Ксенія Ярова – молода талановита краматорчанка, відома в нашому місті та за його межами. Її чудовий голос прикрашав не одне місцеве свято або захід, дарував радість слухачам. Вона навчалася у Школі мистецтв №1 Краматорська у Валентини Заграничної, була вокалісткою прославленого колектива Melody (керівниця Ганна Главчева), брала участь та здобувала перемоги у багатьох престижних конкурсах різного рівня.
Ксенія співала з дитинства і змогла втілити свою мрію – стати оперною співачкою. Вона працювала у Дніпровському академічному театрі опери та балету. На жаль, війна вносить свої корективи в наше життя. Нещодавно Ксенія Ярова пішла з театру та виїхала за межі України. Хоча це рішення далося нелегко. Але вона сподівається після війни повернутися до улюбленої роботи в творчому колективі Дніпровського театру.
— Ксенія, ваш співочий талант відомий багатьом краматорчанам. Чому вирішили стати оперною співачкою? Не пішли в естраду?
— В естраді я не зможу так відкриватися, як я це роблю в опері. Я проживаю кожну роль, вживаюся в них. На естраді ти просто ти і все, там не потрібно перевтілюватися в когось, грати інших людей… Опера – це моя стихія. Мені навіть цікаво спостерігати за собою, як я роблю це, як можу. До речі це не так просто, як може здаватися глядачам. Я звичайна людина, і в житті я не така, як на сцені. І кожна роль – це зміни характеру, поведінки, зовнішньості… Саме опера дає можливість перевтілитись, прожити чиєсь життя. Це дуже цікаво, тому для мене – тільки опера. Я не хочу сказати, що естрада – це не праця. Це праця. Але як на мене, то це просто пісня для душі.
Хочу висловити слова подяки своїм колегам по Дніпровському оперному театру, де я працювала. Це найтепліші відгуки, слова, спогади. На жаль, я була вимушена покинути Україну і поїхати за кордон. Поки що в мене немає роботи. Прийняття рішення було складним. Бо це моє життя, моя праця, мій кисень, яким я надихалась. Я дуже сумую за цим колективом. І сподіваюся повернутися в цей колектив після війни, в цей театр.
— Який шлях ви пройшли, щоб досягнути своєї мети? Чи легко взагалі стати оперною співачкою?
— Стати оперною співачкою може тільки людина, яка цим живе. Яка любить багато працювати. Бо це не проста робота. Потрібно багато часу на вивчення партій, на втілення образу. Потрібно, щоб було максимально схоже на вимоги композитора і відповідало вимогам режисера. Для мене це не складно. Але я жила цим, жила музикою, співом. Завдяки батькам. Вони помітили мої здібності і віддали мене спочатку в музичну школу, потім я закінчила Харківську консерваторію.
— Складно було знайти роботу?
— Можу сказати, що складно. Бо це постійні конкурси, постійне поповнення та вивчення репертуару. Оперний співак потрібен вчитись все життя. В вокалі немає фінішу. Все життя — праця кожен день. Як казав мій професор, справжній вокаліст повинен вітатися кожен день зі своїм голосом хоча б 10-15 хвилин.
— Як потрапили до Дніпра?
— Спочатку я працювала в одеській опері. На жаль, там не було багато виходів на сцену. Я заспівала арію Бригіти з опери «Іоланта». А потім ще один раз вийшла на сцену у дитячій виставі «Смарагдове місто».
В мене контракт повинен був закінчитися у березні, але почалася війна. Ми припинили працювати, тому півроку я була в пошуках роботи. Потім я поїхала на конкурс у Дніпро і 21 вересня офіційно почала працювати у Дніпровському оперному театрі, як соліст-вокаліст. Вже за місяць там було 4 виходи на сцену. Запам’яталася партія Мікаели з опери «Кармен». Опера на французькій, але за 2 тижні я вивчила партію і почалися репетиції, постанова, перша прем’єра, потім друга. Був повний зал. Дуже добре приймали мою героїню. Бо якщо я беру якусь роль, я в неї вживаюся максимально. Бо хочу, щоб моя героїня відповідала реальності, тому, що хотів в ній бачити саме композитор.
— Голос – головне для співачки. Як ви його підтримуєте?
— Я не відношуся до тих співачок, які не їдять жирне, перепелині яйця або щось ще. За 3-4 дня не потрібно їсти продукти, які можуть роздратувати ваше горло. Дуже впливає погода, стрес. Якщо людина хвилюється, нервує, має якісь проблеми і це все всередині сидить, хочеш не хочеш, а голос буде реагувати. Наприклад, коли я поплачу, то в мене виникають проблеми з голосом. Також, наприклад, в мене все добре, коли тепло, я добру звучу. Коли перепади температур або холодно, то голос довго розігрівається.
— Памятаєте свою першу роль?
