За інформацією: Суспільне Дніпро.
Житель села Микола. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний
Чоловік зазначив: охочі виїждають з села, повивозили матері з дітьми. Господарства ніхто не тримає, адже через обстріли фермери вивезли зерно, яким можна було годувати худобу.
Щотижня жителям Чорненкового роздають безкоштовний хліб. Суспільне Дніпро
Ганна також залишилася у селі. Жінка додала: серед місцевих — самі лише літні люди.
"Обстріли є, боїмося. А куди ти дінешся? На ліжку ковдрою накриюся, оце так і ховаємося. Та і нас можуть прибити. Не втечеш від біди. У таких роках вже не треба нікуди їхати, треба вмирати в своїй хаті. Куди їхати? Куди не поїдеш — стріляють… 25 років пропрацювала я трактористкою. Зараз то курей, то качок ріжу. Були і корова, і свині, і свиноматка, і поросят продавала. А тепер вже все. Я саджу квіточки, пиляю дерева, готуюся до весни", — розповіла жінка.
Жителька села Ганна. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний
Місцева жителька Юлія зазначила: колись у селі масово займалися вирощуванням полуниці, а потім — огірками.
"Десь з лютого місяця насіннячко сіяли в теплицях, в березні топили димарі, це пекельний труд. Виростили, у мішки по 25 кг зібрали, приїжджають великі фури, забирають і увозять. У нас в принципі село працьовитих людей. Ну і земля добра, вода хороша", — сказала Юлія.
Теплиця, де вирощували огірки. Суспільне Дніпро
За її словами, зв'язку у Чорненковому взагалі немає.
"Може там десь біля магазину трохи зʼявляється. Інтернет у нас є, а додзвонитися – просто нереально. Якщо потрібна пожежна чи "швидка" — ми не дозвонимося. Та до нас і в добрий час ніхто не приїздив майже… Виїжджає той, хто боїться. А чого нам боятися? В Дніпрі не літає? В Києві мало людей страждає, вмирає? Чи в Одесі добре? Немає ніде, найліпше вдома у своїх стінах… Нам дуже добре чути, як воно летить, свистить. Як бахкає. Ну ми сподіваємося, що в нас тут тихенько, ми тут нікому не потрібні", — говорить жінка.
Жителька села Юлія. Суспільне Дніпро
Вона додала: тікатиме з села хіба тоді, коли російські війська підійдуть зовсім близько. Зараз до лінії фронту близько 10 кілометрів.
"Сподіваємося на те, що не зайдуть і не дійдуть. Як будуть вже десь ось тут за річкою – тоді звісно руки в ноги і до друзів. Ні, при о*ках ніхто жити не залишиться, це не ті люди, це навіть не обговорюється… Бажання, щоб настав мир. Щоб все закінчилося. І поверталися у свої хати. І хлопці залишилися живі", — сказала Юлія.
Читати ще
Читати ще
«Мені вже однаково, де помирати». Що розповідають жителі Чаплиного, яке розташоване за 22 км від лінії фронту
