Фото з відкритого джерела
У Мелітополі вже навіть самі російські військові обговорюють між собою тему можливого виходу із захоплених територій України.
А від місцевих зрадників, за інформацією наших джерел в окупації, дедалі частіше можна почути фразу «нехай Україна повертається, аби не було війни», замість нещодавньої: «Росія тут назавжди».
Одним із варіантів миру є завершення війни за допомогою обміну територій на демілітаризацію.
Про це написав директор євразійської програми Інституту відповідального державного управління Квінсі Анатолій Лівен у колонці Foreign Policy. Лівен зазначив, що нещодавно конфіденційно обговорював питання війни з різними представниками російського істеблішменту, включно з дипломатами, науковцями, бізнесменами та аналітиками. Він вважає, що важливо розуміти їхні погляди на війну та її можливий фінал, як на Заході, так і в Україні.
За словами Анатолія Лівена, лише невелика частина російської еліти підтримує ідею повної перемоги Росії в Україні, включно з анексією нових територій або проросійським режимом у Києві. Переважна більшість прагне якнайшвидшого припинення вогню вздовж нинішніх ліній фронту, вважаючи, що українські війська не зможуть повернути значну частину втрачених територій. Більшість розмов відбулася ще до вторгнення ЗСУ в Курську область.
Лівен зазначив, що цей успіх України не позначився на основних розрахунках і поглядах російської еліти. Це пояснюється, зокрема, тим, що російська армія продовжує просування на Донбасі, наближаючись до важливого міста Покровськ. Один російський експерт з безпеки висловився так:
«Атака на Курськ може дати Україні можливість поліпшити свої умови, але це не призведе до справжньої перемоги. Українським військам, можливо, доведеться відступити з Курська, але Росія ніколи не покине Крим і Донбас».
Українське вторгнення в Курськ викликало серйозне занепокоєння в адміністрації Путіна, ставши черговою невдачею серед низки інших проблем, починаючи з поганого планування початкового вторгнення. Серед російської еліти мало хто поважає Путіна як військового лідера, але існує значне схвалення економічних досягнень його уряду в умовах західних санкцій і адаптації російської промисловості до потреб війни.
Основна причина прагнення до компромісу — впевненість у тому, що Росія не зможе захопити великі українські міста, як-от Харків, військовим шляхом. Підкреслюється, що навіть захоплення невеликих міст, як Бахмут, супроводжується великими втратами і руйнуваннями через сильний український опір. Тому будь-які захоплені сільські райони Харківської області слід розглядати не як остаточну перемогу, а можливість для торгу на майбутніх переговорах.
Віра в те, що Росія не зможе домогтися повної перемоги без масового призову та мобілізації, є основною причиною прагнення до компромісу. Масова мобілізація може спричинити народний опір, подібний до українського. Уряд намагається уникати призову в Москві та Санкт-Петербурзі і забезпечує високі зарплати солдатам з бідніших регіонів, але ці умови не можуть бути дотримані за повної мобілізації. Тому також відкинута ідея розширення конфлікту на НАТО в майбутньому. Також відкинуто ідею наступу на НАТО. Як зазначили його джерела:
«Попередження НАТО мало на меті запобігти вступу НАТО в конфлікт в Україні через величезну небезпеку. Чому ж ми повинні самі атакувати НАТО і наражатися на таку небезпеку? Це абсурд!».
З іншого боку, всі, з ким він спілкувався, заявили, що Росія не може відступити з анексованих територій у чотирьох областях України. Більшість вважають, що території в інших областях, таких як Харківська, можуть бути повернуті Україні в обмін на їхню демілітаризацію. Це могло б сприяти припиненню вогню і дало б змогу Путіну стверджувати, що він забезпечив безпеку російських регіонів, які зазнали обстрілів з України. Деякі оптимістичні росіяни вважають, що можливий обмін територіями між Харківською областю і частинами чотирьох областей, частково або повністю не окупованих Росією.
— Зрештою, позицію Росії на переговорах вирішить Путін, вважає Лівен. Його публічна позиція була викладена в його «мирній пропозиції» напередодні західного «саміту миру» у Швейцарії в червні. Він запропонував негайне припинення вогню, якщо Україна виведе свої сили з решти українських областей, на які претендує Росія, і пообіцяє не домагатися вступу до НАТО. На перший погляд це смішно. Україна ніколи добровільно не відмовиться від Херсона і Запоріжжя. Однак Путін не сказав, що Росія врешті-решт окупує ці території. Це залишає відкритою можливість того, що він ухвалить угоду, згідно з якою ці території будуть демілітаризовані, але під українською адміністрацією, і що, як і в окупованих Росією частинах Херсонської та Запорізької областей, їхній статус буде предметом майбутніх переговорів.