— Перша роль – це для мене був шок. Бо я тоді була студенткою і в мене не було досвіду співу з солістами, які вже відомі, які не вперше на великій сцені… Моя партія була друга після головної. Це вистава «Дон Жуан». Вона була на італійській мові. Я вивчала її вдома, сама. Без концертмейстера. І було складно в деяких моментах, коли я вчила роль. Це роль Церліни. Я була неймовірно щаслива. Організатори були з Німеччини. Вони спілкувалися між собою на німецькій, а з іншими співаками — на англійській. І тому було важко. Бо режисер розповідає, як він і що бачить, який у якого героя характер та ін. Мовні нюанси тормозили робочий процес. Але мені дуже пощастило з колегами, вони дуже допомагали. Це була неймовірна команда. Ми багато працювали. Але знаходили час і на відпочинок.
Це був мій перший серйозний контракт, тому я запам’ятаю це назавжди. В університеті було оголошення про цей проєкт. І мені подруга порадила звернутися. І вийшло, що вона дала мені такий золотий пендель. Зараз я продовжую вивчати англійську мову. Бо її потрібно знати, в моєму випадку, дуже добре. Ці знання відкрили б переді мною більші перспективи. Зараз поки перекладач – це мій чоловік. Він добре спілкується англійською. А мені хочеться самій поспілкуватися з людьми після концерту, дізнатися, що вони про мене думають…
— Чи лячно було виходити на велику сцену?
— Раніше, коли мама мене возила на концерти, конкурси, було лячно, я не знала, що робити. Бо ми їздили на такі конкурси, де задіяні були зірки, відомі люди. Або потрібно було співати в прямому ефірі. І я завжди відчувала відповідальність, бо я Ярова і мені потрібно відповідати своєму прізвищу. І мені хотілося не вдарити обличчям у бруд. Але це пройшло згодом, я з цим впоралася. І в один момент я стала кайфувати, коли виходжу на сцену. Від того, що бачу очі глядачів, беру в руки мікрофон… Багато людей потім підходило, говорили слова вдячності, дарували квіти… Одна жінка, хвора на рак, розповіла, що під час лікування слухала мої пісні. І вона мені сказала, що вони їй допомагали морально триматися. Це для мене велика похвала. Зараз страху від сцени немає, де б я не була і на якій сцені я б не була.
— Чи є якісь секрети у представників вашої професії, прикмети?
— Секретів у нас немає ніяких. Я навіть співаю, коли хворію, коли в мене температура та ін. Я не хочу собі відмовляти в цьому, бо я це люблю. Коли співак знає свій апарат, коли знає свою партію, арію, то він впорається у будь-якому випадку.
— Як довго взагалі проходять репетиції перед прем’єрою нової опери?
— На нову оперу виділяється репетицій десь місяць. Два тижні йде вивчення партії. Потім, коли ви вже можете відірватися від нот, то починаються мізансценічні репетиції. Тобто на сцені: хто, коли і куди виходить і таке інше. Я приходжу на 3-4 уроки з концертмейстером, записую на диктофон, а потім дома тренуюся також. Якщо вдома нічого не робити, то буде все дуже довго. Якщо партія на італійській мові, то я читаю на ній без проблем. Але в кожному театрі є людина, яка володіє необхідними мовами. Тобто, коли я вивчала партію Мікаели з «Кармен», то зверталася за допомогою до такої людини. Сам процес вивчення – це найнеулюблиніший момент для мене. Вже потім, коли ти все вивчив, думаєш, та що тут складного. Але ж працювати треба. Взагалі для мене немає проблем у вивченні арій італійською мовою, французькою. Бо якщо людина живе оперою, любить свою роботу, то все в неї буде добре виходити.
— Арію кого мріяли б виконати?
— У мене немає таких арій, про які б я мріяла. Мені подобається все, що я роблю. Які б партії я не починала вчити, я від цього кайфую, я в це вживаюся, мені це подобається. Тому так. Я просто беру і роблю.
— Чи приймаєте ви участь у благодійних концертах?
— Я приймаю участь у благодійних концертах, хоча в мене не було їх багато. Але ми з чоловіком не забуваємо про донати, ми часто донатимо, допомагаємо ЗСУ, це обов’язкова справа в нашій сім’ї.
21 грудня відбувся концерт в Австрії, у Відні. Запросили мене виступити у підтримку України. Я НЕ могла відмовитись. Тому що я мушу на музичному фронті допомогати своїй країні.
— Про що мрієте у новому році? Що побажаєте краматорчанам?
— Зараз мрія в українців одна. Я всім бажаю миру. Мати своє житло. Дай Бог, щоб весь цей жах закінчився, щоб повернулися люди додому, в свої рідні стіни. Мені просто хочеться миру. Щоб Україна перемогла весь цей жах. Щоб возз’єдналися сім’ї, які зараз живуть на 2-3 країни, родичі, які не бачили один одного майже рік. Щоб мої близькі всі були живі й здорові.
Краматорчанам хочу побажати сил, мужності. Триматися. Ми все подолаємо, відновимо. Обов’язково все буде Україна! Я впевнена, що наше місто відродиться, бо це місто, яке зігріває серце та душу, місто, куди хочеться завжди повертатися.
