілюється? Чи є у місцевих жителів страх чи вони вже ставляться до обстрілів спокійніше?
Тут усе по-різному, все залежить, мабуть, від кожної людини. Є ті, хто все це сприймає з гумором, подекуди з «чорним». Деякі, звісно, бояться, панікують. Судячи з соцмереж, багато хто вже хоче повернутися, Краматорськ — це ж ностальгія, яка захльостує. Але поки що, як мені здається, не час повертатися. Я стежу за політичною ситуацією в країні, регулярно читаю про стан справ на війні і мрію, про те, щоб якнайшвидше вся ця нечисть була викинута за межі України. Я сподіваюся, що скоро все закінчиться.
Як зараз у Краматорську люди ставляться до повітряних тривог? Реагують?
Повітряні тривоги переважно впливають лише на пересування тролейбусів. Це єдиний громадський транспорт, що курсує зараз містом. Одразу після сигналу тривоги тролейбуси зупиняються, і через це виникають логістичні проблеми. Буває так, що поїздка з одного району міста в інший займає близько двох годин. А якщо чесно, то за великим рахунком на сирени вже ніхто особливо не звертає уваги, принаймні, в денний час. Вже звикли, людині властиво звикати навіть до поганого.
Як зараз зазвичай проходить ваш день?
Залежно від того, яка була ніч. Якщо ніч була тривожною, з обстрілом, то зранку вже отримую купу дзвінків і починаю приймати замовлення. Коли ніч спокійна просто живу на втіху зі щоденними побутовими проблемами – приготуванням їжі, заняттями спортом. Зараз з’явилося багато вільного часу, який у мирний час поїдався рутиною. Ось, нещодавно я купив гітару, адже я так давно хотів навчитися грати на цьому музичному інструменті, і тепер маю можливість музикувати, розвиватися в цьому напрямі.
Плануєте взагалі евакуюватися з Краматорська?
Якщо, не дай Бог, підійдуть до міста орки, мені точно тут робити нічого буде і тоді доведеться їхати на підконтрольну Україні територію. А поки я перебуватиму в місті максимально довго, наскільки це можливо. Я вірю в ЗСУ, і не дарма вірю, все-таки вони молодці, як ми розуміємо з останніх новин, сподіваюся, що їхня робота дозволить залишатися в Краматорську якомога довше.
