За інформацією: Суспільне Чернігів.
Загибла бойова медикиня Анастасія Кравчук. Відділення комунікацій 68 ОЄБр
Анастасії Кравчук з села Лихолітки, що на Чернігівщині, було 17 років, коли почалася Революція гідності.З 30 листопада 2013 року до лютого 2014 року. Вже тоді вона проявляла неабиякий патріотизм, згадує мама Галина. Своє доросле життя "Лаванда", такий позивний мала Анастасія, присвятила медицині, волонтерству та війні. Працювала медичною сестрою, у лютому-березні 2022 року допомагала теробороні Києва. Там служив її чоловік Євгеній, який зараз у російському полоні. Анастасія возила гуманітарну допомогу на деокуповані території, зокрема у Херсон, після підриву армією РФ дамби Каховського водосховища 6 червня 2023 року. "Та вона у нас з дитинства така бойова була", — каже мама. Тож родина і не здивувалася, коли Анастасія долучилася до ЗСУ, навіть не сказавши ні слова родині.
У лютому 2024 року вона стала бойовою медикинею у 68-й окремій єгерській бригаді імені Олекси Довбуша. Як писала дівчина на своїй сторінці у Facebook: "Скажу так, мені 27 і я військова! Коли мені буде 57, я також буду військова! З цією роботою я повʼязую своє життя, я віддаю своє життя цій роботі!"
"Лаванда" померла на Покровському напрямку. Її серце зупинилося 21 жовтня 2024 року.
З мамою Анастасії Кравчук Галиною ми поспілкувалися через дев'ять днів після смерті доньки. Її історія — далі.
Війна, медицина, волонтерство
Настя працювала медичною сестрою, згадує її мати Галина Мачача. Спочатку в Козелецькій лікарні, потім в клінічній лікарні "Феофанія" в Києві, а згодом в Інституті травматології і ортопедії. Коли розпочалася повномасштабна війна, вона жила на лівому березі в столиці. Це ускладнювало її пересування містом.
"Транспорт на правий берег не ходив. Її чоловік Євгеній пішов у тероборону. І вона, як волонтер, возила хлопцям їжу та ліки. Згодом чоловік пішов на фронт. Коли їздити на роботу стало неможливо, вона більше уваги стала приділяти волонтерству".
"Лаванда" допомагала різним військовим частинам, в тому числі й своєму чоловікові.
"Коли звільнили Київщину та Чернігівщину (2-3 квітня 2022 року, — ред.) вона з волонтерами розвозила гуманітарну допомогу людям у деокуповані села. Та незабаром, 22 червня 2022 року, її Євгеній потрапив у російський полон. Він тоді служив на сході України. Я пам'ятаю, як Настя їздила і в Краматорськ, і всюди його шукати. А потім вона отримала підтвердження, що він у полоні".
Галина розповідає: відтоді вона ще більше почала волонтерити. Збирала ліки, донатила, писала про допомогу у Facebook.
Пост Анастасії про збір на турнікети. Facebook/Анастасія Кравчук
"А пізніше пішов Херсон, Донецький напрямок. Коли у Новій Каховці росіяни підірвали дамбу, в неї вже була евакмашина, вони їздили допомагати. Звідти вона привезла двох котиків. Одна – Стефанія, другий – Остап. Загалом, Настя мала п'ять котів".
Саме через котиків Галина здогадалася про рішення доньки мобілізуватися.
"Вона попросила мене доглянути за ними та спитала: чи можна привезти їх додому. Я кажу: «Донечко, а чому ж привозити?". Тоді вона сказала, що хоче йти у військовий госпіталь на роботу. На той час вона вже набачилася поранених, мертвих і налаштувалася їхати рятувати бійців на фронт. І не сказала нам".
Так, у лютому 2024 року "Лаванда" добровільно пішла служити й підписала контракт з 68-ю окремою єгерською бригадою імені Олексія Довбуша. Служила у роті "Шершні Довбуша".
Загибла бойова медикиня Анастасія Кравчук. Відділення комунікацій 68 ОЄБр
"Їх одразу відправили на навчання, спочатку в Україні, згодом у Велику Британію. Там вона була п'ять тижнів. Надсилала нам фотографії, відео: як повзали в багнюці, як на собі тягали великі сумки. А в неї була зламана рука. Я переживала. У кінці грудня 2022 року, на початку січня 2023-го їй зробили операцію. У неї в руці була пластина. Після Великої Британії їх відправили вже в бригади на фронт".
З дитинства була допитливою
З дитинства, пригадує мати Анастасії, дівчина була допитливою. А народилася вона 5 травня 1997 року. Родом з села Лихолітки, Козелецької громади.
"Вона у нас пізно народилася. Ми її, як кажуть, оберігали, бо вона у нас одна квіточка, дуже гарна донечка, блакитноока. Ми з татом її любили, тішили, перевдягали, купали, старалися, щоб вона в нас була найкраща. Мені на той час було 43 роки", — згадує Галина.
Галина з маленькою Анастасією. З особистого архіву Галини Мачачи
Зі слів матері, Настя з дитинства була рухлива та творча. Так вона згадує її дитячі роки:
"Вона дуже любила в дитячому садку грати на піаніно, любила співати, танцювати. Ми підбирали разом з нею сукні в дитячому садку. Жовтеньке їй було до осені, зелене до весни, рожеве до літа і біле, як сніжинка, до зими. Потім вона дуже любила приходити до мене на роботу в бібліотеку, я там працювала. Вона переглядала всі книжечки, малюнки. Навчалася в Козелецькій школі №3, відвідувала музичну школу. Була у неї любов до музики та танців".
