Артем Кайдан родом із Краматорська увійшов до складу збірної України, яка в березні 2024 року в Лас-Вегасі візьме участь у змаганнях з адаптивних видів спорту для ветеранів та військовослужбовців Повітряних Сил США «United States Air Force Trials».
Про це повідомили на Офіційній сторінці української команди Invictus Games.
Артем працював юристом в Донецькій обладміністрації. З початком повномасштабного вторгнення росіян повернувся на службу. 10 лютого 2023 року отримав уламкове поранення в голову. Це сталося біля Бахмуту. Про спорт З дитинства займався плаванням, виступав на чемпіонатах Донецької області, України. А коли вступив до юракадемії Харкова потрапив до збірної з плавання університету. Люблю плавання, бо воно розвиває усебічно і не травмує. Про вплив на світогляд З 2014 року перш за все на мене вплинув батько. Він все життя працював в юриспруденції і був віддалений від військової справи, але у 2014 році майже одразу мобілізувався. І компанія друзів, однодумців, з якими я навчався у Харкові вплинула на мене. Ми з перших днів ходили до Харківської ОДА, захищали її. Я дивився на відомих спортсменів і оскільки завжди був близько до спорту, мені було важливо представляти свою країну. Ще на мене дуже справило враження, коли батько в 2014 році на тиждень потрапив в полон до “сєпарів”, бо допомагав нашим військовим. Місцеві сепаратисти тоді були агресивнішими навіть за росіян. Відтоді я зрозумів, що за свою країну треба боротися. Про службу і війну У 2016 році я закінчив бакалаврат, заочно вступив на магістратуру і пішов служити в Краматорську у ДПСУ, підписав контракт на три роки. Взагалі не думав про повномасштабну війну, гадав, що все так і буде заморожене, як було до 2022. Ще в січні 2022 зустрічалися на штабі в Краматорську, і побратими, і батькові друзі, я посидів на цих зустрічах, та все одно не вірив, що щось буде. А потім прокинулися від вибухів… Про те, як воювати разом з батьком Батько — основна людина на котру я можу покластися і довіряти. Якби ми були не поряд, нам обом було б складніше. Про отримання поранення Ми їхали в Бахмут. Батько був за кермом, я поряд і ще один чоловік ззаду в машині. Прилетіла міна. Перша дуже близько біля впала — нас викинуло з машини. Батькові два уламки прилетіло — в шию і в потилицю. Мені пробило каску і зачепило голову. Третього не зачепило. Ми хотіли повернутися до машини і повертатися. Але наступний приліт був прямо у машину. Прийняли рішення вертатися пішки посадками. Весь цей час нас накривало. Мінний обстріл не припинявся. Про травму Мене справді врятувала каска. Її пробило, а голову тільки зачепило. Зашили. Днів десять дуже боліла голова, не міг нічого робити, тяжке підіймати. Лікарі в Краматорську говорили: “Та все нормально в тебе, що ти прийшов зі своїм забоєм”. Я теж так і думав, після побаченого в Часівом Яру, з якими пораненнями там хлопці були. Але головні болі в мене відновилися з часом. Прокидався від того, що болить голова, таблетки не допомагали, виявили набряк. Але зрештою, це поранення відіграло роль у моїй подальшій військовій карʼєрі. Дуже сильну роль відіграла підтримка дружини. В момент мого поранення вона була вагітною. Хотілось скоріш одужати і зробити так, щоб вона перестала хвилюватись. Про вчинок, яким пишається Пишаюся, що потрапив до команди змагань Повітряних сил США. Це мене бадьорить, надихає і мотивує. Представляти Україну на змаганнях — це найтоповіше, що може бути. Про героїв Для мене беззаперечний герой — мій батько. Це мій друг і радник. Також, велику роль в моєму світогляді відіграв Герой України «Да Вінчі». Для мене герой кожен та кожна, хто боронить та захищає нашу Україну.