Лівен зазначив, що серед його контактів не було розбіжностей з приводу необхідності українського нейтралітету. Однак деякі представники російського істеблішменту серйозно розмірковують про те, як забезпечити мирне врегулювання без офіційних військових гарантій Заходу і постачання зброї Україні. Обговорюються ідеї мирного договору, ратифікованого Радою Безпеки ООН і БРІКС, а також демілітаризовані зони під охороною сил ООН.
Один російський аналітик зазначив, що Захід надає занадто велике значення військовим гарантіям, тоді як політичні чинники також важливі. Він припустив, що якщо Росія укладе мирну угоду, яка відповідатиме його основним вимогам, то вона не виключить ці домовленості. Більшість вважає, що, якщо Захід погодиться з ключовими російськими вимогами, Росія може поступитися в інших сферах. Щодо вимоги про «денацифікацію» України дехто вважає, що Росія могла б погодитися на «дружній» уряд у Києві, що може означати зміни в режимі. Однак важко уявити, щоб будь-який демократично обраний український уряд залишався дружнім до Росії надовго.
Більшість росіян вважають, що якщо їхні умови будуть виконані, Росія може задовольнитися ухваленням закону про заборону неонацистських партій і символіки, подібно до австрійського державного договору 1955 року, який також містив положення про обмеження певних видів австрійської зброї та права меншин, зокрема мовні та культурні права російськомовного населення в Україні. Серед контактів панувала єдність думок щодо того, що міжнародне формальне визнання російської анексії українських територій є неможливим, і Росія не буде на цьому наполягати. Це визнають не тільки Україна і Захід, а й Китай, Індія і Південна Африка, які не визнали анексію Криму 2014 року.
Існує надія, що питання статусу цих територій буде відкладено на майбутні переговори, як це запропонував український уряд щодо Криму у 2022 році, щоб усі врешті-решт забули про це. Наведено приклад Турецької Республіки Північного Кіпру, щоб показати, що Україну публічно не вимагатимуть повернути ці території, але визнають неможливість їх відвоювання силою. Путін імовірно вирішуватиме позицію Росії на переговорах. Його публічна позиція включає в себе пропозицію про негайне припинення вогню, якщо Україна виведе свої сили з територій, на які претендує Росія, і обіцяє не просуватися в НАТО. Хоча це здається малоймовірним, Путін може бути готовий укласти угоду, де ці території будуть демілітаризовані під українською адміністрацією, а їхній статус обговорюватимуть пізніше.
Ніхто з контактів не стверджує, що точно знає, що думає Путін. Однак консенсус полягає в тому, що, хоча він зробив помилки на початку війни, він прагматик і може визнавати військову реальність. Наприклад, Путін віддав наказ про відступ з Херсона, коли російські генерали повідомили про загрозу катастрофи, хоча Херсон був на території, яку Росія анексувала. Втрата Херсона знизила надії на захоплення Одеси та решти узбережжя України. Власні російські вимоги визначатимуться результатами на полі бою.
Якщо українці зможуть утримати наявну лінію, то саме по ній пройде остаточне припинення вогню. Якщо ж українці зазнають поразки, можливі нові територіальні захоплення.
Раніше російські пропагандисти 29 серпня заявили, що частини сил РФ нібито «просунулися на північ і схід від Работиного», хоча підтвердження цього факту немає. Представник оперативно-стратегічного угруповання військ «Таврія» Дмитро Лиховій розповів, що із захопленої частини Запорізької області окупанти перекинули невелику кількість особового складу на інші напрямки, зокрема в Курську область РФ.
У результаті, ситуація на частині півдня України відносно стабілізувалася. За його словами, від початку доби і до сьомої ранку в районі Работиного на Оріхівському напрямку зафіксовано одну штурмову дію противника. Цей штурм, який противник проводив малою піхотною групою і без використання бронетехніки, відбито.
«Якщо говорити про загальну обстановку, наші підрозділи продовжують ведення оборонної операції й одночасно вживають заходів для поліпшення тактичного положення та стійкості оборони. При тому, що ми не маємо втрат своїх позицій, на деяких ділянках становище покращується, — сказав Ліховий.
Він додав, що зона відповідальності «Таврії» порівняно з іншими напрямками найспокійніша. Наприклад, за вчорашню добу тут було відбито три штурми противника, усі вони відбувалися на Оріхівському напрямку. За словами спікера, з початку цього тижня було відбито 19 штурмів.
«У росіян немає ресурсу для ведення активних, ефективних і наступальних дій на кількох напрямках одночасно», — зазначив Ліховий.
На його думку, станом на зараз окупанти перекинули із Запоріжжя невелику кількість своїх підрозділів на інші напрямки. У результаті, тут у них просто немає ресурсу для того, щоб вести активні бойові дії та просуватися.
Нагадаємо, унеможливлять логістику — Світан розповів, до чого можуть готуватися ЗСУ на Мелітопольському напрямку.