Анастасія на новорічному святі у дитячому садочку. З особистого архіву Галини Мачачи
"Ми й на Майдан з нею їздили. У 2013-2014 роках. Така по духу вона була, дуже любила Україну, нашу землю, життя. І казала завжди, що нікуди з України виїжджати не буде: «Хочу жити в Україні, хочу вигнати росіян, хочу перемоги». Як вона казала, що це ж молодому поколінню, їм відбудувати Україну, те, що розбомбили сьогодні".
Галина з донькою у Чернігові на святкуванні Дня Незалежності. З особистого архіву Галини Мачачи
Щодо чоловіка Насті Євгенія, то мати розповіла, що вони разом були давно.
"До п'яти років вони як одружені. Він займався спортом. На фронт пішов добровольцем. Настенька його і не сильно зупиняла, бо вони дуже налаштовані були вдвох обороняти Київ, Україну".
Пост Анастасії у річницю шлюбу з чоловіком Євгенієм. Facebook/Анастасія Кравчук
"У неї був настрій воїна"
Український поет та військовий Павло Вишебаба був знайомий з "Лавандою" зі зйомок кліпу "Моє покоління".
"Я запросив своїх побратимів і посестер. Анастасія зголосилася і приїхала. Це було влітку 2024 року. Ми познайомилися прямо там, під Покровськом, на одній з наших позицій. І вона надзвичайно енергійна була. Я захопився її татуюваннями й розхвалював їх. Вони були класні".
Павло Вишебаба з загиблою Анастасією Кравчук. Літо 2024 рік. Відділення комунікацій 68 ОЄБр
Павло розказує, що з того моменту листувалися з "Лавандою" голосовими.
"Вона була дуже щаслива, їй так сподобалося те, що вийшло, як вона вийшла в кліпі. Ми не перетинаємося по службі за посадами, але в той короткий період нашого знайомства, що дуже важливо, я відчув у неї настрій воїна. Тобто людина, яка не злиться, не плаче, а бере себе в руки та з гумором, зі звитягою виконує свій обов'язок. Вона на мене справила враження, як людина, яка вміє навіть в тих екстремальних умовах сприймати себе не як жертву, а як людина, яка робить те, що потрібно зараз країні. Це відчувалося, що вона на своєму місці. Це дуже складно приховати. Це видно було, що вона пишається тим, що вона в Збройних Силах і так має бути".
Останній раз, каже Павло, вони з "Лавандою" обмінялися теж голосовими, і це були емоції радості та задоволення від спільної роботи.
Останні зустрічі вдома
В один з останніх візитів Насті додому, пригадує мати, вона готувала всі її улюблені смаколики. Так жінка чекала доньку вдома.
"Це було одразу після навчання у Великій Британії. Тоді вона їхала у Донецьку область на військову службу і завітала додому".
Анастасія в дитинстві з мамою Галиною на дитячому новорічному святі З особистого архіву Галини Мачачи
Анастасія на випускному шкільному альбомі З особистого архіву Галини Мачачи
Анастасія Кравчук у шкільні роки З особистого архіву Галини Мачачи
Анастасія з батьками З особистого архіву Галини Мачачи
"Писала і телефонувала вона тоді, як був Інтернет. Та я розумію, що не завжди була така можливість. Вони під обстрілами були, так не можна було відповідати, щоб їх не засікли. Вона говорила або писала: «Мам, я не можу говорити». Вони часто сиділи в бліндажах".
Галина ділиться спогадами: як чекала доньку 30 липня на своє 70-річчя, але вона так і не приїхала.
Востаннє матір та донька зустрілися у вересні 2024 року. Тоді Настя приїжджала отримати евакуаційну машину й попросила мати приїхати до Києва, щоб побачитись хоча б на декілька хвилин.
Загибла бойова медикиня Анастасія Кравчук. Відділення комунікацій 68 ОЄБр
"Ми з батьком (Михайло, — ред.) зібралися, наготували, як завжди. Повечеряли разом і ми поїхали додому. Це останній час, який ми з нею були разом. Вона казала: «Мама, я приїду, у мене буде відпустка і ми з тобою поїдемо в Карпати. Тоді ми з вами побудемо довго, десь тиждень». Так ми чекали цей період і не дочекались…"
На своїй сторінці у Facebook, "Лаванда" часто писала пости про допомогу. Те ж саме каже і її мати.
"Вона казала, що не треба думати, що війна закінчується. Ви живете у Києві, в інших містах, звичайним життям. Тут йде війна, люди потребують допомоги. І останнє її звернення було теж про допомогу. Вони збирали на FPV-дрони".
Остання розмова матері та доньки відбулася 20 жовтня.
"Вона дуже плакала, бо тоді в неї вбили двох побратимів. Вона пакувала їх в мішки. Кричала і плакала: «Мамо, у нас двоє двохсотих. По нас стріляють!» А 21 жовтня я їй телефоную, а мені — не можливо з'єднати".
Про смерть доньки Галина дізналася телефоном. Їй подзвонили з бригади, де служила Настя.
"Сказали, що коли рятували поранених, у неї зупинилося серце. А в неї воно було хворе. Раніше вона й у лікарні лежала у Дніпрі".
26 жовтня 2024 року з бойовою медикинею Анастасією Кравчук з позивним "Лаванда" попрощалися у Вознесенській церкві селища Козелець.
Прощання з загиблою бойовою медикинею Анастасією в селі Лихолітки. Facebook/Козелецька селищна рада
Поховали захисницю на Журавлівському кладовищі у рідному селі Лихолітки.
"Зараз ми з татом Насті будемо все робити для того, щоб підтримувати військових. Продовжувати справу нашої доньки".
